Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

2.5. Підприємницький, споживчий, трудовий та державний бізнес

Елементи системи бізнесу - це підприємницький, споживчий, тру­довий, державний (рис. 4).

Підприємницький бізнес - один із найбільш динамічних видів біз­несу. Його суб'єктами виступають як фізичні, так і юридичні особи, їх діловий інтерес - одержання продукту (доходу) - реалізується через виробництво і продаж продукції (виконання робіт, надання послуг). Звідси підприємницький бізнес поділяють на виробниче, комерційне і фінансове підприємництво.

Виробниче підприємництво поширюється в основному на вироб­ництво, споживання товарів і послуг - це виробничі підприємства, фірми, установи.

Комерційне підприємництво - обмін, розподіл і споживання това­рів. Це торгові заклади, біржі.

Фінансове підприємництво поширюється на обіг, вартісний обмін. Цьому сприяють банки, фондові біржі.

Виробниче підприємництво складне і потребує часу. Тому в нашій реальній дійсності підприємці-бізнесмени створюють переважно ко­мерційні та торгово-посередницькі підприємства.

 

 

Підприємницький бізнес у великих та середніх фірмах грунтується, як правило, на розмежуванні влади та управління (власності безпо-середнвого підприємництва). Цьому найбільшою мірою сприяє значне поширення акціонерної власності. Так, у США майже 25 % працездат­них громадян є власниками акцій, причому близько 10 % з них не тільки не є заможними людьми, а навіть навпаки, перебувають нижче від офіційної межі бідності.

Підприємницький бізнес у малих фірмах є загальнодоступною справою, всебічно заохочується та підтримується державою, стано­вить основу постійного відтворення підприємницького середовища. В сучасних умовах в таких країнах, як США, Німеччина, мале під­приємництво забезпечує робочими місцями близько 60-70 % всіх зай­нятих громадян, половина з яких є дрібними підприємцями.

Основою підприємницького бізнесу є приватна власність на засо­би виробництва. Проте приватна власність у її класичному розумінні -як власність однієї-единої приватної особи - значно поширена лише у малому бізнесі. У великому бізнесі це явище надзвичайно рідкісне.

Споживчий бізнес - масове явище в ринкових відносинах, оскіль­ки він, по-перше, здійснюється всіма громадянами, на противагу під­приємницькому бізнесу, відображує загальну участь людей у системі ділових відносин. По-друге, споживчий бізнес показує зацікавленість людей у кінцевих результатах виробництва Ця діяльність безпосе­редньо спрямована на пошук найкращих умов для досягнення цих результатів. По-третє, споживчий бізнес є одночасно і силою, яка врівноважує і стимулює підприємницький бізнес, примушуючи під­приємців не тільки враховувати заходи споживачів, а і сприймати їх як партнерів по ділових зв'язках. По-четверте, учасниками споживчо­го бізнесу виступають і підприємці - як споживачі продукції інших фірм. Це е важливим фактором, який збалансовує підприємницькі інтереси кожного з ділових людей. Тому слід зазначити, що спожива­чі, як правило, не лише пасивна сторона в угодах з підприємцями, вони є рівноправними учасниками ділових відносин. Діловий інтерес споживачів - придбання товарів та послуг - реалізується самостій­ним встановленням контактів з виробниками і продавцями продукції (послуг) та пошуком контрагентів за принципом максимізації вигоди.

Якщо для підприємців вигодою є доход (як правило, у грошовій фор­мі), то для споживачів такою вигодою є товар (послуга), що найкраще задовольняє потребу.

Реапізуючи свої споживчі інтереси, дістаючи вигоду з угод, що здій­снюються, ця категорія громадян робить свій специфічний споживчий бізнес. Основою споживчого бізнесу є приватна власність на предме­ти споживання і послуги.

Трудовий бізнес - це бізнес громадян, які працюють за наймом. Як і споживачі, вони є не пасивною стороною в угодах з підприємцями, а рівноправними учасниками відносин з ними. Діловий інтерес най­маних працівників - одержання доходів - реалізується працею у під­приємницькій фірмі на контрактній або іншій основі. Якщо для під­приємців виграшем в угодах є кінцевий доход фірми після збуту про­дукції, то для найманих працівників - особистий доход, який вони одержують за виконання своїх посадових обов'язків.

Реалізуючи свої трудові інтереси, дістаючи виграш від здійснення угод з підприємцями, ця категорія громадян робить свій специфічний трудовий бізнес. У чому ж його суть?

По-перше, предметом угоди між працівником і підприємцем є не „товар - робоча сила", а просто робоча сила. Робоча сила не може бути товаром, оскільки, не маючи суттєвої ознаки, притаманної усім товарам, вона не відчужується назавжди від свого носія після укла­дання трудового контракту. Робоча сила лише здається в оренду. Угода між підприємцем і працівником - це орендна угода, в якій обу­мовлюються строки, умови оренди та інші моменти, властиві цим від­носинам.

Тепер поширеною є одночасно оренда підприємцями не тільки ро­бочої сили, а й засобів виробництва. Значно поширені, зокрема, лізин­гові угоди, за яких оренда підприємцями обладнання сплачується за рахунок залучення банківських коштів. Термін „ринок робочої сили" є не зовсім коректним.

По-друге, укладаючи угоду, обидві сторони - і працівники, і під­приємці - роблять ініціативний вибір і йдуть на економічний ризик, обмінюються своїми надбаннями, прагнуть нав'язати один одному свої інтереси, використовують різноманітні прийоми тиску один на одного (наприклад, укладання колективних договорів між підприєм­цями і профспілками), несуть взаємну відповідальність за порушення умов угоди про найм. Обидві сторони здійснюють за допомогою угоди свою ділову стретегію і тактику, іншими словами, присутні ознаки біз­несу як з одного боку, так і з іншого.

По-третє, наймані працівники мають можливість змінити свій соці­альний статус, перетворюючись у власників внаслідок придбання акцій підприємницьких фірм, або після закінчення строку угоди про найм, відкрити свою справу, вливаючись в армію малих підпри­ємств.

У марксистській теорії система найманої праці традиційно трак­тувалась яц „купівля-продаж" робочої сили. Поряд з науковими аргументами на користь такого розуміння значного поширення в літера­турі набули і емоційні характеристики (наприклад, систему найманої праці часто визначали як „систему найманого рабства"). Динаміку відносин між підприємцями і найманими працівниками розглядали крізь призму „абсолютного і відносного погіршення становища про­летаріату", яке з неминучістю ставить питання про його об'єднання для повалення капіталізму.

Однак є й інша позиція. Немарксистська наука виходить із того, що укладання працівниками і підприємцями трудової угоди не свідчить про нерівноправні відносини учасників угоди, оскільки ніякого „про­дажу" робочої сили (тим більше „найманого рабоволодіння") в умо­вах ринкової економіки не відбувається. Є інше - один із учасників угоди робить свій специфічний бізнес як підприємець, інший - як най­маний робітник.

Основу трудового бізнесу становить приватна власність на робочу силу.

Державний бізнес здійснюють державні органи, які також безпосе­редньо виходять на ринок з діловими пропозиціями. При цьому органи є рівноправними партнерами інших учасників ділових відносин. Проте діловий інтерес держави не може не відрізнятися від ділових інтере­сів інших суб'єктів. Основою ділового інтересу держави є потреба у здійсненні пріоритетних загальнодержавних науково-технічних, на­уково-виробничих (як правило, науко- і капіталомістких) та інших про­грам, здатних принести користь державі і його громадянам.

Принцип взаємної вигоди сторін за такими угодами інший - під­приємницькі фірми стимулюються державою для участі у цих програ­мах, а сама держава не має можливості реалізувати такі програми. Основою державного бізнесу є державна власність на засоби вироб­ництва, інформацію, продукцію інтелектуальної праці, цінні папери,. грошові фонди.