3.1. Сталий розвиток: екологічна, соціальна, економічна складові
3.1. Сталий розвиток: екологічна, соціальна, економічна складові
Наприкінці ХХ ст. збереження середовища проживання людини стало однією з найважливіших проблем людства. Різке зростання екологічних проблем нині властиве більшості країн світу. Його обумовили нинішній рівень науково-технологічного прогресу та стрімке збільшення населення на земній кулі, особливо у другій половині ХХ ст. Так, за 19 останніх століть кількість населення зросла лише до 1,7 млрд осіб, тоді як за 1900—2000 роки це число збільшилося до 6 млрд, тобто в середньому за рік воно зростало на 56—57 млн осіб. Науковий прогноз пе-
редбачає подальше зростання чисельності населення до 7,27—
7,92 млрд чол. у 2015 році.
З цих причин для багатьох країн світу характерним був бурхливий розвиток промислового й сільськогосподарського виробництва, будівництва, транспорту, сфери послуг. Це в свою чергу супроводжувалося, по-перше, виникненням великих міст, міських агломерацій і технополісів з якостями, не властивими природному середовищу, а по-друге, вимагало залучення у виробництво додаткової кількості ресурсів. Наслідком цього стало скорочення окремих життєво важливих ресурсів — лісових, земельних і водних, а також надмірне забруднення довкілля в багатьох регіонах землі. До кінця ХХ ст. всі компоненти біосфери зазнали тією чи іншою мірою впливу людини. Сталися помітні зміни в рельєфі, спричинені гірничорудною промисловістю, містобудівництвом, інтенсифікацією сільськогосподарського виробництва. Геоморфологи нерідко вирізняють поряд із природними антропогенні форми рельєфу: кар’єри, відвали, затоки, канали тощо. У ХХ ст. значно посилився вплив людини на клімат. Він обумовлений зростанням міст, інтенсифікацією промислового виробництва. Вчені почали виокремлювати й досліджувати специфічний міський клімат. Після війни у багатьох країнах велося велике гідробудівництво, виникли штучні водосховища, які тепер значною мірою впливають на довкілля. Внаслідок людської діяльності скорочуються природні запаси родючих земель, прісної води, лісових масивів, рослинного і тваринного світу.
Особливо загрозлива ситуація склалася в експлуатації мінерально-сировинних родовищ, у першу чергу у видобутку паливно-енергетичних ресурсів (кам’яного вугілля, нафти і газу). Вичерпність і невідновлювальність цих ресурсів все більшою мірою стає загрозою для людства. Запасів їх у надрах за нинішнього рівня споживання залишилось на 50—200 років. Яка можлива відповідь на цей глобальний виклик? Сучасні екологічні проблеми породжені в першу чергу науково-технологічним прогресом, особливо науково-технічною революцією ХХ століття, яка триває і досі. Природно, що у їх розв’язанні вирішальна роль належатиме науці та новим технологіям. Новітні досягнення у цій сфері породжують реальні надії на збереження здорового для людини життєвого середовища. По-друге, в останні роки спостерігається спад темпів та обсягів приросту населення, особливо в так званих розвинутих країнах. До них слід віднести й Україну, де в силу цілої низки негативних соціально-економічних трансформацій приріст населення не тільки припинився, але й за 10 попередніх років воно скоротилося на 4,5 млн чоловік.
Проте поряд з цим цілком закономірно відбувається зростання потреб всього людства, посилюється прагнення до підвищення добробуту населення усіх країн світу. Ті країни, що досягли високого рівня життя, продовжують нарощувати споживання товарів і послуг, інші — прагнуть подолати або ж скоротити прірву, яка відділяє їх від багатих. А це неминуче супроводжується збільшенням використання природних ресурсів, подальшим забрудненням навколишнього середовища. Останнє є однаково небезпечним для населення багатих і бідних країн світу, бо життєвий простір у них спільний — одна планета. Це свого роду один човен, в якому розміщується на сьогодні 6 млрд чол.
Який же вихід з цього, на перший погляд, безвихідного становища?
Відповідаючи на це запитання, треба сказати, що світова спільнота вже тривалий час переймається цією проблемою. В останній третині ХХ століття сформувалася і в 1992 році була офіційно проголошена Всесвітньою конференцією глав держав і урядів у Ріо-де-Жанейро ідея сталого розвитку, яка передбачає, з одного боку, вирівнювання рівня життя населення різних країн та його подальше зростання, а з другого боку, — скорочення споживання природних ресурсів та їх відтворення, особливо це стосується невідновлювальних природних речовин. Очевидно, тут потрібні неординарні рішення. Бідним країнам треба наздоганяти багатих, не крокуючи слід у слід, що неминуче пов’язано з хижацькою експлуатацією природних багатств, а діяти так би мовити «навперейми». Багатим країнам, спираючись на вже нові здобутки науки, належить скорочувати споживання природних ресурсів, в першу чергу невідновлювальних, переходити на інші види матеріалів та енергії, повсюдно на планеті поширювати прогресивні ресурсонемісткі безвідходні технології і зрештою усім світом припинити забруднення довкілля та забезпечити його якісне відтворення.
Реальність успішного вирішення цієї проблеми вже сьогодні підтверджується наведеними прикладами. Скажімо, перехід у сільському господарстві від плужного, по суті виснажливого обробітку ґрунту до ґрунтозахисного біологічного рільництва переконливо свідчить, що масове запровадження цієї технології гарантує високі врожаї, економію використовуваних ресурсів і, найважливіше, природне відтворення і підвищення родючості ґрунтів. Подібних технологій чимало й у інших галузях господарства. Справа за їх масовим повсюдним використанням. Тут потрібна тверда воля, чітка політика і міжнародна координація зусиль усіх народів і держав.
Треба підкреслити, що альтернативи стратегії сталого розвитку людства немає.
Ця стратегія включає три складові:
екологічну (збереження і поліпшення природного середовища);
економічну (подальший гармонійний розвиток виробництва, продуктивних сил суспільства);
соціальну (неухильне підвищення добробуту народів, вирівнювання рівнів їх життя — внутрішніх і зовнішніх, неухильне поліпшення соціальних умов та стандартів). Тільки таке розуміння сталого розвитку прийнятне для всіх народів.
Всесвітня конференція глав держав і урядів усіх країн у Йоганнесбурзі в 2002 р. підвела підсумок розвитку людства за останнє десятиріччя і констатувала, що нічого у світі на краще не змінюється, що гострих глобальних екологічних і соціальних проблем розв’язати не вдалося і що надалі немає іншого шляху для вирішення цих проблем, як перехід до сталого розвитку. Не можна реалізувати жодну з трьох складових стратегії сталого розвитку ізольовано, одну за рахунок інших. Вони органічно взаємопов’язані та взаємообумовлені і тільки в цій єдності складають сталий розвиток. Спроби відірвати або ізолювати їх приречені на невдачу. Разом з тим треба зауважити, що в цій єдності ключовою ланкою є екологічна. Без збереження природи, середовища проживання людей всі інші втрачають сенс.
Саме з цього виходить стратегія сталого розвитку України. Вперше відповідна концепція була розроблена і схвалена Урядом України ще в 2001 році і тоді ж була передана на розгляд Верховній Раді України. У січні 2002 року вона обговорена на Пленарному засіданні і через порушення в проекті співвідношення між екологічними, соціальними і економічними завданнями не була прийнята як Закон України.
Розглянемо специфіку впливу кожного виду людської діяльності на біосферу в цілому та на її компоненти.