2.4. Групи підприємств у офшорних зонах

2.4. Групи підприємств у офшорних зонах

Сутність офшорного бізнесу

У країнах з розвиненою ринковою економікою в останні два десятиліття розвиваються так звані офшорні зони, офшорні холдинги, міжнародні фінансові «канали» руху доходів і капіталів, «податкове планування» з метою зниження виплачуваних державі податків. Слід зазначити, що всі ці «фінансові новини» є відповіддю підприємців на державне регулювання. Спроби обминути податкове законодавство відомі з давніх ринкових відносин, проте методи вдосконалюються, масштаби зростають.

Створення транснаціональних корпорацій і банків (ТНК, ТНБ) також сприяло розвитку офшорних зон. ТНК і ТНБ застосовують механізм міжнародних трансфертних операцій. Переказування капіталів і доходів здійснюється за оптимальними податковими маршрутами. У внутрішньокорпораційних поставках і розрахунках використовуються так звані трансфертні ціни. У результаті держава, в якій розташована філія чи дочірня фірма корпорації, або взагалі не може вилучити податок через низький прибуток, або оподатковує його за низькою ставкою. Материнська компанія також сплачує податки не своїй державі, де вона зареєстрована, а за низькими ставками в офшорних зонах.

Офшорні зони створюють можливості для «відмивання брудних грошей» і корупції, відпливу «тіньового капіталу» з країн, де він створений. Вони завдають шкоди розвитку національних економік, особливо для держав з перехідним періодом розвитку.

Держава намагається боротися з новими явищами.

У США, країнах ЄС діє жорстке антиофшорне, антитранс­фертне й антидемпінгове законодавство.

Слід зазначити, що офшорна компанія має невисокий імідж. Звичайно вона намагається приховати своє походження. Податкове законодавство в країнах з розвиненою ринковою економікою обмежує пільги щодо доходів, отриманих з участю офшор­них компаній. Так, наприклад, у США на них не поширюються інвестиційні пільги. На офшорні компанії не поширюються пільги відповідно до міжнародних угод про усунення подвійного оподаткування. Угоди, укладені від імені офшорних холдингів чи компаній, ретельно перевіряються податковими органами.

Для корпорацій за будь-яких податкових систем і структур, з пільгами і без них податки завжди розглядатимуться як «неминуче зло». У цьому класичному визначенні А. Сміта відбито став­лення бізнесу до податків. Тому там, де є можливість, корпорації знижують оподатковуваний прибуток. Створення офшорних холдингів — один зі шляхів приховування капіталів і доходів від податків. Корпорації розробляють для цього спеціальну політику, так зване податкове планування.

Процедура реєстрації філій, компаній і холдингів у офшорних зонах спрощена. Мінімальні вимоги до капіталу звичайно відсутні, мають бути один-два акціонери, два-три директори. Документи фінансової звітності також спрощені, жодних спеціальних вимог немає, аудиторська перевірка не потрібна.

Оперативно-холдингові компанії

Однією з форм офшорного бізнесу є оперативно-холдингові компанії. Їх призначення полягає в організації і проведенні транзитних фінансових операцій великих і середніх корпорацій (рис. 2.1)[1].

Рис. 2.1. Схема офшорної структури з участю
проміжного холдингу, що розташований
у країні зі сприятливою юрисдикцією

Через оперативно-холдингові компанії відбувається переміщення капіталу, дивідендів, процентів, кредитів із дочірніх компаній і філій у материнські компанії. Система трансфертів планується в такий спосіб, щоб усі переведені доходи і капітал опо­датковувалися в країні з пільговою податковою системою (так звані податкові гавані). Оперативно-холдингова компанія може існувати номінально, усі справи веде фірма-секретар.

Створюючи закордонні філії чи дочірні компанії, материнська корпорація-холдинг ставить такі основні завдання:

1) виявлення країн з найсприятливішим податковим законодавством;

2) вивчення умов увезення і вивезення капіталу, репатріації доходів дочірніх компаній;

3) виявлення можливості створення схем ділових міжнародних операцій, які могли б сприяти зниженню податків;

4) вивчення можливостей переведення капіталів у формі як прямих, так і портфельних інвестицій, можливостей внутрішньофірмового кредитування;

5) дослідження фінансових ринків регіону, де можуть бути розташовані філії, вибір найбільш ліквідних і високоприбуткових фінансових інструментів.

Організація управління
офшорною компанією

Особливість організації управління офшорною компанією полягає в тому, що воно покладається на реальних власників (володільців) акцій. Володіння компанією здійснюється через номінальних акціонерів і номінальних директорів.

Усі необхідні документи для ведення діяльності оформляються офіційно на номінальних осіб, проте компанією вони не управляють.

Номінальне володіння оформляється відповідно до законодавства офшорних зон. Номінальні акціонери формально проводять загальні збори для обрання Ради директорів, яка ухвалює резолюцію про передавання права підпису власникам компанії або іншим особам. Отже, управління компанією здійснюють реальні власники (рис. 2.2).

Як зазначає російський економіст А. Р. Горбунов, «в офшорному бізнесі все дивно — номінальні власники, номінальні директори, віртуальні компанії. Одні тіні — людей немає. Світ майже потойбічний»[2]. Але в цьому віртуальному світі обертаються аж ніяк не віртуальні капітали, що налічують мільярди національних валют.

Рис. 2.2. Схема організації офшорної компанії [3]

Холдингові офшорні компанії вивозять доходи з країн з нестабільним економічним, фінансовим, валютним і політичним станом. Це стосується насамперед постсоціалістичних країн з перехідною економікою, звідки щорічно вивозяться капітали у великих сумах. Офшорні холдинги поступово накопичують капітал і доходи, потім їх реінвестують в економічно стабільні країни.