2.3. Зовнішньоторговельна політика
2.3. Зовнішньоторговельна політика
Кожна країна будує свої міжнародні відносини, виходячи з зовнішньоекономічної та зовнішньоторговельної політики.
Зовнішньоекономічна політика — генеральна лінія дій, система заходів, які провадить держава у сфері експорту та імпорту, митного регулювання, торговельних обмежень, залучення іноземних інвестицій, зарубіжного інвестування, зовнішніх позик, надання економічної допомоги іншим країнам, здійснення спільних економічних проектів відповідно до інтересів країни.
Зовнішньоторговельна політика –– сукупність методів, прийомів та механізмів регулювання обсягів та спрямованості експорту та імпорту, які застосовує держава з метою реалізації зовнішньоекономічної політики в цілому.
Історично відомі два основні напрями у формулюванні зовнішньоторговельної політики: протекціонізм та лібералізація (рис. 10).
Рис.10. Типи зовнішньоторговельної політики
«Вільна торгівля» — відсутність будь-яких бар’єрів та обмежень у торгівлі між державами. Реалізується тільки у вільних економічних зонах.
Лібералізація — розширення свободи економічних дій, скорочення кількості та зниження рівня обмежень у торгівлі з іншими країнами.
Протекціонізм (від лат. proctio – прикриття) –– державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції.
Неопротекціонізм — сучасні обмеження на міжнародну торгівлю, які застосовуються країнами як доповнення до традиційних форм обмеження небажаного імпорту або замість них.
Обгрунтований (селективний) протекціонізм –– захист окремої галузі економіки, групи підприємств, а не всього національного виробництва, або протекціонізм у торгівлі з окремими країнами і за окремими групами товарів.
Автаркія –– політика економічного відокремлення країни, спрямована на створення замкнутої, незалежної економіки, здатної забезпечити себе усім необхідним самостійно.
Для реалізації зовнішньоторговельної політики уряди використовують спеціальні методи та інструменти (рис. 11).
Рис. 11. Методи та інструменти регулювання зовнішньої торгівлі
Превентивне правове регулювання:
– система міжнародних торговельних договорів, угод та протоколів;
– застереження в угодах (захисні, валютні, інфляційні, податкові, патентні, «ескалаторні», форс-мажорні та застереження щодо страхування).
Торговельні режими:
– режим найбільшого сприяння,
– преференційний,
– звичайний (простий),
– дискримінаційний (застосовується тимчасово).
Митне оподаткування:
– митний тариф (система товарної класифікації тарифу, структура тарифу, види мита, метод визначення країни походження товару);
– митні податки та збори.
Внутрішнє (національне) оподаткування імпортних товарів –– відповідно до положень ГАТТ національні податки та збори повинні застосовуватися до іноземних товарів у такому ж розмірі, як і до товарів вітчизняного виробництва.
Кількісні обмеження:
– ліцензії (індивідуальні, разові, генеральні тощо),
– контингенти (квоти),
– «добровільні» обмеження експорту.
Технічні бар’єри — велика група нетарифних обмежень, зумовлених дією національних промислових стандартів, систем вимірювання та інспекції якості товарів, вимогами техніки безпеки, санітарно-ветеринарними нормами, правилами пакування та маркування товарів тощо.
Адміністративні формальності:
– імпортні процедури,
– зовнішньоторговельне діловодство,
– консульські формальності.
Екстренне правове регулювання:
– інструменти силового торговельно-політичного впливу (ембарго, економічний бойкот, економічна блокада),
– антидемпінгові процедури.
Внутрішні фінансові та грошово-кредитні заходи:
– фінансування експортного виробництва,
– податкові пільги,
– державне кредитування.
Валютно-кредитне регулювання:
– механізм валютних курсів,
– валютні обмеження,
– імпортні депозити.
Організаційно-технічне сприяння експорту — система заходів з інформаційної, консультативної та організаційної підтримки національних експортерів.