3.3. Економічний аспект обгрунтування рішення «ресурс—продукт»

3.3. Економічний аспект обгрунтування рішення «ресурс—продукт»

Для того щоб знайти найбільш прибутковий варіант витрачання ресурсу, потрібно визначити два показники — граничну вартість фактора і вартість граничного продукту. Гранична вартість фактора — це додаткові витрати ресурсу, виражені у вартісній формі, на виробництво додаткової кількості продукції. Вартість граничного продукту — це ринкова вартість додаткової кількості продукції, одержаної завдяки додатковим витратам ресурсу. Для безпосереднього розрахунку цих показників потрібно знати ціни на ресурс і на одержуваний продукт. Припускаємо, що ринкова ціна 1 ц товарного зерна озимої пшениці 1-го класу становить 25 грн., а 1 ц сортового насіння першої репродукції — 200 грн.

Розрахунок граничної вартості фактора в нашому прикладі здійснюється в такій послідовності. Спочатку потрібно перевести граничний ресурс із мільйонів штук зерен в його ваговий еквівалент. Для цього потрібно знати абсолютну вагу 1 000 зерен. Наприклад, вона дорівнює 40 г. Тоді граничний ресурс — приріст насіння (кожний додатковий висів у кількості 333 тис. зерен) становитиме 13,32 кг (333000 ´ 40 : 1000). Звідси граничну вартість фактора можна визначити як добуток граничного ресурсу у ваговому еквівален­ті на ринкову ціну цього ресурсу. У нашому прикладі остання становить 26,64 грн. (13,32 ´ 200 : 100). Оскільки граничний ресурс у нашому прикладі є однаковим за  всіх варіантів норм висіву насіння (333 тис. шт. зерен, або 13, 32 кг), то гранична вартість фактора по них також буде однаковою, тобто дорівнюватиме 26,64 грн.

Вартість граничного продукту визначається множенням граничного продукту по кожному варіанту на ринкову ціну одержуваної продукції. По 3-му варіанту, наприклад, вартість граничного продукту становить 112,5 грн. (4,5 ´ 25), а, скажімо, по 7- му — 162,5 грн. (6,5 ´ 25).

 зростання по варіантах граничної вартості фактора на одну і ту ж величину зумовлює одержання неоднакової вартості граничного продукту. Оскільки граничний продукт у вартісному виразі оцінюється по усіх варіантах за однією і тією ж ціною, то очевидно, що максимальна вартість граничного продукту досягається в тому варіанті, за якого формується максимальний граничний продукт, тобто висівається 2 000 тис. зерен.

Для того щоб вирішити, чи доцільно й далі збільшувати норму висіву насіння, потрібно порівняти вартість граничного продукту з граничною вартістю фактора по кожному варіанту. При переході від 7-го варіанта, за якого вартість граничного продукту найбільша, до 8-го гранична вартість фактора збільшується на 26,64 грн., але вартість граничного продукту при цьому зростає на 157,5 грн., тобто на значно більшу суму. Це означає, що за таких умов підприємство одержить більше умовного прибутку, ніж у 7-му варіанті, на 130,86 грн. (157,5 – 26,64). Якби менеджери вирішили не висівати додатково 333 тис. зерен і не перейшли на норму висіву насіння в кількості 2333 тис. зерен, то підприємство не одержало б ці додаткові 130,86 грн. умовного прибутку.

Додатково висіявши ще 333 тис. зерен насіння і довівши норму висіву до 2666 тис. зерен (9-й варіант), підприємство знову збільшить свої витрати порівняно з попереднім варіантом на 26,64 грн. Але таке збільшення витрат вигідне, оскільки завдяки цьому підприємство додатково одержить 152,5 грн. доходу або ще збільшить свій умовний прибуток на 125,86 грн. (152,5 – 26,64). Якщо й далі продовжити подібний аналіз, то неважко виявити закономірність: підприємству економічно вигідно збільшувати витрачання ресурсу, якщо при цьому гранична вартість фактора менша від вартості граничного продукту.

Для економічної оцінки різних варіантів норм висіву насіння здійснимо порівняння вартості граничного продукту (ВГП) з граничною вартістю фактора (ГВФ) (табл. 3.4).

Порівнюючи вартість граничного продукту з граничною вартістю фактора, бачимо, що лише в останньому варіанті ВГП < ГВФ. Це означає, що при переході від 15-го до 16-го варіанта приріст продукції 0,4 ц/га (68,3 – 67,9) уже не дає прибутку. Більше того, в цьому випадку підприємство фактично зазнає збитку від такого обсягу додатково випущеної продукції в сумі 16,64 грн. (26,64 – 10). Отже, норма висіву 4666 тис. зерен — це та раціональна межа витрачання даного ресурсу, за якої прибуток на 1 га посіву озимої пшениці буде найбільшим.

Щоб наочно проілюструвати рішення щодо вибору найкращого варіанта висіву насіння, доцільно побудувати діаграму за даними про граничну вартість фактора і вартість граничного продукту (рис. 3.1). Ця діаграма відображає варіант висіву насіння, за якого умовний прибуток буде найбільшим. Вартість граничного продукту за норми висіву насіння 4666 тис. зерен і менше перевищує граничну вартість фактора. Величина такого перевищення по відповідному варіанту є сумою умовного прибутку від застосування даного обсягу ресурсу. Сума таких прибутків за усіма варіантами, де вартість граничного продукту перевищує граничну вартість фактора, дає загальну суму умовного прибутку на 1 га, яка є максимальною для даних умов.

Викладений підхід до визначення раціональної межі використання ресурсу, що забезпечує максимальний прибуток, можна узагальнити у вигляді правила прийняття рішення «ресурс—продукт».

Збільшуйте витрачання ресурсу на додаткову одиницю доти, поки вартість граничного продукту від додатково одержаної продукції перевищує граничну вартість фактора від додатково спожитого ресурсу і поки середні змінні витрати не перевищують граничний дохід на одиницю продукції.

У вибраному нами 15-му варіанті, як найбільш прибутковому, середні змінні витрати становлять 5,5 грн. (4666 тис. зерен ´ 40 г = = 1,8664 ц насіння. Витрати на це насіння дорівнюють: 200 грн. (ціна 1 ц) ´1,8664 ц =  373,28 грн. Звідси середні змінні витрати становитимуть 5,5 грн. (373,28 : 67,9). Граничний дохід на 1 ц продукції в даному варіанті становить 25 грн. ( 35 : 1,4) (1,4 — приріст урожаю в 15-му варіанті порівняно з попереднім). Отже, середні змінні витрати у нашому прикладі є меншими за граничний дохід на одиницю продукції, що є свідченням обгрунтованого підходу до вибору найбільш прибуткового варіанта.

 — вартість граничного продукту;  — гранична вартість фактора;  — найкращий варіант.

Щоб переконатися в тому, що правило прийняття рішення «ресурс—продукт» справді дає змогу вибрати раціональну межу використання ресурсу, яка забезпечує максимальний економічний ефект, потрібно розрахувати умовний прибуток по кожному варіанту висіву насіння. Сума вказаного прибутку визначається як різниця між доходом від одержаного врожаю і витратами на насіння.

Витрати на насіння визначаються за тією ж методикою, що була використана для розрахунку середніх змінних витрат. Наприклад, у 3-му варіанті витрати на насіння становлять 53,28 грн. (666 тис. зерен ´ 40 г = 26,64 кг, або 0,2664 ц). Ціна за 1 ц сортового насіння 200 грн. Звідси витрати на насіння у даному варіанті дорівнюють 53,28 грн. (200 ´ 0,2664). Дохід від одержаного врожаю у даному варіанті становить 212,5 грн. (25 грн. ´ 8,5 ц).

що найбільша його сума формується в 15-му варіанті при нормі висіву 4666 тис. зерен. Таку саму відповідь одержано і при застосуванні правила прийняття рішення «ресурс—продукт». Це дає підстави розглядати його як надзвичайно корисний засіб прийняття обгрунтованих управлінських рішень у виробництві, коли постає питання визначення раціональної межі використання відповідного ресурсу.

Слід зазначити, що рішення про найбільшу ефективність 15-го варіанта є справедливим з огляду на ринкові ціни на ресурс (сортове насіння) і вироблену продукцію (товарне зерно на пшеницю), що взяті в розрахунках. Коли ж ціни на продукцію і ресурс змінюються, то це впливає на рішення, яке приймає менеджер. Щоб воно було обгрунтованим, потрібно знову розрахувати вартість граничного продукту від одержаного врожаю, якщо змінюється ціна на вироблену продукцію, і граничну вартість фактора (насіння), якщо змінюється його ціна. На основі одержаних даних згідно з правилом вибирають найбільш прибутковий варіант, а при необхідності перевірки правильності прийнятого рішення — розраховують нове значення умовного прибутку.

Якщо, скажімо, у нашому прикладі ціна на сортове насіння через несприятливий рік підвищиться на 40%, то в цьому випадку гранична вартість фактора зросте з 26,64 до 37,3 грн. Порівнюючи цей результат з вартістю граничного продукту (див. табл. 3.4), приходимо до висновку, що застосування 15-го варіанта в новій ціновій ситуації стає економічно невигідним, оскільки тепер гранична вартість фактора перевищує вартість граничного продукту (37,3 грн. проти 35 грн.). Відповідно до правила прийняття рішення «ресурс—продукт» підприємство для одержання в цих умовах максимального прибутку повинне відмовитися від 15-го варіанта і перейти на 14-й з нормою висіву насіння 4333 тис. зерен. Якщо цього не станеться, то підприємство втратить 2,3 грн. (37,3 – 35).

За умови, що ціна на ресурс не змінюється, а лише підвищується ціна на вироблену продукцію, то під впливом даного економічного фактора зросте вартість граничного продукту. В результаті такого зростання раціональна межа використання ресурсу змінюється в бік більшого обсягу його виробничого споживання. І тепер для підприємства найбільш прибутковим може стати замість 15-го — 16-й варіант з нормою висіву 5000 зерен. І навпаки, при зниженні ціни на вироблену продукцію раціональна межа використання ресурсу зменшується, і пошук найбільш прибуткового варіанта потрібно здійснювати з меншою нормою висіву насіння, ніж за 15-м варіантом.

Як бачимо, у менеджменті аграрних підприємств дуже важливо вчасно реагувати на зміну кон’юнктури ринку. Життя не стоїть на місці. Змінюються економічні умови, сприятливі ринкові ситуації приходять на зміну несприятливим і навпаки, відбуваються прогресивні зміни в технології. У зв’язку з цим змінюються можливості і результати виробництва. Однак правила прийняття рішення не змінюються. Головне — добре оволодіти ними. Це необхідна умова успішного управління виробництвом.