Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

3.2. Форми та об’єкти власності в господарській діяльності

 3.2. Форми та об’єкти власності в господарській діяльності

 

Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Всі форми власності є рівноправними, а держава створює рівні умови для їх розвитку та захисту.

Приватна власність – це майнові та немайнові особисті блага конкретної фізичної особи, якими вона володіє, користується та розпоряджається на свій розсуд, використовуючи їх для будь-яких цілей. Ця власність заснована на свободі фізичної особи розпоряджатися своїми здібностями до праці, виборі її форм та використання результатів для задоволення особистих і суспільних потреб. Праця громадян є основою створення та примноження їх власності.

Об’єктами права приватної власності є житлові будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, зобов’язання суб’єктів підприємницької діяльності, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.

Об’єктами права власності громадян є твори науки, літератури та мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг та інші результати інтелектуальної праці.

Склад, кількість та вартість майна, що може бути у власності громадян, не обмежується, крім випадків, передбачених законом.

Законодавчими актами України може бути встановлено спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна, а також види майна, що не може перебувати у власності громадян.

До переліку видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об’єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України, входять:

1. Зброя, боєприпаси (крім мисливської та пневматичної зброї та боєприпасів до неї, а також спортивної зброї та боєприпасів до неї, які набуваються громадськими об’єднаннями з дозволу органів внутрішніх справ), бойова і спеціальна військова техніка, ракетно-космічні комплекси.

2. Вибухові речовини і засоби вибуху. Всі види ракетного палива, а також спеціальні матеріали і обладнання для його виробництва.

3. Бойові отруйні речовини.

4. Наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікувальні засоби (за винятком отримуваних громадянами за призначенням лікаря).

5. Протиградові установки.

6. Державні еталони одиниць фізичних величин.

7. Спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації (зазначені засоби не можуть також перебувати у власності юридичних осіб недержавних форм власності).

8. Електрошокові пристрої та спеціальні засоби, що застосовуються правоохоронними органами, крім газових пістолетів і револьверів та патронів до них, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії.

Що ж до видів майна, для яких встановлюється спеціальний порядок набуття громадянами права власності, то в законодавстві, зокрема, зазначаються: вогнепальна та мисливська зброя, газові пістолети, револьвери та деякі види пневматичної зброї; пам’ятники історії та культури; радіоактивні речовини.

Земельним законодавством встановлюється спеціальний правовий режим щодо умов набуття права власності на земельні ділянки та здійснення громадянами правомочностей власника, обмежуються їх розміри, що обумовлено особливостями такого об’єкта права власності та його значенням в суспільстві.

Наприклад, для ведення селянського (фермерського) господарства можуть передаватися у приватну власність земельні ділянки, розмір яких не повинен перевищувати 50 га сільськогосподарських угідь і 100 га усіх земель. Відповідно громадянам України надано право одержання безоплатно у власність земельних ділянок таких розмірів: до 0,6 га – для ведення особистого підсобного господарства в межах населених пунктів; до 0,25 га в сільських населених пунктах і до 0,15 га в селищах міського типу (членам колективних сільгосппідприємств – до 0,25 га, а в містах – до 0,1 га) – для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд; до 0,12 га – для ведення садівництва; до 0,1 га – для індивідуального дачного будівництва; до 0,01 га – для будівництва індивідуальних гаражів.

Всім членам колективних сільськогосподарських підприємств забезпечено право вільного виходу з цих підприємств із земельними частками (паями) і майновими паями та створення на їх основі приватних (приватно-орендних) підприємств, селянських (фермерських) господарств, господарських товариств, сільськогосподарських кооперативів, інших суб’єктів господарювання, заснованих на приватній власності.

Громадянин може стати власником (співвласником) цілісних майнових комплексів підприємств різних організаційно-правових форм, які мають статус юридичної особи та здійснюють виробничу, комерційну та фінансову діяльність з метою одержання прибутку.

Колективна власність охоплює майно, що належить певному колективу фізичних осіб (об’єднана приватна власність) і є необхідним для його діяльності. Право колективної власності виникає на підставі: добровільного об’єднання майна громадян та юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об’єднань; передачі державних підприємств в оренду; викупу колективами громадян державного майна; перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу, державних субсидій; пожертвувань організацій та громадян, інших цивільно-правових угод.

У колективну власність можуть бути передані землі колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, землі садівницьких товариств – за рішенням загальних зборів цих підприємств, кооперативів, товариств.

Чинним законодавством визначаються об’єкти права колективної власності в залежності від характеристики суб’єктів їх використання в своїй діяльності.

Об’єктами права власності колективного підприємства та колективу орендарів є вироблена продукція, одержані доходи, а також інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом.

У майні колективного підприємства визначаються вклади його працівників. Розмір вкладу працівника у майні колективного підприємства визначається в залежності від його трудової участі в діяльності державного або орендного підприємства, а також участі у збільшенні майна колективного підприємства після його створення.

На вклад працівника колективного підприємства нараховуються і виплачуються проценти в розмірах, що визначаються трудовим колективом, виходячи з результатів господарської діяльності підприємства. Працівникові, який припинив трудові відносини з підприємством, а також спадкоємцям померлого працівника виплачується вартість вкладу.

Об’єктами права власності кооперативу (колгоспу) є будівлі, споруди, грошові та інші майнові внески його членів; виготовлена ним продукція; доходи, одержані від її реалізації та іншої діяльності, передбаченої статутом кооперативу (колгоспу), а також інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом. Кожен член кооперативу (колгоспу) має право на частку доходу, одержану на його пай.

У майні, що належить кооперативу (колгоспу), визначаються частки членів цього кооперативу (колгоспу). У випадку добровільного виходу з кооперативу (колгоспу) громадянин має право на виділення належної йому частки в майні кооперативу (колгоспу) в натурі, грошах або цінних паперах. При ліквідації кооперативу (колгоспу) майно, що залишилося після розрахунків з бюджетом, банками та іншими кредиторами, розподіляється між членами кооперативу (колгоспу).

Об’єктом права власності акціонерного товариства є майно, придбане за рахунок продажу акцій, одержане в результаті його господарської діяльності, а також інше майно, набуте на підставах, не заборонених законом.

Держателями акцій можуть бути підприємства, установи, організації, державні органи, працівники даного товариства, а також інші громадяни, якщо інше не передбачено законодавчими актами України або статутом товариства.

Державне підприємство за спільним рішенням трудового колективу і уповноваженого на те державного органу може бути перетворене в акціонерне товариство шляхом випуску акцій на всю вартість майна підприємства. Кошти, одержані від продажу акцій, після покриття боргів державного підприємства надходять у відповідний бюджет.

Об’єктами права власності господарського товариства, що є юридичною особою, є грошові та майнові внески його членів, а також майно, набуте внаслідок господарської діяльності, та інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом.

Внесок членів господарського товариства може складатись з основних та оборотних фондів, грошових коштів, цінних паперів. Член господарського товариства має право за загальною згодою передати в рахунок свого внеску право користування належним йому майном або результатами його інтелектуальної праці.

Об’єктом права власності господарського об’єднання підприємств і організацій (концерну, асоціації, галузевого, міжгалузевого регіонального об’єднання) є майно, добровільно передане йому підприємствами й організаціями, а також набуте в результаті господарської діяльності та на інших підставах, не заборонених законом. Власністю господарського об’єднання є також майно створених ним підприємств. Ці підприємства не мають права вийти із складу об’єднання без його згоди.

До складу об’єктів права власності господарського об’єднання не входить майно членів цього об’єднання. Об’єднання не відповідає за зобов’язаннями підприємств та організацій, що входять до його складу, а вони не відповідають за зобов’язаннями об’єднання і один одного, якщо інше не передбачено їх статутами (положеннями) або договором між ними.

Майно, яке залишилося після припинення діяльності господарського об’єднання, розподіляється між підприємствами та організаціями, що входили до нього.

Колективний власник самостійно володіє, користується та розпоряджається об’єктами власності, які йому належать. Право колективної власності здійснюють вищі органи управління власника (загальні збори, конференції, з’їзди тощо). Окремі функції з господарського управління колективним майном можуть бути покладені вищими органами управління власника на створювані ними органи.

Державна власність – це майно необхідне для виконання державою своїх функцій. Державна власність є суспільною формою привласнення матеріальних благ в інтересах народу.

Державні органи, уповноважені управляти державним майном, вирішують питання створення підприємств і визначення цілей їх діяльності, реорганізації та ліквідації, здійснюють контроль за ефективністю використання та збереженням довіреного їм державного майна та інші правомочності відповідно до законодавчих актів України.

Загальнодержавну власність складають: земля, майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради України та утворюваних нею державних органів; майно Збройних Сил, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ; оборонні об’єкти; єдина енергетична система; системи транспорту загального користування, зв’язку та інформації, що мають загальнодержавне значення; кошти державного бюджету; національний банк, інші державні банки та їх установи і створювані ними кредитні ресурси; резервні, страхові та інші фонди; майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів; майно державних підприємств; об’єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток. У загальнодержавній власності може перебувати також інше майно, передане у власність України іншими державами, а також юридичними особами і громадянами.

Об’єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об’єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров’я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв’язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території. У комунальній власності перебуває також інше майно, передане у власність області, району чи іншої адміністративно-територіальної одиниці іншими суб’єктами права власності.

Майно, що є державною власністю та закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання, крім випадків, передбачених законодавством України.

Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать закону та цілям діяльності підприємства. До права повного господарського відання застосовуються правила про право власності, якщо інше не встановлено законодавчими актами України.

У разі прийняття державним органом, уповноваженим управляти державним майном, рішення про реорганізацію або ліквідацію державного підприємства, трудовий колектив має право вимагати передачі підприємства в оренду або перетворення його в інше підприємство, засноване на колективній власності.

Якщо порушено провадження у справі про банкрутство державного підприємства, його трудовий колектив має право вимагати передачі підприємства йому в оренду або перетворення його в інше підприємство, засноване на колективній власності, за умови прийняття на себе боргів підприємства-боржника і згоди кредиторів.

Прибуток, що залишається у державного підприємства після сплати податків та інших платежів у бюджет (чистий прибуток), надходить у розпорядження трудового колективу підприємства. Частина цього прибутку передається у власність членів трудового колективу в порядку і розмірах, визначених законодавчими актами України.

Сума прибутку, що належить членові трудового колективу, утворює його вклад. На суму вкладу членові трудового колективу, за його бажанням, може бути видано акції. На вклад (акції) підприємство щороку виплачує проценти (дивіденди). Розмір частини прибутку, що спрямовується на виплату процентів (дивідендів), визначається за погодженням між адміністрацією підприємства і трудовим колективом.

За згодою члена трудового колективу його вклад (повністю або частково) може бути спрямовано на спорудження або придбання житлового будинку чи інших об’єктів соціально-культурного призначення. На цю суму вкладу проценти не нараховуються.

Член трудового колективу має право одержати свій вклад (вартість акцій) у порядку і строки, що визначаються спільним рішенням адміністрації та трудового колективу.

При ліквідації підприємства сума вкладу (вартість акцій) виплачується членам трудового колективу (спадкоємцям) з майна, що залишилося після розрахунків з бюджетом, банками та іншими кредиторами підприємства.

Майно, що є державною власністю та закріплене за державною установою (організацією), яка перебуває на державному бюджеті, належить їй на правах оперативного управління.

Державні установи (організації), що перебувають на державному бюджеті і можуть у випадках, передбачених законодавчими актами України, здійснювати господарську діяльність, мають право самостійно розпоряджатися доходами від такої діяльності та майном, придбаним за рахунок цих доходів.

Державна установа (організація) відповідає за своїми зобов’язаннями коштами, що є в її розпорядженні. При недостатності у державної установи (організації) коштів відповідальність за її зобов’язаннями несе власник.

Набуття права державної власності виникає на підставі формування бюджетних коштів та здійснення підприємницької діяльності на майні державних суб’єктів господарювання.

Набуті права власності на майно суб’єкта господарювання юридичної особи, бюджетної організації та установи відображаються в активі їх балансу.

Майно може належати на праві власності не лише одній, а й кільком суб’єктам власності одночасно. Оскільки спільна власність є своєрідним способом реалізації суб’єктами права приватної, колективної, державної власності, то тут не утворюється якась нова самостійна власність. Об’єднане майно може належати на праві спільної часткової або спільної сумісної власності одночасно кільком особам, незалежно від форми власності.

У спільній сумісній власності її учасники не мають визначених часток. Вони мають рівні права володіння, користування та розпорядження ним. Кожен учасник спільної часткової власності має чітко визначену, насамперед, частку у праві власності на спільне майно. Правовий режим спільної часткової власності визначається з урахуванням інтересів усіх її учасників.