Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

2.3. Економічна система А. Сміта

2.3. Економічна система А. Сміта

Протягом майже усього XVIII ст. зусиллями і працями цілої плеяди мислителів-філософів, учених, підприємців, державних діячів з різних країн були закладені основи вчення класичної шко­ли, які відображали розуміння природи і механізму ринкової еко­номічної системи. Однак висунуті ідеї були розрізнені і неупорядковані, а тому не могли представити цілісну картину функціонуван­ня економіки. Тим часом потреба в такій систематизації ставала усе більш насущною в міру того, як ринкові відносини утверджувалися і ставали пануючою формою економічного взаємозв'язку.

Заслуга вирішення цього завдання і створення цілісної системи уявлень про ринкову економіку належить англійському економісту Адамові Сміту (1723-1790). Саме завдяки йому політична економія здобуває всі риси наукового знання і стає академічною дисципліною, обов'язковим елементом економічної освіти. Сміт, що викладав у шотландських університетах моральну філософію і природне пра­во, уперше починає читати окремий курс по політичній економії. Інтерес до економічних проблем поступово стає для нього головним,' а дослідження в цій області узагальнюються в книзі «Дослідження, про природу і причини багатства народів», яка вийшла 1776 року. Книга складається з п'яти частин. У першій розглядаються питання праці як джерела багатства, вартості і різних видів доходів; друга присвячена питанням капіталу, його нагромадження і застосування; третя — розвитку економіки Європи в епоху середньовіччя і зарод­ження капіталізму; четверта розглядає попередні теоретичні систе­ми — меркантилізм і фізіократизм; нарешті, п'ята викладає пробле­ми фінансово-податкової політики держави, ї доходів і витрат.

Структура книги свідчить, що найповніший і найоб'ємніший погляд на економіку припускає підхід до неї з трьох позицій: з бо­ку теорії, з боку історії і з боку політики.

Поставивши завдання дати загальну картину функціонування економічної системи, яка прагне до збільшення сукупного багатст­ва, Сміт повинний був сформулювати якісь загальні принципи, з позицій яких він збирався вирішувати це завдання, тобто виробити визначену методологію дослідження.

Вихідним пунктом цієї методології став егоїзм індивіда, який господарює і керується своїми особистими інтересами. Кожна лю­дина прагне вибрати такий варіант вирішення завдань, що виника­ють, який принесе їй максимум задоволення і максимальне благо­получчя. Таким чином, він реалізує свої матеріальні інтереси й у цьому виявляється природна властивість людської натури: «ба­жання поліпшити наше положення, властиве нам з народження і не залишає нас до могили». Егоїзм є чинником суспільного прогресу і могутнім стимулом, який спонукує до дій. «Не від доброзичливості м'ясника, броварника чи булочника, — пише Сміт, — очікуємо ми отримати свій обід, а від відстоювання ними своїх власних інте­ресів. Ми звертаємося не до їхньої гуманності, а до їхнього егоїзму і говоримо їм не про наші нестатки, а про їхні вигоди». Така модель поведінки характеризувалася поняттям «економічна людина» і ста­ла важливою складовою системи уявлень про механізм функціону­вання ринку.

Відстоюючи свої інтереси, кожна людина зіштовхується з праг­неннями інших людей до своєї вигоди. Конкуруючи за найкращі можливості реалізації своїх інтересів, люди змушені пристосовува­тися один до одного, враховувати взаємні потреби й у такий спосіб знаходити оптимальні рішення, які забезпечують суспільне благо­получчя. Так діє механізм прояву «природного порядку», суть яко­го Сміт формулює у вигляді відомого положення про «невидиму руку». Людина «переслідує лише власну вигоду, причому в цьому ви­падку, як і в багатьох іншіх, вона невидимою рукою направляється до мети, яка зовсім не входила в її наміри... Переслідуючи свої власні інтереси, вона часто більш дієво служить інтересам суспільства, ніж тоді, коли свідомо прагне робити це». Економічні закони діють спонтанно, а не на основі свідомих домовленостей, а тому необхідно надати людям можливість робити те, що вони вважають за необхідне, якщо це не суперечить нормам законодавства і правилам суспільної моралі.

У своєму дослідженні Сміт використовує два підходи: езотерич­ний — прагнення проникнути у внутрішню сутність явищ, які роз­глядаються, і екзотеричний — опис поверхневих форм. Обидва ме­тоди можуть доповнювати один одного. Але в Сміта вони часто підмінюють один одного, і зовнішня форма виступає не як прояв глибшої сутності, а як ще одна сутність. Це породжувало супереч­ливість його поглядів і не дозволило додати його системі заверше­ності і цілісності.

Опорною точкою дослідження Сміта, яке узагальнює багато висловлених і до нього поглядів, було положення про те, що багат­ство суспільства є результат людської праці. Величина його, отже, залежить від кількості витраченої праці, тобто частки населення, зайнятого продуктивною працею, і від його продуктивності. Най­важливішим фактором росту продуктивності праці виступає поділ праці чи спеціалізація. На мануфактурній стадії розвитку це дійсно був вирішальний фактор росту суспільного багатства. Сміт ілюст­рує це відомим прикладом виробництва англійських шпильок. Коли всі операції по виготовленню шпильки виконував один працівник, за день він міг виготовити не більш 20 штук. Але в майстерні, де за­стосовувався поопераційний поділ праці, і шпилька була результа­том роботи десяти чоловік, які послідовно виконують кожний свою операцію, за день вироблялося 48000 шпильок чи по 4800 штук кожний. Продуктивність праці виросла в 240 разів!

Але поділ праці не тільки сприяє росту багатства. Він породжує необхідність у найбільш міцній і природній формі економічного зв'язку — обміні. Обмін у Сміта і результат поділу праці, і його пе­редумова, оскільки схильність обмінюватися розглядається їм як уроджена властивість людської натури, яка відрізняє її від тварини. «Нікому ніколи не доводилося бачити, — міркує Сміт, — щоб соба­ка свідомо мінявся кісткою з іншим собакою». Людей же обмін поєднує в єдиний виробничо-торговий союз, у якому вони співпрацюють в інтересах збільшення багатства народів. Багатство росте тому, що при обміні кожен учасник заощаджує свою працю, відмов­ляючись від виробництва того, що обходиться йому дорожче, і, вимінюючи його на те, що він може зробити з меншими витратами.

Інструментом, який полегшує обмін і робить його універсаль­ною формою зв'язку, є гроші. Вони усувають незручності бартер­ного обміну, роблять роботу цього механізму безперебійною і зла­годженою, але самі по собі не є багатством. Це «велике колесо обо­роту», яке переміщає і поширює товари, але не створює і не збільшує їхньої кількість. Розвінчуючи меркантилістські уявлення про гроші як втілення суспільного багатства, Сміт обмежує їхню роль виконанням чисто технічних операцій, не помічаючи всього різноманіття виконуваних ними функцій.

Але якщо гроші тільки обслуговують процес обміну, то що ж робить товари обмінюваними, чому замість одного блага можна одержати деяку кількість іншого?

Так Сміт підходить до проблемі вартості як основи обмінюва­ності і, розуміючи всю її складність, дбайливо просить у читача особливої уваги і терпіння через «надзвичайно абстрактний харак­тер» питання.

Насамперед, Сміт розглядає вартість як внутрішню властивість товару, властиву йому від природи, що означає, по-перше, цінність даної речі для споживача і, по-друге, здатність придбати інші речі в обмін на дану. Таким чином, Сміт чіткіше формулює визначення основних властивостей товару, яке йде ще від Аристотеля: спожив­чу вартість і обмінну вартість.

Але «цінність для споживача» не може стати основою обміню­ваності і Сміт приводить цьому витончений доказ, який одержав назву «парадокс Сміта». Якби обмінюваність визначалася ко­рисністю товару для споживача, то найкорисніша річ повинна бу­ла б мати і найбільшу вартість. Але в такому випадку як пояснити парадоксальну ситуацію, при якій вода, найвища корисність якої незаперечна, коштує дуже мало чи взагалі нічого не коштує, а ал­мази, корисність яких у порівнянні з водою значно менша, кошту­ють надзвичайно дорого. Отже, корисність не може бути основою обмінюваності.  Залишається знайти щось загальне, властиве всім товарам, і та­ке, що робить їх порівнюваними один з одним. Варіант відповіді був уже запропонований В. Петті і низкою дослідників першої по­ловини XVIII ст. — це витрати праці. Сміт приймає трудовий варіант теорії вартості, розуміючи при цьому, що мова може йти не про індивідуальні витрати, а про ті, котрі суспільство вважає не­обхідними і достатніми для виготовлення даної речі. Виявляє ці усереднені витрати ринок шляхом коливання цін навколо якоїсь природної ціни під впливом співвідношення попиту та пропозиції. Тут і з'ясовується, що далеко не вся праця, витрачена товаровироб­ником, може бути визнаною у якості мірила обмінюваності, а лише та його кількість, яку можна обміняти на працю, втілену в товарі іншого виробника. Якщо столяр обмінює зроблений ним стіл на дві пари чобіт, то вартість столу визначається тою кількістю праці, яка пішла на виготовлення двох пар чобіт. Тут Сміт ототожнює вартість як внутрішню властивість товару з обмінною вартістю, тобто про­порціями, у яких одні товари обмінюються на інші.

Поки мова йде про просте товарне виробництво, де самі вироб­ники обмінюються своїми виробами, таке ототожнення не пород­жує кількісних протиріч, оскільки дотримується принцип еквіва­лентності. Столяр здобуває в шевця таку ж кількість праці, яку він віддає йому у вигляді столу.

Але ситуація істотно змінюється в умовах виробництва з засто­суванням найманої праці. Коли підприємець наймає робітника, він фактично купує його здатність створити яку-небудь річ чи зробити послугу в обмін на заробітну плату. Відповідно до трудової теорії вартості, це повинен бути обмін еквівалентів. Але в такому випад­ку працівник як еквівалент витрат своєї праці повинний отримати створений ним продукт. Підприємцю ж нічого не залишається, він не може отримувати прибуток. Виходить парадоксальна ситуація: якщо обмін еквівалентний, те прибутку не може бути і підприємницька діяльність позбавляється сенсу; якщо ж є прибу­ток, то порушується принцип еквівалентності і вся трудова теорія вартості виявляється під сумнівом.

Зіштовхнувшись з цим протиріччям, Сміт доходить висновку, шо обмін відповідно до трудових витрат відбувається тільки в «примітивному стані суспільства». Для розвитого товарного ви­робництва пропонується інша теорія вартості. Обмін відповідно до «природних цін» припускає відшкодування витрат, які одночасно є чиїмись доходами: заробітною платою, прибутком, рентою. Ці три елементи «є первісними джерелами всякого доходу, так само як і всякої обмінної вартості». Вартість, яка знову ототожнюється з міновою вартістю, складається з трьох частин, що після реалізації продукту розпадаються на доходи найманих робітників, підприєм­ців і землевласників. Це стосується і тієї частини вартості, яка яв­ляє собою матеріальні витрати (сировина, паливо, зношення устат­кування). Вона також розпадається на доходи тих, хто створював ці продукти: зарплату, прибуток, ренту. У цьому варіанті своєї теорії Сміт підмінює поняття вартості як внутрішньої підстави для обміну поняттям ціни, елементами якої є величини, які утворюють доходи. У масштабі всього суспільства, таким чином, сукупна ціна (вартість) дорівнює сукупному доходу, вимірюваному сумою до­ходів основних продуктивних класів.

У цьому зв'язку Сміт переходить до аналізу первинних доходів, тобто тих, які створюються продуктивною працею і ведуть до збільшення національного доходу.

Заробітна плата розглядається як винагорода за працю, покли­кана забезпечити працівнику задоволення його потреб, включаючи утримання родини, культурні і духовні запити, обумовлені тра­диціями, звичаями і звичками, які склалися в даній країні на тому чи іншому етапі її історичного розвитку. Зарплата не обмежується мінімумом засобів існування працівника, а складається під впливом попиту на працю і його пропозиції. При цьому регулюючим факто­ром вважається динаміка народонаселення: при підвищенні зарпла­ти збільшується народжуваність, а отже, пропозиція на ринку праці, при зниженні — навпаки.

Прибуток і рента розглядаються Смітом, з одного боку, як час­тини вартості, які перевищують величину заробітної плати, з іншо­го, — як результат продуктивності капіталу і землі.

Величина прибутку і ренти, як і заробітної плати, складається на ринку шляхом коливань навколо природних норм, які визнача­ються умовами виробництва в типових галузях, географічними і кліматичними умовами, далекістю від ринків збуту, родючістю грунтів і т.п. Динаміка цих норм залежить також від того, у якому стані знаходиться суспільство: зросту, падіння чи застою.

Від проблеми доходів Сміт переходить до розгляду категорії капіталу. Він визначає його як накопичений запас, від якого розра­ховують отримати прибуток. Як і фізіократи, він виділяє дві функ­ціонально різні частини капіталу. Одна частина, яка, на думку Сміта, не покидає свого власника, названа ним основним капіталом.  Інша, котра іде від власника в одній формі, а повертається в іншій — оборотним капіталом. Цей розподіл мав велике значен­ня для розуміння процесів руху продуктів і доходів, хоча запропо­новані Смітом визначення були не зовсім точні. Так, основний капітал він фактично виключив із процесу обороту, а до складу оборотного капіталу включив і капітал обороту (готову продукцію, кошти).

Особливий акцент Сміт робить на нагромадженні капіталу, у якому він бачить вирішальний фактор економічного прогресу, ос­новний шлях до росту багатства нації. Той, хто накопичує капітал, — благодійник нації, марнотрат — її ворог. Така позиція цілком відповідала завданням, які стоять перед країною, яка знахо­диться напередодні промислового перевороту. У той же час максимізація норми нагромадження за рахунок скорочення споживання не може розглядатися як закономірність будь-якої економіки на будь-якому етапі її розвитку.

Нагромадження здійснюється після відшкодування витрачених елементів основного й оборотного капіталу, у зв'язку з чим Сміт розрізняє валовий доход, під яким мається на увазі повний продукт праці нації протягом року (те, що зараз називається ВВП), і чистий доход — те, що залишається після відрахування амортизації основ­ного капіталу і відшкодування оборотного. Саме чистий доход є джерелом росту багатства нації.

Створена А. Смітом система уявлень про функціонування еко­номіки, яка базувалася на ідеї природного порядку, відводила пев­ну роль у господарському житті і функціям держави. Сміт зводить їх до трьох дуже важливих обов'язків: забезпечення військової без­пеки, здійсненню правосуддя і створення та утримання суспільних установ, «створення і утримання яких не можуть бути вигідними окремим особам чи невеликим групам». З врахуванням цього по­винні формуватися доходи і витрати держави, без перевищення ро­зумних меж, тому що «великі народи ніколи не убожіють через мар­нотратність і нерозсудливість приватних осіб, але вони нерідко убожіють у результаті марнотратності і нерозсудливості державної влади». Тому для досягнення вищого ступеня добробуту «потрібні лише мир, легкі податки і терпимість в управлінні, все інше зро­бить природний хід речей».

Однак настільки оптимістичні уявлення про можливості ме­ханізму ринкової економіки далеко не завжди підтверджувалися реальним ходом подій. У результаті промислової революції, яка підвела під ринкову систему адекватну їй матеріально-технічну ба­зу, виникає низка не відомих раніше проблем, які вимагають ос­мислення і пояснення. Наслідком широкого впровадження машин • стає безробіття, яке у свою чергу загострює протиріччя між підприємцями і найманими робітниками. Протиріччя виникають і всередині правлячого класу, де промислова буржуазія, яка збагати­лася в результаті промислової революції, претендує на провідну роль у політиці, зіштовхуючись при цьому з інтересами земельних власників. В Англії початку XIX ст. це знайшло відображення в бо­ротьбі навколо «хлібних законів».

Подібні ситуації не знаходили пояснення в теоретичній системі Сміта, де усі трудилися в інтересах збільшення багатства і ріст ба­гатства нації означав ріст багатства кожного. Система вимагала по­дальшого розвитку й удосконалення, тим більше, що окремі її еле­менти (наприклад, теорія вартості) так і не отримали остаточного завершення.