3. 1. Управління як об’єкт адміністративного права
3. 1. Управління як об’єкт адміністративного права
Адміністративне право об’єктивно взаємопов’язане з таким соціальним явищем, як управління. Сам термін (від лат. аdministratio — управління) став універсальним засобом для характеристики певного виду діяльності, спрямованої на досягнення відповідної суспільно значимої мети. У ширшому розумінні управління визначається як керівництво певними суспільними процесами. Отже, виникає потреба щодо розкриття змісту самого поняття «управління» та його функціонального призначення в суспільстві. Ці процеси органічно поєднані з виникненням і становленням держави і права — адже тільки з розвитком суспільства відбувається диференціація праці.
В історії людства сталися три великі суспільні поділи праці, внаслідок яких від рільництва відокремилося скотарство, потім — промислові ремесла, а останні, у свою чергу, також зазнали розгалуження. Зазначені процеси, як правило, супроводжуються зростанням населення і простою потребою координації їхніх дій, установленням стабільних зв’язків між виробниками. Отже, сама природа праці, багатогранність діяльності людей породжує потребу в управлінні. У загальному плані під ним розуміють будь-яку цілеспрямовану, організаційну дію щодо різноманітних процесів у природі, техніці, суспільстві.
Об’єктами управління виступають: суспільна праця (процес виробництва); державні органи та об’єднання громадян; громадяни, в тому числі й іноземні та особи без громадянства; тварини і рослинні організми; технічні засоби (машини, агрегати).
Отже, управління умовно можна поділити на таке, що здійснюється в технічній, біологічній та соціальній сферах суспільства.
Технічне управління направляє свою дію на управління механізмами, обладнанням з метою підвищення продуктивності праці людини, забезпечення її потреб у виробництві.
Біологічне управління спрямовується на тваринний і рослинний світ з метою підвищення їхньої продуктивності (прояв даного виду управління — біотехнологія, генна інженерія).
Соціальне управління є провідним видом управління. Його дія поширюється на соціальну сферу, де суб’єктом та об’єктом управління виступають як окрема людина, так і колективи людей. Від двох попередніх видів соціальне управління відрізняється вольовим впливом одних суб’єктів управлінських відносин на свідомість і волю інших.
Для соціального управління характерна множинність об’єктів. Звідси — і різноманітність видів управління. До них можна віднести й державне управління.
Державне управління — одна з головних форм діяльності держави, особливий вид соціального управління в суспільстві.
Державному управлінню притаманні всі основні риси, які характеризують суспільне управління. Це насамперед свідоме, цілеспрямоване здійснення впливу на всі сфери суспільства в інтересах людей. У широкому значенні — це діяльність усіх видів державних органів: законодавчих, виконавчих, судових і контрольно-наглядових.
Структура державного управління відрізняється складністю. Її основними елементами виступають керівні й керовані системи, їх суб’єкти та об’єкти. Це — виконавчі органи, їх апарат, сфери й галузі управління, підприємства, установи, організації тощо.
Державне управління доцільно розглядати як виконавчу діяльність окремої системи державних органів, спеціально заснованих для здійснення державного управління. Але це жодним чином не означає, що державне управління є сферою діяльності виключно виконавчих органів. Питання управління вирішуються і законодавчими органами, які здійснюють законодавче регулювання всіх сфер суспільного життя. Щоправда, більшість функцій виконавчої діяльності покладається на органи виконавчої влади.
Державному управлінню властиві такі риси: діяльність щодо реалізації завдань і функцій держави; воно здійснюється спеціально створеними для цього державними органами й посадовими особами; вони діють за дорученням держави, від її імені та мають державно-владні повноваження; форми й методи роботи управлінських органів регламентуються правом.
Тобто, державне управління є підзаконна виконавча діяльність органів виконавчої влади, спрямована на практичне втілення законів у процесі повсякденного і безпосереднього управління в господарській, соціально-культурній та адміністративній сферах.