2.4. Планування розвитку сільських територій

2.4. Планування розвитку сільських територій

Переорієнтація командно-адміністративного управління на ко­ристь місцевого самоврядування докорінно змінює методичні підходи до формування управлінських рішень. Це практично новий, відмінний від існуючого, методичний підхід. Він передбачає заміну галузевого управління територіальним [?, c. 379] з подальшою чіткою регламентацією дій керівних структур, насамперед на місцевому, а далі — на районному, обласному, регіональному та загальнодержавному рівнях. Вони мають бути орієнтовані на створення належних умов праці та максимальне задоволення соціальних потреб населення.

Особливо важливо це для сільських територій. Якщо раніше на території сільської ради було, як правило, одне сільськогосподарське підприємство (колгосп чи радгосп) і сотні особистих підсобних господарств населення (при цьому земля була у державній власності), то тепер ситуація різко змінилась. Наприклад,
у Кагарлицькому районі Київської області (територія 92,5 тис. га) є 31 місцева рада, що об’єднує 50 населених пунктів, в яких проживає 37,8 тис людей.

При цьому тільки в трьох місцевих радах збереглися цілісні земельно-майнові комплекси у великих і середніх аграрних підприємствах (СВК, ПСП). Ще в дев’яти радах теж є такі комплекси, але на їхній території створено по одному фермерському господарству, які займають усього 2—7 % сільськогосподарських угідь. Тим часом у 19 місцевих радах земельні
і майнові паї розподілені між 3—6 аграрними підприємствами. Так, на території Слобідської сільської ради є 3354 га сільськогосподарських угідь (890 власників земельних паїв), створено п’ять аграрних підприємств: агрофірма «Слобідська» (дочірнє підприємство компанії «Агротех») — 1890 га, ТОВ «Нафком» — 197 га, СК «Агробізнес» — 136 га, СВК «Прогрес» — 75 га і фермерське господарство «Заїка» — 277 га. Крім того особисті господарства населення мають у приватній власності 465 га землі.

Відбуваються також значні переміщення ресурсів (земельних, трудових, поголів’я худоби і птиці, технічних засобів) із господарств суспільного сектору в особисті господарства населення (табл. 2.2).

Таблиця 2.2

Ресурси ПОСП «Україна» та особистих господарств
населення Покалівської сільської ради
Овруцького району Київської області

Крім того, у сільській місцевості з кожним роком створюється дедалі більше малих і середніх промислових та обслуговуючих
підприємств (хоч і значно менше, ніж у сусідніх Польщі, Словаччині та Угорщині). Так, на території Фурсівської сільської ради (с. Фурси і с. Чмирівка) Білоцерківського району Київської області проживає 4028 людей і розташовано 112 малих та середніх промислових і обслуговуючих підприємств, у тому числі в межах села — 33 і за межами — 79. У сферах економічної діяльності зайнято 1521 людина, із них:

у промисловості й геології — 460 (30,3 %);

у сільськогосподарському виробництві — 85 (5,6 %);

у будівництві — 265 (17,4 %);

у торгівлі і сфері обслуговування — 280 (18,4 %);

у приватному підприємництві — 260 (17,1 %);

у соціальній та інших сферах — 171 (11,2 %).

Із 4487 га землі сільськогосподарського призначення становлять 1660 га, землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та інші — 890 га, землі лісового фонду — 1058 га, землі історико-культурного призначення (парк «Олександрія») — 96 га, землі водного фонду — 83 га, землі житлової та громадської забудови — 700 га. У державній власності перебуває 2856 га, комунальній — 241 га і в приватній — 1290 га.

Усе це вимагає переорієнтації із галузевого на планування розвитку сільських територій, яке і передбачало б комплексний підхід до планування аграрних підприємств, особистих господарств населення, промислових і сервісних підприємств, соціальної інфраструктури села. Зокрема, особисті господарства населення функціонують, як правило, у безпосередньому зв’язку з аграрними підприємствами. Планування їх взаємовідносин здій-
снюється як у перспективних, так і в поточних планах за такими напрямами:

сприяння розвиткові рослинництва і тваринництва в особистих господарствах населення. Аграрні підприємства продають населенню молодняк худоби і птиці, корми, добрива, пестициди, паливо, надають пасовища і послуги з перевезення вантажів, обробітку ґрунту, збирання врожаю, здійснюють агротехнічне і ветеринарне обслуговування, закуповують у населення сільськогосподарську продукцію Так, згідно з річним планом приватне підприємство «Україна» Овруцького району в 2003 р. передбачає, з урахуванням досвіду попередніх років, продати населенню в рахунок оплати праці та орендної плати за землю 1250 ц зерна, 1500 ц сіна, 330 ц соломи, 2 ц насіння багаторічних трав, 120 пле­мінних теличок і нетелів та 140 поросят, 350 ц молока, 25 ц м’яса, 200 т гною. «Україна» також планує надання на пільгових умовах послуг населенню у вивезенні добрив, палива, будівельних матеріалів і перевезенні сільськогосподарської продукції, оранці ґрунту, підгортанні картоплі, обмолоті зернових, переробці продукції тощо;

кооперування виробництва, зокрема вирощування худоби і птиці за договорами із сільськогосподарським підприємством;

залучення техніки господарств населення на умовах трудового договору для виконання в оптимальні строки польових робіт у господарствах суспільного сектору.

участь сільськогосподарських підприємств у будівництві, реконструкції та ремонті індивідуальних житлових будинків з надвірними спорудами, у забезпеченні індивідуальних забудовників будівельними матеріалами й оплаті частини їхньої вартості. В останні роки через економічну кризу ця участь значно зменшилась. Якщо раніше, наприклад, КСП «Росія» (с. Радівка) Калинівського району Вінницької області будувало членам господарства безкоштовно житлові будинки (коробки, дахи), а власник виконував внутрішні роботи самостійно, то тепер приватне аграрне підприємство «Радівське» видає 50 % вартості будівельних матеріалів, а 50 % — через товарний кредит на 8—10 років і оплачує роботу будівельників. В обох випадках умовою контракту передбачається, що забудовник відпрацює в господарстві не менше 10 років.

У сучасних умовах на перший план виходить не галузевий підхід, а комплексний: потрібно планувати розвиток сільських територій. Єдиним дійовим органом такого планування можуть бути місцеві органи самоврядування. В них доцільно створювати комісії, які очолює голова сільської (селищної) ради. У комісії формуються робочі групи з певних розділів плану розвитку сільських територій (сільське господарство, промислові і кустарні виробництва, соціальна інфраструктура, екологія та ін.). До складу робочих груп залучають представників органів місцевих рад, сільськогосподарських та інших підприємств, закладів освіти, охорони здоров’я, торгівлі тощо [127, 379—380].

Управління комплексним розвитком територій потребує застосування місцевими органами самоврядування програмно-цільового методу. Кожна програма передбачає комплексну реалізацію невідкладних регіональних завдань за максимально ефективного використання засобів. Програми розробляються за умов адресності, містять завдання конкретним виконавцям і повинні мати детально відпрацьовану систему управління. Фінансування їх відбувається за рахунок центрального та місцевого бюджетів. Кожна така програма становить координаційний план, у якому показано, як узгодити між собою діяльність багатьох об’єктів, що мають різну відомчу належність, але пов’язані єдиною метою, сформульованою в назві програми. Тут слід дати зіставлення витрат і ефектів від намічуваних програмних заходів (у тому числі й соціальних).

Фінансування програм відбувається за рахунок центрального та місцевих бюджетів. На жаль, бюджети місцевих рад в Україні дуже обмежені, про що свідчить порівняння річних бюджетів на 2003 р. двох сільських рад — Фурсівської Білоцерківського району Київської області (табл. 2.3) і гміни Tyxoв Тарнівського повіту Малопольського (Краків) воєводства в Польщі (табл. 2.4).

Так, річний бюджет польської сільської ради порівняно з українською більший у 104 рази. При цьому слід відмітити, що за кількістю населених пунктів, чисельністю населення, площею земельних угідь, кількістю закладів освіти, культури та охорони здоров’я зазначені сільські ради відрізняються неістотно.