3.14. Грюнвальдська битва

Славнозвісна битва відбулася 15 липня 1410 р. між військами Тев­тонського ордену і об'єднаною польсько-литовсько-російсько-українською армією поблизу с. Грюнвальд (Східна Пруссія, тепер Польща).

Причиною битви був наступ Тевтонського ордену на землі Польсько-Литовської держави.

До складу союзницьких військ, які очолювали Великий князь литов­ський Вітовт і польський король Ягайло, входили польські та литовські частини, українські війська з Галичини, Поділля, Києва, Стародуба, Луцька, Володимира (всього близько 40 тис. чоловік), смоленські полки, загони кримських татар та чеські найманці (4 тис. чоловік) на чолі з Яном Жиж­кою, майбутнім вождем таборитів. Військами Тевтонського ордену (німецькі та французькі рицарі, найманці з багатьох країн Західної Європи) команду­вав великий магістр Ульріх фон Юнгінген.

Польсько-литовсько-русько-українська армія налічувала 100 тис. чол. і кількісно переважала армію хрестоносців, але орденські війська мали пере­вагу в озброєнні і воєнній підготовці.

Битва розпочалася атакою татарської кінноти на ліве крило орден­ських військ. Проте рицарі відбили цей напад і перейшли в контрнаступ. Хрестоносцям удалося змусити відступити литовські війська, а на правому фланзі потіснити польську армію. У критичний момент битви стійкість виявили українські й смоленські полки, які продовжували утримувати по­зиції в центрі, що дало змогу союзникам перебудувати бойовий порядок і перейти у контрнаступ. Війська Тевтонського ордену, втративши близько 18 тис. загиблими (зокрема загинув великий магістр) і 14 тис. полонени­ми, були розгромлені.