Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

3.2. Розвиток сільського господарства

В епоху феодалізму основною формою людської діяльності було сільське господарство. В Європі знаходиться дві зони, спри­ятливі для розвитку сільськогосподарського виробництва: лісо­степ і лісова зона. В Римській імперії переважало орне земле­робство. У стародавніх германців і кельтів до VII ст. було по­ширене вирубне землеробство — дуже трудомістке й неефек­тивне. Селяни вибирали ділянки лісу, спалювали його, а потім землю, що звільнилася від лісу, обробляли. Ріллю використо­вували, як правило, три роки. Щоб вижити, змушені були зай­матись мисливством, рибальством і іншими промислами.

Основними культурами були жито, ячмінь, льон. Поле по­сіву боронували верхівками зрубаних ялин - боронами-суко-ватками. Застосовували примітивну сівозміну. Після трьох років землю використовували як пасовище. Через 15-17 років на цю ділянку поверталися знову. Грунт обробляли за допомо­гою рала або сохи. У районах, прилеглих до кордонів колиш­ньої Римської імперії, використовували плуг, що давало змогу залишатися на одному місці тривалий час.

У степовій зоні спалювали цілину, потім розорювали і зас­івали. На наступний рік це поле вже не оброблялося, воно за­ростало бур'янами. Коли виникала гостра нестача землі, селя­ни поверталися до нього. Таким чином формувалася перело­гова система землеробства. Термін повернення до запустілої землі становив один рік. Виникають два поля: орне і парове. Парове обробляли, щоб знищити бур'яни, але не засівали. При застосуванні такої системи землеробства була потреба у вели­ких колективах. Перелогові поля могла обробляти одна сім'я. Це привело до індивідуального господарювання. З часом ви­никає трипільна система (пар, озимина, яровина). Двопілля і трипілля були прогресом у розвитку сільського господарства. Знаряддя праці в сільському господарстві в період раннього середньовіччя вдосконалювалися дуже повільно. Фактично в усій Європі застосовували для обробки ґрунту рало, борону, соху, мотику, лопату та ін. Плуг був одним із найбільш удосконале­них знарядь раннього феодалізму. Він значно підвищив

продуктивність праці й використовувався в степовій та лісос­теповій зонах. Соху застосовували землероби в лісовій зоні, у північних районах Східної Європи. Решта сільськогосподарсь­ких знарядь удосконалювалася повільно, зберігаючи свою фор­му. Кам'яні й залізні серпи були поширені в усій Європі. Мо­лотили зерно в основному ціпами, іноді за допомогою худоби: домашні тварини копитами вибивали зерно зі снопів або вони тягнули каток чи спеціально прилаштовану для цього дошку.

В епоху раннього середньовіччя сільськогосподарські куль­тури мало збагатилися новими видами в порівнянні з попе­реднім періодом. Серед зернових набуває поширення пшени­ця, особливо твердих сортів. Вона вирощувалася в районах Середземного моря. Ячмінь частіше зустрічався у народів Цен­тральної Європи. Його використовували як продукт і як корм для сільськогосподарських тварин, а також як сировину для виготовлення пива. У деяких північних районах він був ос­новною, а подекуди і єдиною зерновою культурою.

Просо вирощувалось у неперезволожених районах. Архео­логи вважають його однією з найдавніших зернових культур. Жито й овес зустрічаються дуже рідко. Вони виступають як доповнення до основних культур. Починаючи з VIII ст. жито витісняє просо і ячмінь, овес перетворюється в основну кормо­ву культуру для коней.

По річці Сені можна провести умовну лінію, на захід від якої вирощували пшеницю та її різновиди, на схід - ячмінь, жито, овес. Просо культивувалось повсюдно. Врожайність злаків була невисокою: сам -1,5; сам -2, дуже рідко сам - 3.

У Візантії і Західній Європі було поширене виноградар­ство. Виноград споживали у свіжому вигляді, виготовляли з нього міцні сорти вин. У середземноморських країнах вино­град набув певного значення тому, що використовувався в літургії. Завдяки церкві він з'явився в інших країнах, де були сприятливі умови для його вирощування.

Крім землеробства, важливу роль у сільському господарстві країн Європи відігравало полювання і рибальство. В другій половині І тисячоліття винищення диких тварин стало ката­строфічним. Це було наслідком не лише господарської діяль­ності, а й піднесенням ролі полювання в житті феодалів.

Тваринництво у деяких народів Європи (скандинавів, балтів та ін.) мало не менше значення, ніж землеробство. Кельти, гер­манці й слов'яни розводили волів як тяглову силу, коней як їздо­ву, а також свиней, кіз, курей та собак. Особливого поширення

набули свині й велика рогата худоба. На рубежі II тис. відбува­ються якісно нові зміни у тваринництві. Селяни переходять від простого привласнення у природи до свідомого розведення по­трібних їм тварин. У Франції виводять нові породи коней і со­бак, у країнах Середземномор'я — овець і кіз. Селяни вивели нові породи свиней, схрещуючи їх з дикими.

Рибальством практично займалися повсюди, де були во­дойми.

Починаючи з XI ст. сільське господарство країн Західної Європи вступає в нову стадію свого розвитку. Основною ви­робничою одиницею залишалися дрібні селянські господарства, хоч і феодальні вотчини відігравали певну роль в економічно­му житті. Важливим чинником, що сприяв розвитку сільсько­господарського виробництва у XI — XIII ст., було збільшення чисельності населення, зростання ролі міст, які потребували продуктів і сировини.

Удосконалюються сільськогосподарські знаряддя. На зміну ралу прийшов плуг. Він знаходив широке застосування в пе­ріод масового освоєння цілини і лісів. Впровадження плуга з відвалом відбувалось поступово: у Франції - в XIII ст., в Англії - в XIV - XV ст.

Орали спочатку волами (Іспанія, Італія, Франція, Балкани), а також мулами, буйволами. Вдосконалення борони значно підвищило врожайність сільськогосподарських культур. Але більшість знарядь майже не зазнала суттєвих змін.

У період розвитку феодалізму застосовувалися різні методи відновлення родючості ґрунту. В умовах помірної зони основ­ними були дво- і трипільні сівозміни. Спочатку трипілля зап­роваджувалося повільно. Прискорився ж цей процес із застосу­ванням плуга з відвалом: у XII ст. повсюдно у Фландрії і Франції, в XIII - XIV ст.- в Англії. До XV ст. трипільна система пошири­лася в більшості районів Англії, Нідерландів, Німеччини, Франції, Чехії, Словаччини, Польщі, Південної Швеції. Через несприят­ливі природно-кліматичні умови трипілля не знайшло широко­го застосування в Скандінавії, Італії, Іспанії.

Наприкінці XIII ст. виникають більш складні сівозміни. У Фландрії практикуються посіви кормових культур по пару; в Англії в окремих частинах велося більш раціональне госпо­дарство із значним удобренням. В XIV — XV ст. в Англії сіяли по пару ярі культури, залишалися маргінальні землі, краще удобрювались інші. В деяких районах Німеччини деякі ділян­ки поля використовувались то як пасовище, то як поле.

У більшості районів Європи переважали зернові культури. Лише на півдні поряд із зерновими були поширені виноград­ники і сади. Велике значення для розвитку сільського господарства мали бобові культури, які не тільки йшли на їжу людині та корм худобі, а й збагачували грунт азотом. Збільшен­ня посівів гороху, бобів, квасолі спостерігалося у Франції, Німеч­чині, Італії. З XIV ст. дедалі частіше сіяли гречку, але значного поширення вона набула лише наприкінці XV ст. Дещо раніше араби завезли в Іспанію рис, який у XV ст. проник в Італію та Південну Францію.

Урожайність зернових коливалася залежно від сорту і ра­йону вирощування. Хоча в окремих господарствах феодалів збирали досить високі врожаї (пшениці - сам-8, гороху - сам-9, вівса - сам-10), середня врожайність становила не більш сам-3 - сам-4.

З XIV ст. у деяких європейських країнах відбувається спе­ціалізація районів на вирощуванні окремих сортів садово-го­родніх культур. Розвивається приміське промислове городниц­тво і садівництво. З'являються великі сади і городи в Німеч­чині, Франції, Італії. В країнах Середземномор'я садівництво і городництво набирає експортного характеру.

Із зростанням міст збільшилося виробництво технічних культур. У районах з розвинутим текстильним виробницт­вом вирощували фабричні рослини: шафран, марену, вайду та ін. Повсюдно в Європі сіяли коноплю й льон.

У XI - XV ст. значних змін зазнало тваринництво. Якщо до кінця XIII ст. воно відігравало допоміжну роль, то в XIV - XV ст. набуло першорядного значення, особливо в районах з несприят­ливими кліматичними умовами для вирощування зернових. Тен­денція до зростання поголів'я великої рогатої худоби у співвідно­шенні до дрібної стала загальним явищем. У господарствах фе­одалів збільшувалось поголів'я великої рогатої худоби. Селянські господарства, не маючи достатньої кількості кормів, основну ува­гу приділяли розведенню овець, кіз, свиней. У деяких районах Європи інтенсивно розвивалося вівчарство як постачальник си­ровини для суконного виробництва.

Справжній переворот у тваринництві стався з виникнен­ням стійлово-табірного способу утримання худоби. В XIV -XV ст. табори з'явилися у найбільш розвинутих районах Євро­пи. Велике поголів'я потребувало розвитку кормової бази. Це спонукало до осушення, вирівнювання і огородження лук. Інтенсивно тваринництво розвивалось у Нідерландах. Звідси

на європейський ринок постачали м'ясо, сир, сало. Тут були виведені фрісландська і фламандська породи великої рогатої худоби. В Англії повсюдно розвивалось вівчарство, яке стає основним постачальником вовни в Європі. Вівчарство витісняє землеробство, воно зумовило аграрний переворот у XVI ст. Конкурували з Англією у виробництві вовни Іспанія та частково Німеччина.

Прогрес у сільському господарстві досягався досвідом і вмінням селян, хоч вони мали обмежені можливості для запровадження передових методів. У середні віки найуспіш­ніше розвивалися поміщицькі господарства. Феодали екс­плуатували не тільки дармову силу селян, а й їхній інвентар та худобу. Залежність селян від феодала гальмувала загальне піднесення сільського господарства. Значні зрушення в Західній Європі відбулися тоді, коли перемогло парцелярне селянське господарство.