Бібліотека Букліб працює за підтримки агентства Magistr.ua

2.3. Культура доби розпаду первісного суспільства

Продовжуючи вивчення змісту і рівня розвитку культури первісного суспільства, охарактеризуємо її в добу розпаду первісного ладу. Насамперед підкреслимо, що активні економічні й соціальні процеси епохи розпаду первісного ладу сприяли подальшому розвиткові культури, розширенню знань.

Розвиток землеробства потребував точного визначення початку польових робіт, а це, в свою чергу, зумовило упорядкування календаря та вдосконалення системи астрономічних знань.

Перші календарі були сидеричними (від лат. sideris, sidus — небесне тіло, зоря), тобто грунтувалися на зміні фаз Місяця. Саме з того часу в багатьох сучасних мовах (наприклад, в українській, англійській) збереглися поняття «місяць» — небесне тіло і назва календарної одиниці, англійської moon — небесне тіло і month — календарна одиниця.

Поряд із сидеричним календарем виникли сонячні. Сонячний календар на 11 діб довший від сидеричного, бо останній складався приблизно з 29,5 доби. Потреба узгодження цих календарів стимулювала розвиток математичних знань. Розвиток скотарства потребував обліку поголів'я худоби, обміну — обчислення міри вартості. Потреба оперування великими числами і розвиток абстрактних уявлень привели до встановлення числових розрядів і системи числення, в основу яких було покладено принцип лічби на пальцях. Зародження приватного землеволодіння зумовило диференціацію математичних знань, а саме появу основ геометрії. Створення укріплень і таких транспортних засобів, як віз, вітрильний корабль, сприяли розвиткові не лише математики, а й механіки.

З початком виплавки рудних металів зародилися основи хімії і металознавства. Сухопутні і морські походи, пов'язані з грабіжницькими війнами, сприяли розвитку астрономії, географії і картографії.

Полінезійці під час своїх тривалих морських походів користувалися картами з паличок і камінців, які зображали острови, морські шляхи, на-прдмки течій і вітрів. Певною мірою війна відігравала свою роль у розвитку хірургії, якій під силу були операції, не лише пов'язані з ампутацією кінцівок або трепанацією черепа, а й складніші — пластичні, які відомі давнім індіанцям і народу майя. Цікаво зазначити, що первісна медицина емпірично прийшла до практики примітивних запобіжних щеплень ослабленої форми інфекційних хвороб, які спалахували внаслідок збільшення кількості населення і розвитку скотарства.

Суспільствознавчі знання розвивалися значно повільніше. Тут, як і раніше, панували тісно пов'язані з релігією міфологічні уявлення про природу всіх основних явищ господарського, громадського й ідеологічного життя. Пояснюється це тим, що населення доби розпаду первісного суспільства значною мірою зберегло духовні традиції попередньої епохи. Свідченням цьому є пам'ятники і зображення Кам'яної Могили, зокрема коні, людські ступні, стилізовані гарби (волокуші) із запряженими до них биками.

На цей час припадає зародження правових знань, які також невід'ємні від релігійних уявлень. Про це яскраво свідчить первісний суд, в якому вирішальну роль відігравали не обставини справи, а «знамення згори». Щоб з'явилось знамення, звинуваченим пропонували поєдинок або «божий суд», ордалії (від лат. ordalia — суд) — випробування клятвою, освяченою їжею, отрутою, зануренням у воду із зав'язаними руками тощо. Вважали, що винний загине, а невинний залишиться живий і здоровий. Слід зауважити, що поряд з поєдинком та ордаліями почали практикувати, наприклад, у ряді племен Західної Африки раціональні методи дізнання — огляд місця злочину, пошук і ознайомлення зі свідками і речовими доказами.

В умовах розпаду первісного ладу розвинулися нові форми мистецтва.

Будівництво оборонних споруд і розрахованих на віки, нерідко складних за своєю конструкцією, поховальних споруд поклало по-чашок монументальній кам'яній архітектурі. Найдавнішими катакомбами (оригінальними підземними поховальними камерами) можна вважати галавські катакомби в Північній Месопотамії. Варіантом катакомб були підземні частини багатьох єгипетських мастаб і пірамід, у тому числі й найдавнішої — Джосерової, а також гробниці із спускними шахтами в усатівських курганах. Цікаво, що мастаби стали кам'яною стилізацією земляного могильного насипу, подібного до насипу кургану, а піраміди — багатократним повтором мастабу. Причому всі ці поховальні споруди споріднені між собою. Найдавніші мастаби й кургани з'явилися одночасно — в мідному віці, яким у Єгипті був час Раннього царства, а перші піраміди — у Давньому царстві в епоху бронзи.

Відокремлення ремесла від землеробства супроводилося розквітом ужиткового мистецтва. Для потреб військово-племінної знаті створювали ювелірні вироби, коштовну зброю, посуд, одяг. У зв'язку з цим поширилась торевтика, тобто художнє карбування, вибивання, тиснення металевих виробів, а також застосування емалі, інкрустація коштовним камінням, перламутром тощо. Розквіт художньої обробки металу знайшов своє відображення у відомих скіфських й сарматських виробах, прикрашених реалістичними або умовними зображеннями людей, тварин, рослин.

Досить специфічною формою мистецтва в цю добу був героїчний епос, розквіту якого сприяли грабіжницькі й оборонні війни. Тут доречно згадати давньовавилонське сказання про легендарного Гільга-меша та епічний розділ П'ятикнижжя. Іліада й Одіссея, Едда, Ірландські саги, Рамаяна, Калевала, Бедуїнські перекази про Антафу й Нартські сказання — ці та багато інших класичних зразків епосу, що виникли в добу розпаду первісного ладу, донесли до нас згадки про тривалі війни, гароїчні подвиги, багату здобич та її поділ. В усну народну творчість почали проникати класові тенденції: заохочувані військово-племінною знаттю співці та оповідачі прославляли їх благородне походження, воєнні подвиги, заслуги, багатство.

Розпад первісного суспільства зумовив появу нових форм релігії, які відповідали новим умовам життя. З переходом до патріархату утвердився культ чоловічих предків — покровителів. А з поширенням землеробства й скотарства утвердилися сільськогосподарські культи родючості з їхніми еротичними обрядами і людськими жертвами, що символізували передавання землі статевої потенції людини, і широко відомими образами духів, які вмирають і воскресають. Звідси значною мірою ведуть свій початок давньоєгипетський Осіріс вавилонський Думузу, грецький Діоніс, фінікійський Адоніс і, нарешті, Ісус Христос.

Посилення племінної організації й утворення союзів племен утвер-дили культ племінних покровителів, вождів, героїв, в образах яких пере- і пліталися риси духів, що уособлювали явища природи. Особливі форми | релігії становили культи страхітливих духів таємних спілок, культ пле- і мінних вождів.

Цей культ у багатьох народів Океанії, Африки, Південної Азії доходив до прямої сакралізації (від. лат. sacralis — священний) влади й особи вождя. В особі вождя вбачали носія добробуту племені, здатного впливати на явища природи, забезпечувати добрий урожай, військовий успіх. Вожді залишалися об'єктом культу й після смерті: вважалося, що вони стають впливовими духами, які допомагають своїм нащадкам й наступникам. Проте бувало й так, що вождя, який не виправдав сподівань племені, розвінчували й скидали, а в деяких народів Африки навіть існував звичай ритуального умертвіння старого вождя, який нібито втрачав свою священну силу. Усі ці види релігії з'єднувалися й перепліталися між собою, зумовлюючи політеїстичне шанування одночасно сімейно-родових і племінних покровителів, аграрних і космічних духів, страхітливих духів таємних спілок і оточених ореолом святості вождів. Виникла ієрархія об'єктів культу — від звичайних духів до кількох особливо могутніх божеств.

З розвитком релігії виділялася особлива група служителів культу. Якщо раніше здатність впливати на сили природи мали всі або значна кількість членів роду, а старійшини виконували релігійні функції лише як представники роду, то цією здатністю почали наділяти певних осіб, вважаючи, що вони мають сильних пр'едків-покровителів і володіють таємними знаннями тощо. Такі особи ставали професійними служителями культу — жерцями. Звичайно вони монополізували не лише релігійні функції, а й деякі позитивні знання: судочинство, тлумачення звичаїв племені. Переважно їхню ієрархію очолював вождь, який був головним жерцем, в інших жерці створювали власну еліту, що змагалася із світською владою. Проте в усіх випадках жерці використовували своє становище для особистого збагачення, змикалися з суспільною верхівкою і перетворювали релігію в засіб залякування родових общинників.

Значним здобутком духовної культури в добу розпаду первісного ладу був початок виділення професійної розумової праці. Причому цей процес поділу розумової і фізичної праці охопив усю культурну сферу.

Формується верства професіоналів з осіб, зайнятих організаційно-управлінською діяльністю, вождів, жерців, воєначальників, а згодом — співаків, оповідачів, постановників театралізованих міфологічних вистав, знахарів, знавців звичаїв, майстрів ужиткового мистецтва тощо. Утримувались професіонали общиною і правлячою верхівкою. Остання почала використовувати різні види духовної творчості для зміцнення своєї влади над общинниками. Слід зазначити, що виділення професійної розумової праці й утворення найдавнішої інтелігенції, як й інші види спеціалізації, значно сприяли розвиткові і збагаченню духовної культури первісного ладу.

Одним з найрельефніших досягнень духовної культури первісного суспільства, що суттєво відокремлювало його від класових цивілізацій, було створення упорядкованої писемності. Це було досягнуто поступово, у міру перетворення піктографії — «передписемності», що передавала лише загальний зміст повідомлення, на ідеографічне або логографічне письмо, в якому точно фіксовані знаки означали окремі слова або, як у сучасних ребусах, повнозначні склади їх.

Таким було найдавніше письмо шумерів, єгиптян, еламітів, крітян, китайців, майя та інших народів, назване ієрогліфічним. Пізніше з ідеографічного письма виникли розвинені складові й буквено-звукові «алфавітні» системи писемності, які конвергентно поширились по всьому світу, в тому числі й в Україні. Ідеографія збереглася лише в Китаї.

Отже, можна зробити висновки:

І. Духовна культура в добу розпаду первісного ладу розвивалась адекватно тим економічним і соціальним процесам, які відбувалися в світі, в тому числі й в Україні, готуючи фундамент для подальших етапів розвитку людства і особливо в епоху ранньокласових суспільств;

II. Матеріальна та духовна культура людства, в тому числі українська, зароджувалась і розвивалась із своїх першооснов, які сформувалися в первісному суспільстві і були планетарними;

III. Українська духовна культура з початку свого зародження стала складовою і невід'ємною частиною у світовій духовній культурі. Розвиваючись як своєрідна і неповторна, зазнаючи впливу інших культур (наприклад, культури Стародавнього Сходу і античної культури) і відповідно впливаючи на них, українська культура підійшла до нових часів свого розвитку з великими здобутками.

Magistr.ua
Дізнайся вартість написання своєї роботи
Кількість сторінок:
-
+
Термін виконання:
-
днів
+