Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

3.17. Освіта і культура в Європі в XI-XV ст

У XI—XV ст. з розвитком міст, ремесел, торгівлі, утворенням центра­лізованих держав відбулися зміни у духовному житті західноєвропейсько­го суспільства. Це порушило замкнутість не лише економічного, а й духов­ного життя. Значний крок уперед зробили техніка виробництва, наука, осві­та та мистецтво.

У гірничій справі та ремісництві стали застосовувати водяний двигун. За його допомогою для виробництва паперу піднімали й опускали преси, у гірництві — відкачували воду з копалень, накачували повітря в домни, подрібнювали руду. Була вдосконалена вогнепальна зброя: у піхотинців з'явилися мушкети, з яких можна було влучити зі 150—200 кроків; стволи гармат і рушниць відливали у спеціальних формах. Поширення вогнепаль­ної зброї означало переворот у військовій справі, оскільки вона вражала і

рицарські обладунки і стіни замків. Рицарська кіннота поступилася найма­ним арміям, озброєним вогнепальною зброєю.

Мореплавці почали користуватися компасом, астролябією, надавали перевагу каравелі, що мали три щогли з прямими та косими вітрилами і могли рухатися не лише при супутньому, а й боковому чи зустрічному вітрах.

У цей період було зроблено одне з найбільших в історії людства відкриттів — книгодрукування. Німець Йоганн Гутенберг почав відли­вати з металу літери, з яких складав рядки, сторінки набору, і вже з нього робив відбиток на папері. Близько 1450 р. він випустив першу друковану книжку.

Намагання торгово-ремісничої верхівки розвинених міст продемонстру­вати свою самостійність зумовило створення на початку XII ст. латин­ських шкіл на противагу соборним та монастирським. Латинські школи, які передбачали ширшу освіту, дали початок так званим гуманітарним гімназіям, де в основу навчання було закладено вивчення грецької та латин­ської мов і літератури. У середньовічних латинських школах широко вико­ристовувалася спадщина античної освіти.

Після закінчення гімназії можна було вступити до університету. Уні­верситет мав свій статут, визнаний міською владою, своє керівництво, зве­дення правил та суд. Великим здобутком першого університету була неза­лежність від міської та королівської влади майже з усіх питань внутрішнього життя і частково у зовнішніх справах. Така автономність була прикладом для інших університетів Європи.

Ініціаторами заснування університетів були міщани, міська влада, ко­роль або духовенство. У XIII ст. склалася традиція, за якою право на відкриття університету надавав Папа або цісар. У середньовічних-універси-тетах домінували теологічні науки, тому основне керівництво ними здійсню­вало духовенство. Перший університет в Англії — Оксфордський — за­снований у XII ст., у Франції — Паризький — у XIII ст., в Іспанії — у Сієні — у XIII ст., ряд університетів в Італії — у XIII—XIV ст., Кембридж­ський університет в Англії лише в XIV ст. дістав від Папи Римського право називатися університетом.

Західноєвропейські університети відрізнялися залежно від соціально-політичних позицій їхніх засновників і керівництва. Демократичними були Болонський та Падуанський університети. Тут значна увага приділялася світським наукам. Згідно зі статутом здійснювалося виборне управління, в якому широкі права належали студентам. Представники інших країн, що прибули на навчання, мали право обиратися на керівні посади. Ректором Болонського університету близько року був Юрій Дрогобич, українець за походженням. А у Сорбонні перевага надавалася богослов'ю, ректора оби­рали професори, права студентів були обмеженими.

Середньовічні університети, як правило, мали чотири факультети. На артистичному (підготовчому) вступники опановували латинь, що була мо-

вою католицької церкви, науки й освіти. Тут вивчали "вільні мистецтва": після засвоєння граматики, риторики, основ діалектики студент отримував ступінь бакалавра мистецтв, після засвоєння арифметики, геометрії, астро­номії, теорії музики — ступінь магістра мистецтв, і лише тоді дозволялося вступати на інші факультети — богословський, медичний та юридичний.

З винайденням книгодрукування значно зріс випуск книжок. Вони стали дешевшими, і їх могли купувати не лише феодали, а й городяни.

Суттєві зміни відбулись і в мистецтві книги. Побільшало навчальної літератури, поетичних та прозових творів. Створення книг перестало бути справою виключно церковних осіб.

У Франції та Німеччині поширилася куртуазна придворно-рицарська література, пов'язана з музикою, за змістом протилежна церковній літера­турі. Основні її жанри — лірика і роман, у яких оспівувалися високі почут­тя, служіння Прекрасній Дамі, пригоди та подвиги рицарів. На півдні Франції такі поети-співці називалися трубадурами, у Німеччині — мінезингерами. Першими куртуазними ліриками Європи були трубадури XI—XIII ст. Творчість трубадурів була тісно пов'язана з народним фольклором, пере­дусім з весільними, обрядовими, хороводними піснями.

У ліриці середніх віків особливе місце посідає поезія вагантів (у перекладі з латинської — мандрівники). Здебільшого це були ченці-втікачі, школярі, студенти з Німеччини, Франції, Англії, Північної Італії, які перехо­дили з одного університету в інший. В їхньому творчому доробку — сати­ричні, любовні, студентські, застільні пісні та дотепні пародії на церковні тексти і ритуали. Вони не намагалися прикрашати життя й тому відкидали куртуазну манірність. Творчість вагантів, якій притаманні демократичні риси, дух вільнодумства і свободи, стала найбільш раннім провісником майбутньої гуманістичної культури.

З розвитком міської літератури виник жанр реалістичної віршованої новели народною мовою — фабльо і шванки. Ці короткі віршовані або прозаїчні оповідання комічного та сатиричного змісту, спрямовані проти соціальних і моральних вад середньовічного суспільства, поширилися у Північній Франції та Німеччині.

Вплив народної творчості (використання народних переказів та ле­генд) позначився на розвитку західноєвропейського епосу: у "Пісні про Роланда" (Франція) про похід та поразку Карла Великого в Іспанії у битві з басками, у "Пісні про Нібелунгів" (Німеччина), в якій осуджується свавілля феодалів, оспівується шляхетність Зігфріда — переможця карликів-нібе-лунгів, що уособлювали темні сили природи.

Народні сюжети нерідко використовувала і рицарська література.

Наприкінці середньовіччя рицарська культура втратила своє значення, оскільки не відбивала нових історичних умов. Так, у XIV—XV ст. занепала творчість мінезингерів, їм на зміну прийшли майстерзингери — поети бюр­герського походження, які переважно писали на релігійну тематику.

Період X—XI ст., відомий як військовий феодалізм, у будівництві по­значений розвитком романського стилю в архітектурі. Будівничі того часу запозичували методи архітекторів давніх римлян, тому споруди XI— XIIст. називають романськими (від латинського слова "Рома" — Рим). Масивні кам'яні "орлині гнізда" на скелях, похмурі храми з укріпленими стінами, напівкруглі арки при вході, на зводах стелі, захисні споруди чис­ленних монастирів — характерні риси будівель войовничої Європи того часу. Найвідоміші споруди романського стилю — замок. Тауер (Англія), собор Санкт-Петер у Вормсі (Німеччина) та ін.

З XII ст. готичний стиль поступово витіснив романський (легке і високе стрілчасте склепіння, вузькі колони, наскрізні галереї; багато вікон, що разом створювало враження простору, "злету" будівель). Розквіт готи­ки припадає на XII—XV ст. Прикладом споруд цього часу є собори Кельна, Фрейбурга, Страсбурга (Німеччина), церкви в Ассізі, Флоренції, Сієні (Ка-лія), собор Нотр-Дам де Парі (Франція), собор у Даремі (Англія) тощо.

У середньовічній Західній Європі ще у X ст. складався інститут народ­них мандрівних співців і акторів. Світська влада та церква вороже стави­лися до них: їх позбавляли права спадкоємності, не допускали до причастя, відмовляли у християнському похованні тощо. Проте вони завжди були бажаними гостями на весіллях, рицарських турнірах, ярмарках, карнавалах.

Свята карнавального типу були поширені в усіх країнах Європи, але особливо різноманітними за формою та змістом вони були в романських країнах, зокрема у Франції. Крім власне карнавалів з характерним багато­денним ходженням вулицями та площами проводилися так звані "свято дурнів", "свято віслюка", вільний "пасхальний сміх".

Найхарактернішими рисами середньовічної культури були глибо­кий зв'язок з релігією та відображення уявлень широких верств про світ, про добро і зло, потворне і прекрасне.