2.7. Господарські угоди корпорацій

2.7. Господарські угоди корпорацій

Корпорація, як і інші організовані форми бізнесу (одноособове володіння, товариства з обмеженою відповідальністю), є учасником ринкових відносин. Усі економічні і фінансові відносини учасників ринку здійснюються на договірній основі. Російський юрист Р. О. Халфіна чітко визначила дві основні риси ринкових відносин:

основою ринку є власність;

життям ринку є договір[1].

Поняття договору (угоди)

Договір у західному законодавстві, судовій практиці і доктрині традиційно визначається як угода двох або більше осіб, за допомогою якої встановлюються певні права й обов’язки[2]. Договір, який у ринкових відносинах укладають агенти, є правовою формою, в якій товаровласники визнають один в одному власника товару і яка визначає перехід товару від одного власника до іншого. Договір є основною формою, у котрій реалізуються ринкові відносини.

Господарські договори можна класифікувати в такий спосіб:

торговельні договори. До них відносять численні угоди, пов’язані з продажем виробленої продукції і наданням послуг;

організаційні договори, наприклад, угоди про створення товариств з обмеженою відповідальністю, акціонерних товариств, груп підприємств та ін.;

адміністративні договори. До них належать такі угоди, в яких у тій або іншій формі бере участь держава.

Учасники ринкових відносин мають правоздатність і дієздатність. Правоздатність означає спроможність особи бути суб’єк­том прав і обов’язків. Правоздатність визнається за всіма фізичними особами з моменту народження до смерті (за умови, що вони не позбавлені її судом). Правоздатність мають також іноземці. Проте зазначимо дуже важливі винятки. В Японії, Англії й у деяких інших країнах іноземець не може бути власником морського судна. В Японії іноземці не допускаються до розроблення надр, у США вони не можуть бути власниками землі.

Правоздатність реалізується через дієздатність, тобто можливість своїми діями одержувати права і виконувати обов’язки, які можуть бути обмежені віком або психічними захворюваннями.

Слід зазначити, що в юридичних осіб, тобто в корпорацій, правоздатність і дієздатність збігаються. Це означає, що корпорація має право укладати будь-які види угод і нести за ними відповідальність.

Основою договору, який укладає корпорація зі своїми покуп­цями, постачальниками сировини, послуг, кредитними установами, біржею, страховими й іншими суб’єктами ринку, є договір (угода), тобто вираження волі сторін. Договір передбачає рівність його учасників, визнання за ними вільної поведінки й обов’язковості. Однак на практиці ці принципи часто порушуються. Держава прагне перешкоджати цьому і вводить спеціальні закони.

У системі господарських договорів останнім часом відбуваються зміни. Головні з них такі:

у результаті розвитку науки і техніки з’являються нові товари і нові ринки, наприклад інформація, що потребує особливого правового регулювання;

у результаті розвитку фінансових послуг з’являються нові договори, такі, наприклад, як лізинг, що поєднує елементи двох договорів, — оренди і договору продажу;

у спеціальну галузь права виділено трудове право;

із загального договірного права виділяються закони, що регулюють договірні відносини між фаховими комерсантами і спо­живачами;

для підтримання ринкової конкуренції вводиться антимонопольне законодавство.

Джерела господарських договорів

Правове регулювання господарських відносин між акціонерними товариствами здійснюється на підставі торговельного і цивільного кодексів, а також Закону про акціонерні товариства і товариства з обмеженою відповідальністю. У романо-гер­манському праві до джерел права відносять також правила і роз’яснення верховних судів з питань застосування права, що є обов’язковими для нижчих судів. Роз’яснення є не прецедентами, а різновидом нормативних актів. Практика верховних судів є самостійним і дуже важливим джерелом торговельного і цивільного права.

У країнах загального права, як зазначалося вище, прецедентне право також регулює торговельні і цивільні відносини. Прецедентне право проникає й у романо-германське право.

Джерелом цивільного права є звичай. У романо-германсь­кому праві допускається застосування звичаїв, які суперечать імперативним приписам законодавства. Звичай як джерело права має особливо велике значення в тих галузях, де бракує матеріалу для розроблення законопроекту й ухвалення закону. Так, наприклад, у регулюванні купівлі-продажу фінансових послуг, визначенні договору лізингу, страхових операцій, угод у зовнішній торгівлі. У юридичній літературі зазначається, що треба розрізняти торговельний звичай і торговельну звичку. В останній визначається воля сторін, яка прямого вираження в договорі не знайшла. Торговельна звичка є способом тлумачення договору виходячи з попередньої поведінки учасників договору.

У юридичній практиці поширюється застосування типових договорів, так зване формулярне право. Умови типових договорів визначаються великими корпораціями або групами підприємств, що є провідними в даній галузі. Дрібніші компанії, по суті, приєднуються до договору і впливати на його умови не можуть (звідси назва — договір приєднання).

Глобалізація й інтернаціоналізація господарських зв’язків впливає на розвиток торговельного і цивільного права. Джерелами права стають міжнародні договори, конвенції, угоди. Сучасне національне правове регулювання перебуває під значним впливом зовнішніх чинників. У національному праві з’являються і посилюються норми, що регулюють економічні зв’язки з зовнішнім світом. Здійснюється уніфікація цивільного і торговельного права, на що, зокрема, значною мірою вплинула європейська інтеграція. Відбувається імплементація міжнародних правових норм у національне законодавство через ратифікацію, офіційну публікацію з роз’ясненнями. Держави є учасниками багатьох міжнародних конвенцій, що регламентують торгівлю, морські, повітряні, залізничні й автомобільні перевезення, валютні, кредитні і розрахункові відносини, патентні й авторські та інші права[3].

Інтернаціоналізація господарської діяльності веде до зближення торговельного права різних країн, відбувається «гармонізація», «конвергенція» права. Історично товариство з обмеженою відповідальністю вперше було створено відповідно до германського закону 1898 р. Надалі ця форма організації капіталу була запозичена багатьма країнами. Держави переймають одна в одної «позитивний юридичний досвід». Багато положень з американського акціонерного права останніми роками переносяться в закони Японії і країни Західної Європи. З іншого боку, на американське право про корпорації впливає німецьке право. З американського права багато країн запозичили введення в обіг конвертованих облігацій, інститут публічного пропонування купівлі цінних паперів компанії на ринку та інші нововведення[4].