Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

3.2. Об’єкти, типи і види ідентифікації

На даний час загальновизнаним є те, що об’єктами ідентифікації в криміналістиці можуть бути речі, тварини, особи. Об’єктами ідентифікації вони стають, коли потрапляють в орбіту судового процесу, а встановлення тотожності набуває істотного значення для справи.

Предмети (речі). Завдання встановлення тотожності предметів може виникнути при розслідуванні різних злочинів. Неможливо дати вичерпний перелік предметів, щодо яких виникне потреба встановлення тотожності. За кримінальними справами такими предметами можуть виступати знаряддя і засоби, використані злочинцем при вчиненні злочину; залишені сліди; предмети, загублені злочинцем; викрадені речі, печатки, штампи тощо.

Тварини. Встановлення тотожності тварин набуває значення, коли тварина була використана злочинцем для вивозу викрадених цінностей і на місці події були виявлені сліди лап або коли тварина була предметом розкрадання тощо.

Особи. Об’єктом ідентифікації може бути особа людини або труп. У слідчій практиці найчастіше зустрічаються випадки ідентифікації особи обвинуваченого, потерпілого, жертви злочину (невпізнаного трупа) та ін.

У криміналістиці розрізняють такі типи (випадки) ідентифікації:

а) встановлення тотожності об’єкта за ознаками, відображеними у пам’яті людини;

б) встановлення тотожності за описом;

в) встановлення тотожності за фотозображенням;

г) встановлення тотожності за слідами, які відображають ознаки зовнішньої будови та інших речових проявів;

ґ) встановлення тотожності цілого за частиною.

Особливим типом встановлення тотожності є ідентифікація цілого за частиною. У таких випадках вирішується питання про те, чи становили дві або декілька частин одне ціле; чи є дані частини частинами одного цілого. Можливість ідентифікації цілого за частиною відкриває шлях до використання з метою розкриття злочину різних дрібних часток. Нерідко вирішення питання про те, чи частини предмета на місці вчинення злочину становили одне ціле до його руйнації, дозволяє встановити злочинця і викрити його. Варто пам’ятати, що під час підготовки, вчинення або приховування злочину деякі об’єкти інколи руйнуються — розрізаються, розпилюються — і частини цих об’єктів виявляють в різних місцях — на місці злочину, у квартирі злочинця, на його одязі.

Необхідно розрізняти індивідуальну ідентифікацію (ідентифікацію у вузькому розумінні) та встановлення групової належності (групову ідентифікацію).

При індивідуальній ідентифікації встановлюється конкретна тотожність, тобто те, що даний об’єкт є саме тим, що спостерігався раніше або залишив сліди. При встановленні групової належності з’ясовується лише те, що об’єкт належить до певної групи (роду, виду, марки, системи тощо). Тобто при індивідуальній ідентифікації встановлюється конкретна тотожність, а при встановленні групової належності — подібність (віднесення об’єкта, що залишив сліди, до групи, роду, виду об’єктів).

Встановлення конкретної тотожності має більш важливе значення для слідства, ніж встановлення групової належності. Проте не слід недооцінювати й групову ідентифікацію.

Значення встановлення групової належності полягає в такому:

1) встановлення групової належності є, як правило, необхідним етапом до встановлення конкретної тотожності;

2) встановлення групової належності дозволяє виключити групу об’єктів з обсягу криміналістичного дослідження, є засобом виключення деяких версій у справі й тим самим звужує коло пошуків потрібного об’єкта.

Групова ідентифікація має місце тоді, коли необхідно ідентифікувати матеріали і речовини. У цьому випадку мова йде про збіг властивостей порівнюваних об’єктів, які належать до певної групи, що і буде ототожнюваним об’єктом.

Індивідуальна ідентифікація не завжди можлива і дослідження може обмежуватися тільки встановленням групової належності. Частіше за все індивідуальна ідентифiкація буває неможлива через недостатньо повне відображення ознак об’єкта.

У деяких випадках можливість встановлення тільки належності до групи залежить від рівня розвитку даної науки. Існує загальне правило, за яким індивідуальна ідентифікація можлива тільки за ознаками зовнішньої будови об’єктів, а якщо таких ознак немає (рідина, газоподібні речовини) або вони не відобразились як слід, то провадиться тільки групова ідентифікація.

Висновок про належність до групи має тим більше значення, чим менш чисельна група, до якої належить об’єкт.

При ідентифікації є два види об’єктів: ідентифіковані (відображувані) та ідентифікуючі (відображуючі). Ідентифікованим називається об’єкт, встановлення тотожності якого є завданням даного дослідження. Ідентифікуючими називаються об’єкти, за допомогою яких встановлюють тотожність чи групову належність. Ідентифікуючі об’єкти є носіями матеріально-фіксованого відображення ознак ідентифікованих об’єктів.

Для вирішення питання про тотожність або відмінність користуються ідентифікуючими об’єктами. Наприклад, для того, щоб вирішити питання, чи залишені сліди ніг, виявлені на місці злочину, вилученим у обвинуваченого взуттям (чи є воно тим самим), необхідно дослідити самі сліди або їх копії (зліпки). За допомогою зліпка вирішується дане питання. Взуття — це ідентифікований об’єкт, а слід взуття (зліпок) — це ідентифікуючий об’єкт.

Ідентифікуючі об’єкти поділяються на дві групи.

Перша група — це об’єкти, що за припущенням слідчого відображають ознаки ідентифікованого об’єкта. Наприклад, сліди ніг, пальців рук, знарядь злому тощо, які виявлені на місці події.

Друга група — це об’єкти, походження яких від певного об’єкта безсумнівне. Такі ідентифікуючі об’єкти називаються зразками. Залежно від характеру даної ідентифікації й властивостей інших ідентифікуючих об’єктів до зразків пред’являються ті або інші вимоги. Загальною і найважливішою вимогою є безсумнівність походження зразків. Зразки, у свою чергу, поділяються на основні та додаткові, або експериментальні.