2.3. Особливості планування за різних форм господарювання

2.3. Особливості планування за різних форм господарювання

Для сільського господарства України останніх років характерною є велика різноманітність підприємств за:

розмірами господарств;

формами власності (індивідуальна, приватна, державна);

організаційними формами господарювання.

Таке різноманіття обумовлює певні особливості економічної роботи, зокрема планування, в кожному з них.

Так, діапазон розмірів господарств дуже великий: від 0,45 га сільськогосподарських угідь в 23,8 млн господарств населення (особисті господарства населення, присадибні ділянки та інші громадяни-землекористувачі) і 65 га — в 43 тис. селянських (фер­мерських) господарств до 1850 га в 15,5 тис. великих і середніх аграрних господарствах.

Масштаби діяльності підприємства розширюють або, навпаки, обмежують можливості планування в організації. Великі підприємства мають порівняно з невеликими кращий потенціал для передбачення свого майбутнього:

у них вищі фінансові можливості;

вони мають висококваліфікований персонал і в змозі залучати висококваліфікованих спеціалістів зі сторони;

багато з них займаються серйозними науковими і проектними розробками;

у своєму складі вони, як правило, мають спеціальні планові підрозділи.

Невеликим економічним організаціям складно проводити широкомасштабну планову роботу, особливо великих витрат потребує стратегічне планування. Однак і вони можуть:

використовувати деякі форми планування, особливо поточне;

застосовувати вже готові моделі стратегій, розроблених відомими компаніями. Тим більше, що навіть солідні фірми часто звертаються до зовнішніх консультантів, що спеціалізуються на питаннях планування. У зв’язку зі швидким поширенням в останнє десятиріччя стратегічного планування деякі консультативні фірми зробили його своєю виключною сферою діяльності.

Більше того, деякі економісти [29, с. 20] вважають, що попри всі труднощі в здійсненні планування в невеликій організації, воно необхідне їй не менш, ніж великій. Зовнішнє середовище у такій організації менше піддається контролю і більш агресивне, ніж у великій фірмі. Тому майбутнє невеликої фірми більшою мірою невизначене і непередбачуване.

Утім у невеликій фірмі є свої переваги в організації планування. Головна з них — внутрішнє середовище такої організації простіше, а тому більш передбачуване. Крім того, у невеликій організації легше створити особливий психологічний і соціальний клімат, що дозволяє об’єднати людей навкруги інтересів організації, її цілей.

У результаті аграрної реформи створено нові агроформування (61,1 тис.) різних організаційно-правових форм. Серед них найбіль­шу питому вагу на початок 2003 р. мали фермерські господарства (70,4 % — 43 тис.), господарські товариства (15,3 % — 9,3 тис.) і приватні підприємства з одним власником (6,7 % — 4,1 тис.). Далі йдуть СВК (3,4 % — 2,1 тис.), державні підприємства (0,9 % — 570) та інші формування (3,3 % — 2 тис.). Причому, за останні три роки збільшилась як кількість, так і питома вага господарських товариств (при зменшенні акціонерних товариств), приватних і фермерських господарств, з  одночасним зменшенням кількості і питомої ваги сільськогосподарських виробничих коопе­ративів.

Перші порівняння економічної ефективності виробництва у вказаних формуваннях у 2001 р. показало, що в приватних господарствах і ТОВ у цілому воно було рентабельним, а в кооперативах — збитковим. Однак аналіз економічної ефективності слід доповнити аналізом соціального стану підпри­ємств. А вона не на користь приватних підприємств, бо в більшості з них:

вища економічна ефективність значною мірою досягнута за рахунок різкого зменшення або навіть повного знищення трудомістких нерентабельних галузей, скорочення кількості робочих місць;

відбувається повне відсторонення працівника від управління господарством і підрозділом, а виробничі відносини між власниками підприємства і працівниками зводяться до відносин «господар — найманий працівник», що суперечить сучасним тенденціям розвитку менеджменту у світі.

Явно недооцінюється роль і перспективи колективної власності і господарювання на селі з огляду на вікові традиції українського селянства. Навіть запеклий прибічник індивідуальної свободи і противник комуністичної ідеї (автор знаменитої книги «Дорога до рабства» — соціалізму) лауреат Нобелівської премії з економіки 1974 р. Ф. Хайек дав високу оцінку колективним формам власності і господарювання за їх гуманізм і соціальний захист працівників [138].

В умовах ринку завдання і цілі підприємства суттєво видозмінюються. Їх вибір за самостійності підприємств, особливо в разі зміни відносин власності, значною мірою зв’язаний з особистими цінностями працівників господарства і його власників. Водночас головне завдання кожного підприємства має узгоджуватись з метою всього суспільства. На думку Кадзума Тотеїсі, засновника і керівника провідної японської корпорації з виробництва електроніки «Омрон», якщо підприємство не здатне служити суспільству, то воно не має права на існування [62, с. 47].

Є деякі відмінності при визначенні планових завдань у приватних та особистих, а також державних і кооперативних підприємствах. Якщо в першому випадку власник, наприклад фермер, може дозволити собі поєднати особисті плани з виробничими, то в другому — це є неприпустимим. Для кооперативних і державних підприємств головне завдання визначається з урахуванням перспектив діяльності господарства, а не окремого його члена (співвласника чи керівника).

Про це переконливо свідчить досвід ряду СВК (наприклад, «Перемога» Кагарлицького району Київської області, «Батьківщина» Котелевського району Полтавської області та інших) і близьких до них за організаційною структурою управління ТОВ, в яких засновниками виступають не традиційні 4—5 чоловік, а 50—60 % працюючих («Мрія» Конотопського району Сумської області). Названі  господарства об’єднують, з одного боку, високі результати ефективності господарювання: за всі роки кризи вони ні разу не були збитковими, а з іншого — засоби, за допомогою яких вони досягають цього:

збереження єдиного могутнього земельного і майнового комплексу і, як правило, його збільшення за рахунок оренди землі і майна селян сусідніх населених пунктів, районів і навіть областей;

ефективного використання переваг колективних форм господарювання в умовах приватної власності на земельні і майнові паї (колективізму, взаємодопомоги, спільної турботи про соці-
альні, екологічні та економічні потреби сільських територій);

сучасного ефективного менеджменту, зокрема, максимальної децентралізації управління на підприємстві, розширення прав колективів внутрішньогосподарських підрозділів з питань організації та оплати праці, управління підрозділами і підприємства в цілому.

Виходячи з природи кооперативної власності, тут нерідко при обґрунтуванні галузевої структури підприємств та їх підрозділів критерієм ефективності обирають не максимум прибутку, а валового доходу (v + m). Тому тут, порівняно з іншими формами господарювання на селі (ТОВ, ПОСП і, особливо, тими, що створюються промисловими та фінансовими структурами), не спостері­гається такого різкого скорочення чисельності працюючих за рахунок зменшення розмірів або повної ліквідації трудомістких і менш рентабельних галузей.

І зовсім осібно, стосовно особливостей планування, знаходяться нові господарські формування (корпорації, холдинги і т. п.), що створюються промисловими та фінансовими структурами на основі оренди земельних і майнових паїв. Їх характеризує дуже велика (за думкою багатьох учених аграрників — надмірна) концен­трація землі (десятки і сотні тисяч гектарів в окремих юридичних і фізичних осіб). Ще більшого розмаху це явище набуло в Росії: окремі холдингові компанії («Газпром», «Орелагрокомплекс», «Гловенская нива» та інші) сконцентрували по 200—500 тис. га.

За позитивними сторонами цього процесу (прихід інвестицій на село і підвищення продуктивності праці) спостерігається багато негативних явищ: надмірна централізація управління і повне усунення селян-власників землі і майна від управління господарством; нехтування новими господарями проблем розвитку сільських територій і соціального розвитку колективів; порушення прав власників земельних і майнових паїв; проблеми зі стимулювання праці; величезні витрати на охорону власності. Велику небезпеку для селян таїть включення (як це зробили в Росії) вартості землі в статутні фонди холдингових компаній.

Особливості планування та управління в подібних формуваннях розглянемо на прикладі ЗАТ «Науково-виробниче підприємство «Райз-агро»1, яке займається сільськогосподарським виробництвом, входячи у холдингову компанію ЗАТ «Райз» (централь­ний офіс знаходиться у м. Києві). Холдинг об’єднує  ще 6 підприємств:

ДП «Райз-агросервіс», функціонує з 1994 р., займається реалізацією пестицидів, мінеральних добрив та високоякісного насіння, виробленого в ЗАТ «Райз-агро», чи завезеного з-за кордону;

ДП «Райз-агротехніка» — ексклюзивний дистриб’ютор в Україні техніки фірми «Джон Дір». Разом з ДП «Райз-Агросервіс» має 55 філій по всій Україні, а також дві в Росії та одну в Молдові.

ДП «Райз-імекс МЛС» — експорт-імпорт сільськогосподарської продукції, митно-ліцензійні склади;

ДП «Райз-автосервіс» — транспортне обслуговування (легкові автомобілі);

ДП «Райз-трансервіс» — вантажні автоперевезення.

ДП «Райз-агротрейд» — трейдерська торгівля сільськогосподарською продукцією, в першу чергу, зерновими.

[1] Підрозділ «Особливості планування у НВП «Райз-агро» підготовлено спільно зі Сліпенко О. Г. та Васильчуком В. Л.