Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

3.1. Вільна торгівля

Нині на планеті налічується близько двохсот незалежних держав. Вони відіграють неоднакову за значенням роль у світовій економіці загалом і міжнародній торгівлі зокрема. Українське прислів'я каже, що своя сорочка до тіла ближча. Отже, у сфері міжнародної торгівлі держави світу намагаються домогтися вигідних саме їм позицій, умов тощо. Кожна держава активно або пасивно здійснює свою по­літику у міжнародній торгівлі, тобто дотримується певної лінії пове­дінки. У міжнародній торгівлі вирізняють:

•  зовнішньоторговельну політику;

•  міжнародну торговельну політику.

Поняття "зовнішньоторговельна політика" охоплює цілеспрямо­вані дії окремо взятих держав у торговельних відносинах з іншими країнами та їх групами. Друге поняття означає колективні дії держав стосовно міжнародної торгівлі.

Два основні напрями зовнішньоторговельної політики такі:

•  політика вільної торгівлі;

•  протекціонізм.

Насамперед слід розглянути, як англійські економісти розуміють вільну міжнародну торгівлю. В "OxfordPaperback Encyclopedia" (1998 р., с. 538) у статті "Free trade" зазначається: "Економічна полі­тика, що виступає за вільний потік товарів між країнами для заохо­чення взаємного економічного розвитку та міжнародної гармонії за допомогою комерційної взаємозалежності (commercial interdependence) націй, що торгують. Політика вільної торгівлі забороняє як тари­фи на імпорт, так і субсидії на експорт, запроваджені для захисту ­

промисловості певної країни. Найчіткіше і вперше доктрина була сформульована Адамом Смітом у його "Багатстві націй" (Wealth of Nations, 1776). На конференції у Женеві у 1947 р. було розроблено перший розклад для вільної світової торгівлі — Генеральну угоду з тарифів і торгівлі (ГАТТ).

Понад десятиріччя після Другої світової війни Британія була рі­шучим прихильником (strong supporter) кроків з відновлення вільної торгівлі. У 1958 р. вона була країною-засновницею Європейської асоціації вільної торгівлі (European Free Trade Association, EFT A), але несприятливі торговельні обставини, що загострилися впродовж 1960-х років, змусили її вступити до Європейського Економічного Співтовариства (нині Європейський Союз). У Східній Європі подіб­не товариство — РЕВ — було засноване у 1949 р.; після 1987 року РЕВ (COMECON) прагнула до співробітництва з країнами ЄEC. Надзвичайно успішне зростання японської економіки після війни змусило багато країн вдаватися до тарифів, спрямованих проти Японії. На початку 1990-х років світова економічна політика вияви­лася непослідовною — хтось підтримував політику вільної торгівлі, дехто — протекціоністські заходи. У 1993 р. наприкінці Уругвай­ського раунду країни-члени ГАТТ погодилися на подальше знижен­ня тарифів та експортних субсидій і на створення Світової організа­ції торгівлі (СОТ). Вона домагатиметься виконання правил ГАТТ, особливо сільськогосподарських заходів, погоджених на Уругвай­ському раунді, що знизить експортні субсидії та імпортні мита (export subsidies and import duties) на 20-36 відсотків".­

Отже, політика вільної торгівлі означає усунення держави від прямого втручання у зовнішню торгівлю. Вважається, що не держа­ва, а ринок має бути основним регулятором міжнародної торгівлі. Зрозуміло, що держава не може повністю усуватися від зовнішньої торгівлі. Навіть найрішучіші прихильники концепції вільної торгів­лі допускають укладення державами міжнародних торговельних до­говорів, що надають максимально можливу свободу дій суб'єктам господарювання.

У разі здійснення політики вільної торгівлі країни стають взаємо­пов'язаними, зменшується небезпека їх ворожого ставлення одна до одної. Така політика є бажаною і позитивною, але ще ніхто і ніколи у цьому світі не бачив її в чистому вигляді. Така політика є своєрідним маяком для тих, хто пливе бурхливим морем протекціонізму.

У зарубіжній економічній літературі зустрічається думка, що са­ме Великобританія свого часу створила у світі несправедливий поділ праці (unfair division of labour). На початку ХІХ ст. у представників британських правлячих кіл склалася точка зору: "Все, що добре для Британії, добре і для решти світу". У першій половині ХІХ ст. Бри­танія, безперечно, була найрозвиненішою промисловою державою світу. Її підприємці мали стартові переваги над промисловцями з інших країн. У 1849 р. Великобританія відкрила свої ринки перед ін­шими країнами світу і доклала зусиль, щоб інші країни світу слідува­ли її прикладу. Великобританія спеціалізувалася на випуску товарів обробної промисловості (manufactured goods), таких як транспортні засоби (vehicles), двигуни (engines), інструменти (machine tools), папір (paper), текстиль (textile yarn and fabrics). Ці товари експортувалися в обмін на товари першого сектору економіки, а саме перські килими (Persian carpets), хутра (furs), вина (wines), шовк (silk), деревину (timber), зерно (grain), фрукти (fruits), м'ясо (meat). Найбільший зиск від такого поділу праці отримала саме Великобританія.­

Щоб покінчити із засиллям Великобританії, ряд країн вдалися до втручання у сферу вільної торгівлі. Протягом 1870-х років США і Німеччина запровадили політику протекціонізму, їх приклад наслі­дувала Франція та інші держави.

Залежні країни продовжували відігравати традиційну роль у міжнародному поділі праці як з огляду на своє колоніальне стано­вище, так і з огляду на те, що відповідна роль влаштовувала їх правлячі кола.

Міжнародний поділ праці зазнав незначних змін до Другої світо­вої війни. Вони поглибилися після її закінчення. Ряд незалежних держав стали на шлях індустріалізації, окремі країни спромоглися розпочати експортноспрямовану індустріалізацію. У більшості ж країн, що розвиваються, промисловий розвиток відбувався у нап­рямі, адаптованому до потреб колишніх метрополій. Нині обробна промисловість у країнах "третього світу" розвивається завдяки ді­яльності транснаціональних корпорацій. Проте це не можна розгля­дати як відмову від нав'язаного в історичному минулому міжнарод­ного поділу праці.