Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

2.4. Економічне вчення Д. Рікардо

2.4. Економічне вчення Д. Рікардо

Завершувачем системи виступив послідовник Сміта в справі формування концепції класичної школи, англійський економіст Да­вид Рікардо (1772-1823). Будучи автором низки статей, брошур і памфлетів на економічні теми, Рікардо головну свою працю «Початки політичної економії і податкового обкладання» опублікував у 1817 році, визначивши її головне завдання як вивчення законів, керуючих розподілом створеного продукту між класами суспіль­ства.

Відправним пунктом аналізу стає проблема вартості, оскільки розподіляється створена вартість і відбувається це в процесі обміну. Основою обмінюваності Рікардо, як і його попередники, вважає працю, причому на перший план у нього висуваються вит­рати праці. Якісні розходження різних видів праці, як він сам пише, не представляють для нього інтересу. Це явище відносно постійне і не впливає на формування цінових пропорцій. А саме відносна вартість, тобто пропорції обміну, і цікавлять Рікардо. Він хоче з'ясувати, чому шматок сукна обмінюється на два шматки полотна, а не на три чи півтора. Ці пропорції, як вважає він, залежать від співвідношення кількостей витраченої праці. Якщо вони змінюють­ся, то в тій же пропорції змінюється і відносна вартість товарів. На виготовлення шматка сукна може бути витрачено і 6 годин, і 60 годин, а шматка полотна — і 3 години, і ЗО годин. Це не має зна­чення. Важливе лише співвідношення, яке в обох випадках складає 1:2. Якщо ж шматок сукна стане рівним чотирьом шматкам полот­на, це буде означати: або для виготовлення сукна треба було більше праці, або для виготовлення полотна — менше праці, або діяли обидві причини.

Отже, завдання зводиться до того, щоб навчитися визначати пропорції обміну, тобто знайти деяку «ідеальну міру вартості», яка б дозволила знати, яка цінова пропорція «правильна», а яка ні. У спробах знайти таке мірило Рікардо звертається до затрат праці, зроблених у гірших умовах виробництва, посилаючись на те, що в сільському господарстві умови виробництва на гірших по якості ділянках дійсно є ціноутворюючими.

Як і Сміт, Рікардо наштовхується на ряд протиріч у трудовій те­орії вартості, зокрема, на необхідність пояснити, як при дотриманні принципу еквівалентності при обміні між робітником і підприємцем виникає прибуток. Вирішення цієї проблеми Рікардо пропонує вже в рамках своєї теорії розподілу доходів.

Цю проблему він також намагався вирішувати з позицій трудо­вої теорії вартості. Якщо вартість створюється тільки працею, то зарплата і прибуток є двома частинами однієї величини і можуть змінюватися лише в протилежних напрямках. Що стосується ренти, то вона виступає як різниця між загальною вартістю і сумою зар­плати і прибутку, а отже, також може змінюватися тільки за рахунок інших доходів. Твердження про протилежну спрямованість руху різних доходів — відмітна риса теорії розподілу Рікардо, який не поділяє позиції Сміта про можливість одночасного їхнього росту в міру збільшення суспільного багатства.

Заробітна плата розглядалася як плата за працю, обумовлена вартістю засобів до існування працівника і його родини. Але тен­денцією ЇЇ руху є прагнення до мінімуму засобів існування праців­ника. Причиною цього є швидший темп росту населення в по­рівнянні з темпом росту засобів до його існування. Внаслідок цьо­го на ринку праці пропозиція постійна і стійко перевищує попит, а отже, ціна праці (зарплата) буде утримуватися на мінімальному рівні.

(|Але якщо зарплата прагне до прожиткового мінімуму, то вона буде складати лише частину створеної робітником вартості. Іншу частину, яка залишилася після відрахування зарплати, складає при­буток. Таким чином, як вважає Рікардо, вирішується протиріччя трудової теорії вартості, яка приводить до порушення принципу еквівалентності обміну. Еквівалентність при обміні між робітником і підприємцем усе-таки порушується, але порушується «законно», оскільки відбувається це під впливом природного закону народона­селення.

Що ж стосується розміру прибутку, то хоча його абсолютні зна­чення можуть зростати, норма прибутку, тобто його співвідношен­ня до заробітної плати, яка показує частку прибутку в загальній вартості, має тенденцію до зниження. Причиною цього стає ріст мінімуму заробітної плати через те, що власники землі вимагають ренту, а це веде до подорожчання сільськогосподарської продукції, яка складає основну частину споживчого кошика.

Таким чином, земельна рента - це данина, якою власники землі обкладають одержувачів інших доходів. Але механізм її утво­рення визначається природними закономірностями. Для того щоб забезпечити продовольством постійно зростаюче населення, потрібно втягувати в господарський оборот усе нові і нові земельні ділянки. Спочатку займають кращі за якістю землі, а потім — менш родючі і віддалені. Але обробляти гірші землі будуть тільки в тому випадку, якщо виторг від продажу отриманої з них продукції, по­криє витрати і принесе прибуток, який не менший від середнього. Це можливо лише тоді, коли ціна орієнтована на покриття більших витрат на гірших землях. Але тоді між ринковою ціною продукту землі і витратами на її утримання на кращих і середніх за якістю ділянках виникає різниця, яка і складає основу земельної ренти. У такому випадку гірші ділянки, ренти не приносять, оскільки там ціна дорівнює витратам плюс прибуток на капітал. Але при наступ­ному збільшенні потреби в сільськогосподарській продукції в обо­рот будуть задіяні ще менш зручні землі і тоді ціноутворюючими стануть витрати їхнього виробництва, а на попередній гіршій ділянці утвориться рента. Крім того, різниця у витратах виникає че­рез те, що кожне нове капіталовкладення дає зменшувану віддачу, що також стає однією з причин утворення ренти. У цілому ренти ростуть, оскільки суспільству доводиться докладати усе більше зу­силь для виробництва сільськогосподарської продукції, що веде до росту цін на неї.

Теорія ренти Рікардо цікава ще і тим, що досліджуючи процес ціноутворення в аграрному секторі економіки, він звертається не до середніх значень трудових витрат, які виявляються ринком, а до граничних, які складаються на гірших ділянках. Це було провісником появи граничного аналізу, який одержить широке по­ширення тільки з кінця XIX ст.

Заслугою Рікардо є також розробка наукової теорії міжнародно­го обміну. Цю проблему він аналізує з погляду найважливіших принципів своєї концепції: трудової теорії вартості й економічного лібералізму, який у сфері міжнародних відносин виражався у ви­мозі вільної торгівлі («фрітредерство»).

Прихильність до економічного лібералізму знайшла відобра­ження в теорії автоматичного регулювання платіжних балансів, основну ідею якої він запозичав у Давида Юма.

Концепція базується на кількісній теорії грошей, яка стверджу­вала, що внутрішні ціни на товари залежать винятково від кількості грошей, які перебувають в обороті. При цьому не має значення, які це гроші, тому що має місце золотий стандарт, тобто вільний розмін паперових грошей на золото. Якщо в країні виявилося багато золо­та, то ціни підвищуються, і в цю країну стає вигідним ввозити то­вари через кордон. Імпорт перевищить експорт і в торговому ба­лансі утвориться дефіцит. Але збільшення імпорту призводить до відтоку золота з країни, у результаті чого ціни падають, імпорт ско­рочується, дефіцит зникає, і платіжний баланс врівноважується. При нестачі золота в країні усе відбувається в зворотному порядку. Умовою такого автоматичного регулювання є абсолютно вільне пе­реміщення з країни в країну як товарів, так і грошей, що мало відповідає реальності.

Рікардо спробував також відповісти на запитання, чому виникає необхідність взаємної торгівлі між країнами. А. Сміт відповідав на це питання просто і щиро: кожна країна спеціалізується на вироб­ництві й експорті тієї продукції, по якій вона має абсолютні пере­ваги перед іншими країнами. Якщо в Шотландії добре росте овес, а в Італії — апельсини, то експортна спеціалізація цих країн оче­видна. Але випадки абсолютних переваг не настільки вже часті. Більш типовими є ситуації, коли ті самі товари можуть виробляти­ся в різних країнах. Чи можлива тоді торгівля між ними? Рікардо відповідає ствердно, звертаючи увагу на те, що орієнтуватися тре­ба не на абсолютні, а на порівняльні переваги, які визначаються зіставленням трудозатрат. Тому ця концепція отримала назву теорії порівняльних витрат. Рікардо ілюструє це з допомогою спрощеної моделі «дві країни — два товари». Припустимо, що Англія і Порту­галія роблять і вино і сукно. І витрати на виробництво одиниці про­дукту представлені в таблиці 2.1.

 

Таблиця 2.1

Країни

Витрати на одиницю продукції, год.

вино

сукно

Англія

120

100

Португалія

80

90

Португалія має абсолютні переваги і по вину, і по сукну, але ви­робництво одиниці вина в Англії в 1,5 рази дорожче, ніж у Порту­галії, а одиниці сукна усього в 1,1 рази. Відповідно по вину Порту­галія виграє 50%, тоді як по сукну тільки 10%. Цей більший виграш Португалії по вину і менший програш Англії по сукну і є порівняльні переваги. Відповідно до них і буде відбуватися спеціалізація. Англія відмовиться від виробництва вина і буде ви­пускати дві одиниці сукна, одну з яких поміняє на португальське вино. При цьому її витрати складуть 200 год., тоді як до спеціалі­зації витрати складали 220 год. Португалія, відмовившись від ви­робництва сукна і зосередивши на вині, теж виграє, оскільки вит­рати на виробництво двох одиниць вина — 160 год., тоді як на оди­ницю вина й одиницю сукна — 170 год. Обидві країни заощаджу­ють працю і виграють від участі в міжнародній торгівлі.

Теорія Рікардо, незважаючи на деяку її обмеженість, ще і сьо­годні зберігає своє значення як основа для побудови моделей міжнародного поділу праці.

Вченням Рікардо завершується певний етап у розвитку класич­ної школи. Вона запропонувала порівняно цілісну картину функціонування ринкової економічної системи на засадах саморе­гулювання. Намагаючись зрозуміти механізми, які забезпечують рівновагу в процесі обміну товарами і послугами, вона сформулю­вала поняття вартості як внутрішнього змісту обмінюваності і на­магалася визначити її, щоб мати можливість керувати процесом ціноутворення. Спроби не увінчалися успіхом, що робило систему поглядів класиків незавершеною і вимагало подальших дослід­жень.