Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

3.1. Соціально-економічна характеристика розвитку і види подорожей в епоху Середньовіччя

З падінням у V ст. Римської імперії закінчилась ціла епоха, яка дала світові багато досягнень майже в усіх сферах життя. Розвиток матеріальної культури забезпечив достатньо високий рівень комфорту в містах, де склалась певна інфра­структура, яка забезпечувала всім необхідним мандруючих по великих просторах імперії. Саме подорожі сприяли формуван­ню системи географічних і країнознавчих знань. Безумовним досягненням античної культури було твердження відомих філософів, що Земля — куля.

Знищення стародавнього Риму ознаменувало початок нової Культурної епохи, яку прийнято називати Середньовіччям. Ця Назва була дана пізніше гуманістами, які визначили таким чином період між античною культурою та часом відродження античних традицій у Європі. Хронологічними межами європейського Середньовіччя вважають здебільшого, ключові дати в історії європейської цивілізації: падіння Римської імперії та Початок епохи Великих географічних відкриттів.

Основні чинники, які прямо чи опосередковано вплину­ли на розвиток подорожей в Середні віки та на розвиток туризму в майбутньому:

-       розвиток економіки (збільшення міст, розвиток тор­гівлі, поглиблення процесу спеціалізації праці);

-       міграції (початок епохи Середньовіччя характеризу­ється як епоха «Великого переселення народів»);

-       політичні чинники (перерозподіл сфер впливу, між­державна та між корпоративна боротьба);

-       релігійні чинники (розквіт та ствердження світових релігій, формування релігійних центрів, утворення релігійних орденів, розвиток прочанства, хрестові походи); в даний період релігійні чинники були одні­єю з головних груп чинників, оскільки релігія на той час мала великий вплив на світогляд людей, внут­рішню політику, міждержавні відносини, на соціаль­но-економічні відносини в цілому;

-       розвиток науки та мистецтва (створення перших європейських університетів, організація та прове­дення карнавалів, відвідання визначних історичних місць, формування центрів культури та мистецтва).

Основними видами подорожей у Середні віки були:

-       пізнавальні мандрівки з метою дослідження оточую­чого світу (хоча наука в Середні віки розвивалась повільно, все ж здійснювались наукові відкриття, особливо географічні);

-       релігійні подорожі (прочанство);

-       завойовницькі походи (у тому числі хрестові походи);

-       мандрівки з метою торгівлі;

-       розважальні мандрівки (на свята, ярмарки, карна­вали) ;

-       подорожі з метою оздоровлення.

Подорожі пілігримів у Палестину почались вже в ІІІ-ІУ століттях. В IV ст. в Єрусалимі був побудований храм Гробу Господнього, який є й нині основною святинею та центром про­чанства усього християнського світу. Вже в VI ст. для прочан з Галлії (Франція) був складений маршрут (суходільний), від бе­регів Рони до Йордану.

Найбільш сприятливі умови для прочан з Європи склалися під час правління халіфа Гаруна аль-Рашида на рубежі УПІ-ІХ століть. Халіф навіть надіслав у дар Карлу Великому ключі від храму Гроба Господня і самого священного міста. То­ді ж в Єрусалимі був побудований за наказом Карла Великого спеціальний притулок для прочан, до комплексу якого входи­ло 12 будинків і готелів, бібліотека, лани, виноградники і сад, розташовані в долині Йосафатовій.

Починаючи з IX ст., прочанство стало різновидом публічно­го покарання та засобу зняття вини. В XI ст. католицька церква замінила прочанством церковне покаяння. Грішники по­винні були залишити свою батьківщину і були приречені поне­вірятися подібно Каїну. Прочан приймали скрізь, і замість платні за проживання та їжу господарі просили молитися за них. Часто прочани не мали ніякого іншого захисту в дорозі, крім хреста, а путівкою зіркою вважали свого ангела-охоронця. Особливу «сервісну службу» для прочан виконував лицар­ський Орден госпітальєрів (іоанітів). Він взяв свій початок віл шпиталю при монастирі Діви Марії в Єрусалимі, де ще за­довго до арабського панування приймали та лікували прочан. Але після того, як головою цього закладу став Герард, створю­ється братство, формується його статут, який затвердив рим­ський первосвященик в XII столітті.

Спочатку основним завданням братства була допомога хворим, а також захист прочан від розбою невірних, що піднімало бойовий дух лицарів цього Ордену. Поступово госпітальєрами була створе­на ціла мережа готелів в містах не тільки Святої землі, але і по сьому Близькому Сходу. Лицарі називали прочан  «господаря-їй», а себе їх «слугами». Часто вони допомагали прочанам гроши­на. Але поступово в діяльності Ордену провідне місце посіли політичні цілі, і лише частина лицарів Ордена допомагала прочанам.

Організація прочанства була настільки прибутковою для Орде­ну, що вже в ХІІ-ХІІІ ст. створено орденську державу, яка мала земельні володіння як на Сході, так і в Європі, головним чином завдяки дарам. Проте орденська держава проіснувала лише до 1291 року. Госпітальєри після хрестових походів повинні були за­лишити Святу землю і перебратись на Кіпр. Тут вони знов зміц­нили свої позиції, придбали острів Родос і утворили свою острів­ну державу, але під натиском турків змушені були залишити Родос у 1530 р. і переселитись на Мальту, подаровану їм імпера­тором Карлом V, після чого Орден став називатись Мальтійським.

Найбільше масове пересування людей у середньовічній Європі відбувалося за часів хрестових походів, що здійснювали­ся лицарями, релігійними діячами та купцями з європейських країн, які вирушали на Близький Схід заради влади та ба­гатств. Слідом за ними рухались на Схід священики і прочани в супроводі незлічених юрб знедолених з метою пошуку кращої долі. Хрестові походи були на той час найграндіознішим пере­міщенням великих мас населення на далеку відстань.

Представники привілейованих класів здійснювали також подорожі до цілющих джерел та місць з унікальним кліма­том з метою оздоровлення та відпочинку.

Проте, незважаючи на різноманітні мотиви подорожей, усі вони розширювали світогляд людини, вчили її адаптува­тися до різних умов, які змінювались під час подорожі, за­гартовували людину фізично і духовно.

Характер подорожей в середні віки був, в основному, сти­хійним. Здійснювались за індивідуально спланованим марш­рутом. Але деякі подорожі мали організований характер; на­приклад, прочанство.

Недоліком майже всіх подорожей було те, що в них під­давалися великій небезпеці життя та здоров'я мандрівни­ків. В Середні віки людське життя коштувало дуже мало.

Щодо створення інфраструктури для подорожуючих, то вона з'являлась не скрізь, часто не враховувались основні по­треби подорожуючих, норми гігієни, будувалося мало доріг, а ті дороги, що були побудовані раніше, не використовувались. Французький історик Жак ле Гофф стверджував, що в епоху Середньовіччя населення Франції на півдні країни не користувалося добротними дорогами, побудованими римлянами, ці дороги заростали травою, а люди ходили стежками, нікуди не поспішаючи.

Світогляд середньовічної людини був одностороннім, що ві­добразилось у творах мистецтва. Скрізь панувала релігійна те­матика, починаючи з архітектури та живопису і закінчуючи народними виставами. Певний релігійний фаталізм викликав пасивність середньовічної людини, адже вона в усьому покла­далася на волю небес.

Одним із чинників, що призвів до значних міграцій ве­ликої кількості населення, були хрестові походи. Основні причини хрестових походів:

-       протистояння християнського і мусульманського сві­тів, тобто релігійні;

-       економічні, тобто бажання європейців володіти ба­гатствами Сходу;

-       політичні (перерозподіл сфер впливу та загарбання нових територій).

Хрестові походи почалися з кінця XI ст. і тривали на­ступних 200 років. Безумовно, хрестові походи з гуманістич­ної точки зору мали негативний характер, але, незважаючи на це, були і позитивні наслідки:

-       пожвавилась торгівля на Се­редземному морі, першість у цій   торгівлі   перейшла   до міст Північної Італії (Вене­ція, Генуя, Флоренція);

-       європейці познайомились з новими   культурами  земле­робства  (стали  вирощувати рис, гречку, цитрусові), нав­чились виготовляти шовкові тканини,   дзеркала,   краще обробляти метали;

-       відбулися зміни в побуті (на Заході стали мити руки пе­ред їдою, купатись у лазнях, змінювати нижній одяг).

Про все це свідчить, зокрема, книга Марко Поло «Про різноманітність світу”, яка правдиво відображала культуру та побут того часу і довго слугувала керівництвом для скла­дання географічних карт. (Марко Поло — відомий венеціансь­кий купець і мореплавець, жив у ХШ столітті).