Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

3.2. Поточні плани внутрішньогосподарських підрозділів та організація внутрішньогосподарського розрахунку

3.2. Поточні плани внутрішньогосподарських підрозділів та організація внутрішньогосподарського розрахунку

За останнє десятиріччя в сільському господарстві України відбулись істотні зміни, які не могли не призвести до погіршення стану економічної роботи на підприємстві. Головними причинами цього є:

економічна криза і відсутність чіткої аграрної політики держави, що призвело до збитковості абсолютної більшості аграрних підприємств;

гіперінфляція, що спричинила труднощі в плануванні та аналізі вартісних показників;

зосередження уваги економістів України на проблемах макроекономіки;

недостатність досвіду в організації економічної роботи в рин­кових умовах.

Разом з тим останні дослідження як українських, так і російських економістів показали, що вирішальний вплив на рівень ефективності аграрних підприємств справляє якість господарського менеджменту, в основі якого — рівень економічної роботи на підприємстві. Вона багатогранна, оскільки охоплює всі основні функції управління організацією (планування; організація, координація та регулювання; активізація і стимулювання; облік, контроль та аналіз).

Головними завданнями економічної роботи на підприємстві в умовах ринку є: економічне обґрунтування як стратегічних, так і тактичних господарських рішень стосовно ефективного розвитку господарства; освоєння і практичне застосування сучасних економічних механізмів, які б були зрозумілими для кожного працівника і забезпечували його заінтересованість та відповідальність. Критеріями оцінки рівня економічної роботи на підпри­ємстві в кінцевому підсумку є рівень прибутковості та розв’язан­ня соціальних завдань у колективі.

Кращих результатів досягають ті господарства, де планування і вся економічна робота на рівні підприємства в цілому доповнюється і роботою у внутрішньогосподарських підрозділах.

Долю аграрної реформи, за великим рахунком, вирішить забезпечення належної мотивації праці на низовому рівні, коли будуть мобілізовані творчі можливості працівника на ефективну роботу через його економічні інтереси як власника і виробника одночасно. Тому на особливу увагу заслуговують пошуки шляхів адаптації до ринкових умов не тільки підприємства в цілому, але і його внутрішньогосподарських підрозділів. Основними з них є:

чітка структуризація, тобто виділення у складі великих і середніх підприємств виробничих, сервісних та управлінських підрозділів та диверсифікація їх економічних функцій залежно від того, як окремі підрозділи пов’язані з прибутком;

надання підрозділам якомога більшої виробничої та економічної самостійності на основі організації підприємницького (комерційного) розрахунку: підрозділи реалізують і купують продукцію за ринковими цінами, мають свій рахунок у фінансово-розрахунковому центрі і т. д. При цьому вони зберігають свій юридично-правовий статус підрозділу підприємства, оскільки не набувають права юридичної особи.

Основним плановим документом підрозділів є їхні річні плани, що розробляються виходячи із загальних завдань підприємства з урахуванням спеціалізації, умов і досягнутого підрозділами рівня розвитку. Вони є основою для організації внутрішньогосподарського розрахунку, госпрозрахункових відносин колективів підрозділів між собою і з господарством, сприяють більш ефективному використанню землі, техніки, кращій організації праці та підвищенню матеріальної зацікавленості працівників у розвиткові суспільного виробництва.

План госпрозрахункових підрозділів містить чотири групи показників. Перша характеризує забезпеченість його трудовими ресурсами і засобами виробництва. Тут подається обліковий склад колективу і характеристика кожного працівника (професія, посада, рік народження, стаж роботи, класність, громадські обов’язки), зазначаються закріплені за колективом угіддя, будівлі і споруди, трактори і сільськогосподарські машини, худоба і птиця, інвентар.

Друга є виробничою програмою підрозділу і визначає посівні площі та багаторічні насадження за культурами, урожайність, валові збори (у тваринництві відповідно поголів’я худоби, її продук­тивність і виробництво тваринницької продукції), вартість валової продукції, річну потребу матеріальних (насіння, корми, добрива, пестициди тощо) і трудових ресурсів, що забезпечують досягнення планового обсягу виробництва продукції. У садівничих і виноградарських бригадах, крім того, планують капітальні вкладення на закладку, відновлення і реконструкцію насаджень.

Третя об’єднує планові ліміти прямих витрат праці й матері-
ально-грошових коштів за культурами і галузями тваринництва.

Четверта група показників використовується для організації матеріального стимулювання працівників підрозділів за виконання і перевиконання планів виробництва і реалізації продукції, підвищення її якості, економію окремих витрат.

Плани госпрозрахункових підрозділів є основою для укладання договорів підряду, оренди і т. д.

Важливим питанням є черговість розробки річного плану господарства і планів госпрозрахункових підрозділів. Доцільно цю роботу проводити одночасно, оскільки більшість показників загального плану об’єктивно обчислити можна тільки за підрозділами. Наприклад, рідко коли на різних молочних фермах бувають однакові рівні продуктивності корів, механізації й організації виробничих процесів. Це ж стосується і витрат на ремонт, амортизаційних відрахувань та ін. Тим паче, що в умовах децентралізації управління і демократизації планування, коли значно розширюються права колективів внутрішньогосподарських підрозділів, річний план господарства складають після розробки госпрозрахункових планів і укладення договорів господарства внутрішньогосподарськими колективами, тобто на основі їх пропозицій.

Річні плани підрозділів у рослинництві, тваринництві та в обслуговуючих галузях складають, як правило, за типовими формами, рекомендованими Міністерством аграрної політики України. У разі необхідності підприємства вносять у ці форми зміни, що враховують особливості підрозділів. Стосовно промислових виробництв, які характеризуються великою різноманітністю, то господарства розробляють свої форми, використовуючи досвід відповідних промислових підприємств.

Загальноприйнятою формою організації економічної роботи на рівні підрозділів підприємства був і залишається в більшості господарств внутрішньогосподарський розрахунок[1], як «...еконо­мічний метод господарювання у виробничих підрозділах сільськогосподарських підприємств, спрямований на збільшення обсягів виробництва продукції і підвищення її економічної ефективності» [103]. Для його організації необхідно: чітко визначити склад внутрішньогосподарських підрозділів, що будуть переведені на госпрозрахунок; розробити і затвердити Положення про внутрішньогосподарський розрахунок; скласти річні плани підрозділів; органі­зувати облік і контроль за виконанням планів; здійснити матеріальне стимулювання працівників госпрозрахункових одиниць залежно від результатів роботи кожної з них; визначити економічну ефективність запровадження внутрішньогосподарського розрахунку.

В останні роки, з розширенням використання при побудові внутрішньогосподарських відносин реальних ринкових інструментів господарювання, зокрема, ринкових цін на продукцію, ресурси тощо, все частіше використовуються поняття підприємницький і комерційний розрахунок.

Суть його в наступному:

максимальній децентралізації управління на підприємстві;

використанні реальних ринкових інструментів господарювання, зокрема ринкових, а не розрахункових цін на продукцію, ресурси тощо;

наданні виробничим і сервісним підрозділам максимально можливої економічної свободи на межі створення юридичної особи. Це знаходить свій вияв у тому, що:

1) грошова виручка від продажу продукції незалежно від каналів реалізації є власністю підрозділу і надходить на його особистий рахунок у фінансово-розрахунковому центрі підприємства;

2) за власні кошти підрозділи придбавають необхідні ресурси (корми, насіння, добрива, пестициди, техніку тощо) і оплачують послуги, надані обслуговуючими підрозділами і сервісними підприємствами;

3) за рахунок одержаних доходів від реалізації продукції і послуг покривають витрати на її виробництво. За необхідності беруть під гарантію підприємства кредит в установах банку, сплачують проценти за нього і повертають в установлені строки;

4) за власні кошти відновлюють і поповнюють основні й оборотні засоби, що закріплені за підрозділом, добровільно страхують своє майно, сплачують земельний податок та здійснюють інші платежі, що передбачені законодавством України;

5) упродовж року нараховують основну оплату праці членам свого підрозділу, найманим особам за чинними нормами і тарифними ставками, виплачують додаткову оплату праці;

6) за результатами господарського року визначають прибуток підрозділу як різницю між виручкою від реалізації продукції і витратами на її виробництво. З одержаного прибутку сплачують проценти за кредит, повертають довгострокові позички банку, відповідно до затверджених нормативів здійснюють відрахування в централізований фонд розвитку підприємства. Решту прибутку підрозділи залежно від потреб розподіляють на фонд нагромадження і додатковий фонд споживання. Перший використо­вується для примноження власності підрозділу, а другий як фонд матеріального стимулювання призначається для виплати працівникам підрозділу й обслуговуючих підрозділів за кінцеві результати роботи.

Слід відзначити, що діловий світ країн з ринковою економікою цього терміна (внутрішньогосподарський розрахунок) не вживає. Тут використовують поняття «центри витрат», «центри прибутку», що в останні роки застосовуються і в практиці економічної роботи підприємств в Україні.

Узагальнення досвіду економічної роботи ТОВ «Мрія» Конотопського району Сумської області, СВК «Батьківщина» Котелевського району Полтавської області та деяких інших господарств показало, що значних успіхів цим господарствам удалося досягти в екстремальних кризових умовах передусім за рахунок:

сучасного ефективного менеджменту, зокрема максимальної децентралізації управління на підприємстві, розширення прав колективів підрозділів з питань організації та оплати праці, управління підрозділами;

урахування при побудові внутрішньогосподарського економічного механізму того, що все виробництво ведеться на орендованих у селян земельних і майнових паях;

використання при побудові внутрішньогосподарських відносин реальних ринкових інструментів господарювання, зокрема ринкових цін на продукцію, ресурси тощо;

створення єдиної економічної служби підприємства, коли працівники колишнього планового відділу та бухгалтерії одержали статус економіста-бухгалтера і працюючи за галузевим чи міжгалузевим принципом виконують функції планування, оплати праці, обліку, контролю та аналізу у виробничих підрозділах. При цьому їх оплата залежить від кінцевих результатів роботи підрозділів.

Зокрема, ТОВ «Мрія» пройшло еволюційний шлях розвитку в організації внутрішньогосподарських економічних відносин. Спо­чатку чотири роки (1996—2000 рр.) оплату праці членів підрозділів поставили у залежність від обсягів виробництва продукції (у рослинництві 10 % і у тваринництві 17 %). З 2001 р. настала «ера економії матеріальних витрат» — перейшли на оплату праці від валового доходу (v + m). Причому у рослинництві, як більш рентабельній галузі, на оплату праці встановлено норматив 26 % від валового доходу, в молочному скотарстві — 40 %, у м’ясному скотарстві — 70 %. Решта направляється у централізовані фонди підприємства: матеріальної допомоги, розвитку підприємства, соціального розвитку села, директорський фонд (на представництво), виплати дивідендів засновникам ТОВ.

Особливу увагу в ТОВ «Мрія» приділяють нормуванню і контролю затрат матеріальних і трудових ресурсів. Зокрема, у плані на 2003 р. встановлені такі нормативи затрат кормів з розрахунку на 1 ц молока — 1,3 ц кормових одиниць, приросту м’яса ВРХ — 7,5 і свиней — 4,8. Упродовж року всі корми здають на лабораторний аналіз і за фактичною поживністю кормів (а не табличними даними) списують затрати кормових одиниць. Така постійна увага до якості кормів дозволила довести вміст поживних речовин в 1 кг кукурудзяного силосу (його заготовляють не в молочно-восковій стиглості, а дещо пізніше) до 0,25 кормових одиниць, 20 г перетравного протеїну, 15,9 мг каротину. В господарстві налагоджено вирощування сої, її промислову переробку і виготовлення власних комбікормів.

Щодо силосу кукурудзяного, то його згодовують тільки коровам і молодняку м’ясних порід (лімузин), а коровам молочних порід (австрійські симентали) — тільки сінаж з люцерни (0,30 кор­мових одиниць, 46 г перетравного протеїну) і монокорм з вико-горохо-вівсяних сумішей (вологість 59,5 %, сухої речовини 40,5 %, 0,35 кормових одиниць, 43 г перетравного протеїну, 16,9 мг каротину).

Слід відзначити високий рівень децентралізації і демократизації управління в названих господарствах. Зокрема, це знаходить відображення у правах трудових колективів розподіляти місячний і річний фонд заробітної плати між членами колективу, включаючи і керівництво підрозділів, згідно з коефіцієнтами трудової участі кожного працівника.

Усе це разом узяте, а також постійне економічне навчання всіх працівників господарства дозволило ТОВ «Мрія» при практично стабільних обсягах виробництва валової продукції різко зменшити витрати матеріальних ресурсів. Так, витрати дизельного пального за 1990—2002 рр. зменшилися з 420 до 220 т, бензину — зі 180 до 80 т.

 

 



[1] В останні роки, з розширенням використання при побудові внутрішньогосподарських відносин реальних ринкових інструментів господарювання, зокрема ринкових цін на продукцію, ресурси тощо, дедалі частіше використовуються поняття «підприємницький розрахунок» і «комерційний розрахунок».