3. 4. Історія виникнення Інтернету

Інтернет народився в США наприкінці 60-х років із про­екту мережі з комутацією пакетів ARPANetAdvanced Research Project Agency Network). Інтернет розроблявся з метою забезпечення взаємодії віддалених комп'ютерів і за­думувався як децентралізована територіальне розподілена мережа з безліччю альтернативних пунктів збереження і шляхів поширення інформації. Передбачалося, що це доз­волить забезпечити надійну взаємодію комп'ютерів Міністерства оборони США, навіть у випадку, якщо части­на мережі вийде з ладу унаслідок воєнних дій, наприклад, ядерних вибухів. (

Перша комп'ютерна мережа з пакетною комутацією на­звана на честь організації, що її породила, ARPANet. Вона з'явилася в 1970 році і зв'язала університети в Лос-Андже­лесі і Санта-Барбарі (штат Каліфорнія) зі Стендфордским університетом і університетом штату Юта в Солт-Лейк-Сіті. В основу мережі був покладений створений компанією Bolt Baranek and Newman (BBN) протокол комутації пакетів. Спо­чатку можна було тільки увійти в систему і запустити про­граму на віддаленому комп'ютері. У результаті, до 1972 року більш сорока комп'ютерних центрів могли обмінюватися між собою електронною поштою, здійснювати сеанси роботи з віддаленими на кілька сотень кілометрів машинами і пере­давати файли з даними.

Наступний етап розвитку Інтернету пов'язаний з розробкою відносно дешевого міні-комп'ютера і машинно-незалежної опе­раційної системи UNIX. Як перший фактор виступили комп'ютери фірми DigitalEquipment Corporation (DEC), що ви­пускала на противагу дорогим IBM і Control Data порівняно де­шеві і компактні машини для масового споживача. Спочатку DEC випускала серію PDP, а на початку 70-х років з'явилися перші машини сімейства VAX. Ці, порівняно могутні комп'юте­ри, закуповувалися у великих кількостях коледжами, універ­ситетами і корпораціями середнього розміру. Другим фактором стала багатозадачна операційна система, розроблена компанією AT&T Bell Labs, що одержала назву UNIX. Для нової системи була характерна необмежена для того часу свобода дії, надана рядовому користувачу, і, що особливо важливо, із самого почат­ку свого існування UNIX була системою, орієнтованою на робо­ту в мережі і не вимагала для цього додаткових компонентів.

У 1976 році Майк Леек (Mike Lesk) з AT&T Bell Labs
створив програму UNIX-to-UNIX Copy Program, скорочено
називану UUCP. У результаті, будь-який комп'ютер із уста­
новленою на ньому програмою UUCP і оснащений модемом
тепер міг зв'язуватися з будь-яким іншим комп'ютером че­
рез звичайну телефонну мережу й обмінюватися файлами
даних. Поширення міні-комп'ютерів DEC і операційної си­
стеми UNIX, що відбувалося в той час, послужило основою
для виникнення великої і значною мірою випадково ор­
ганізованої комп'ютерної UUCP-мережі, що використовує
як фізичне середовище звичайні телефонні канали і що ста­
ла прообразом майбутньої незалежної децентралізованої
мережі, якою став Інтернет.

У 1979 році відбулася зустріч, у якій взяли участь ряд універ­ситетів, DARPA і Національний науковий фонд СІЛА (National Science Foundation, NSF). На цій зустрічі було вирішено створи­ти мережу CSnetComputer Science Research Network), головним джерелом фінансування якої став NSF. Трохи пізніше, у 1980 році було запропоновано зв'язати разом ARPANet і CSnet через шлюз з використанням протоколів TCP/IP, щоб усі під множини мереж CSnet мали у своєму розпорядженні доступ до шлюзу в ARPANet. Цю подію можна вважати перетворенням Інтернету в співдружність незалежних мереж, що прийшли до угоди щодо способу міжмережевого спілкування. (

У 1990 році Федеральна рада з інформаційних мереж (Federal Networking Council) скасувала правило, відповідно до якого, для приєднання до Інтернету була необхідна реко­мендація якого-небудь державного органу. Це рішення по­служило початком широкого припливу в Інтернет ко­мерційних організацій найрізноманітнішого масштабу, оскільки тепер доступ в Інтернет можна було одержати без будь-яких серйозних застережень чи обґрунтувань.

Сьогоднішній день Інтернету — це епоха електронної ко­мерції, електроних бібліотек, віртуального офісу, дистанцій­ного навчання, мультимедіальних цифрових ресурсів.

Якщо початково Інтернет представляв собою засіб поши­рення інформації, а розробка цілого ряду, що пішла за цим, програм для забезпечення різних видів мережевої взаємодії, операційних систем і лрограм-навігаторів Інтернет дозволи­ли найбільш повно використовувати можливості нового сере­довища, то сьогодні інформаційна концепція мережі починає відходити на другий план. На перше місце виходить викори­стання Інтернету в комерційній діяльності підприємств, еле­ктронного урядування та дистанційного навчання.

На закінчення введення в історію Інтернету, представимо його визначення й опишемо загальну схему його побудови. Визначення Інтернету, дане Федеральною радою з інфор­маційних мереж (Federal NetworkingCouncil) 24 жовтня 1995 року, говорить:

 «Інтернет — глобальна інформаційна мережа, частини якої логічно взаємозв'язані одна з одною за допомогою унікального адресного простору, заснованого на протоколі IP (Inetrnet Protocol) чи його наступних розширеннях, здатна підтримувати зв'язок за допомогою комплексу протоколів TCP/IPTransmission Control Protocol/Internet Protocol), їхніх наступних розширень чи інших IP-сумісних протоколів і загальнодоступно чи приватно забезпечує, використовує чи робить доступною комунікаційну службу високого рівня». (

Мал. З.1. Загальна логічна схема побудови Інтернету

Як показано на малюнку 3.1.', основним пристроєм досту­пу в Інтернет для кінцевого користувача є комп'ютер. Для розширення своїх можливостей він може бути оснащений мікрофоном, відеокамерою, звуковими колонками й іншими пристроями, що перетворюють його в мультимедійний центр. Комп'ютер може знаходитися в будинку, в офісі чи фірмі, чи в будь-якому іншіму місці, де є сучасні засоби комунікації.

Доступ в Інтернет, що надається організаціями, які нази­ваються постачальниками послуг Інтернету (Internet Service Provider, ISP), користувач може одержати, наприклад, з дому через модем чи з офісу через локальну мережу організації. Для підключення до постачальника послуг Інтернету можуть використовуватися звичайні телефонні лінії, кабельні мережі телебачення, радіоканали зв'язку чи супутниковий зв'язок. Постачальник зазвичай має одне чи кілька підключень до магістральних каналів (backbones) чи великих мереж.

Границі Інтернету досить розпливчасті. Будь-який комп'ютер, підключений до Інтернету, вже можна вважати йо­го частиною, і тим більше це стосується локальної мережі підприємства, що має вихід в Інтернет. Веб-сервери, на яких розташовуються інформаційні ресурси, можуть знаходитися в будь-якій частині Інтернету: у постачальника послуг, у ло­кальній мережі підприємства і т. д., потрібно дотримуватися лише головної умови — вони мають бути підключені до Інтер­нету, щоб користувачі мережі могли одержати доступ до її служб. Як служби можуть виступати електронна пошта, пере­дача файлів великого розміру (FTP), всесвітня павутина (WWW) і інші, про які буде ідти мова трохи нижче. Інфор­маційною складовою служби Інтернету є самі різноманітні джерела. Це можуть бути книги, дані інформаційних агентств, інформація з фінансових ринків, фотографії, фрагменти фільмів і т. п. Служби в сукупності з їх інформаційною складо­вою є тією головною метою, до якої прагнуть користувачі і якої вони досягають за допомогою підключення до Інтернету.

Потрібно зауважити, що сьогодні до мережевої технології комутації пакетів приєдналася ще одна визначальна технологія — технологія «клієнт-сервер». Втіленням технології «клієнт-сервер» є, відповідно, архітектура «клієнт-сервер».