3.3. Економічні ідеї Д.С. Мілля

3.3. Економічні ідеї Д.С. Мілля

Трансформаційний напрямок еволюції класичної школи знай­шов втілення в працях ще одного відомого економіста першої поло­вини XIX ст. англійця Джона Стюарта Мілля (1806-1873). Він безпосередньо був знайомим із класичною школою, оскільки наро­дився в родині економіста Джеймса Мілля, друга і послідовника Рікардо, і виховувався в атмосфері незаперечності авторитету ідей класиків і безумовної до них поваги.

Однак економічна ситуація змінилася, виникли нові проблеми і необхідність їхнього вирішення. У пошуках відповідей Джон Стю-арт Мілль прагне максимально зберегти вірність класичним тра­диціям і в той же час врахувати критику на адресу класичної шко­ли. Ці зусилля втілилися в роботі «Досвід про деякі невирішені пи­тання політичної економії» {1844), а потім у його головній еко­номічній праці «Основи політичної економії» {1848), які стали аж до кінця XIX ст. головним джерелом економічної премудрості для всіх, хто цікавиться цим предметом.

Мілль вбачав своє завдання в систематизації нових знань і уяв­лень про економіку, накопичених після виходу «Багатства народів» Сміта і «Початків» Рікардо. Нові підходи не вписувалися в класич­ну систему, більше того, вони розкривали її слабкості і нестиковки. Але Міллю хотілося усе об'єднати у єдине ціле, отримати ширшу і загальнішу картину економічного життя. Зробити це на основі єди­них системотворчих принципів виявилося неможливим і тому голо­вним способом вирішення поставленого завдання стає компроміс. Правими виявляються і класики, і ті, хто їх критикує, але кожен-правий по-своєму, оскільки торкається різних аспектів такого складного явища, як економіка.

Такий підхід відображений, насамперед, у структурі його «Ос­нов». У Сміта і Рікардо виклад будується навколо єдиного стрижня: ринковий обмін, породжуваний поділом праці, і вартість як внутрішня основа обміну. У Мілля послідовно аналізуються від­носно самостійні сфери економічної діяльності: виробництво, роз­поділ, обмін, економічний розвиток і державна економічна політи­ка. Автономність цих сфер обумовлена тим, що закони, які керують ними мають різний характер дії. У сфері виробництва їхня дія схо­жа з проявом природних закономірностей і аналогічна характеру «істин, властивих природничим наукам». Сфера ж розподілу регу­люється законами, які є проявом винятково людських прагнень. Тут важливу роль грають думки, бажання, зіткнення інтересів учас­ників економічного процесу, інакше кажучи, суб'єктивний фактор. З цих позицій Мілль підходить до вирішення сакраментально­го для класичної школи питання про підставу обміну товарів. З од­ного боку, він розділяє концепцію трудової вартості, трактуючи її, щоправда, у дусі теорії витрат виробництва. Ця вартість створю­ється в ході виготовлення продукту, тобто у виробничій сфері і визначає внутрішню здатність товарів до обміну. Але з'являється вартість лише в процесі обміну як кількісне співвідношення одно­го товару, пропонованого замість іншого. Тут вона представляє собою категорію обміну і виражається в ціні, яка встановлюється при врівноваженні попиту та пропозиції. Таким чином, Мілль ви­являється біля витоків того напрямку в економічній науці, який бу­де досліджувати процес ціноутворення шляхом аналізу факторів попиту та пропозиції. Формально він не відмовляється від кате­горії вартості як підстави ціни, але фактично для нього це різні проблеми, які розглядаються навіть у різних частинах його книги, і питання про ціну, по суті, вирішується без залучення поняття вартості. Такий підхід отримає більш широке розповсюдженя вже наприкінці XIX ст.

Свої уявлення про порядок утворення цін Мілль поширює і на сферу міжнародного обміну. Обмін між країнами визначається не стільки порівняльними витратами виробництва товарів, що вво­зяться та вивозяться, (вони визначають лише напрямок обміну), скільки взаємним попитом на них у країнах, які торгують. Замість ввезеного товару, кількість якого визначається попитом на нього в даній країні, необхідно вивезти таку кількість іншого товару, яка встановлюється попитом на нього в країні-контрагенті. Ціни при цьому,встановлюються на рівні рівноваги запитуваних в обох країнах кількостей обмінюваних товарів. Цей механізм Мілль нази­ває «законом зрівняння міжнародного попиту» (іноді його назива­ють «закон Мілля») і вважає частковим випадком прояву більш за­гального закону балансування попиту та пропозиції.

Ця закономірність застосовується ним і в трактуванні теорії до­ходів. Заробітна плата визначається співвідношенням попиту та пропозиції на ринку праці. При цьому попит визначається фондом, виділюваним підприємцями для покупки робочої сили, орієнтова­ним на прожитковий мінімум («робочим фондом»), а пропозиція — кількістю працездатного населення. Ставка заробітної плати визна­чається шляхом ділення «робочого фонду» на число зайнятих, і оскільки населення росте, вона прагне до мінімуму. Правда, Мілль вважає можливим відхилення в напрямі зросту від мінімуму тому Що, по-перше, працівники можуть регулювати народжуваність у за­лежності від життєвого рівня, а по-друге, колективні дії профспілок можуть змусити підприємців підвищити зарплату.

Прибуток визначається як доход, який отримують власники капіталу. Використовуючи заощадження, які розуміються як ті, які утримуються від поточного споживання, для організації виробни­чої діяльності, вони отримують винагороду, пропорційну зробле­ним вкладенням. Це і є прибуток, величина якого визначається не­обхідністю винагородити капіталіста за стримування від споживан­ня, за ризик організації справи і за мистецтво управління. Пов'язав­ши одержання прибутку з винагородою за відмову від іншого, не­продуктивного використання капіталу, Мілль наблизився до ро­зуміння того, що в сучасній економічній науці називається альтер­нативними витратами і «нормальним прибутком», величина якого орієнтована на кредитний відсоток.

Тенденцією руху прибутку є зниження її норми під впливом конкуренції капіталів аж до мінімуму, після якого подальші капіта­ловкладення втрачають сенс. Хоча низка факторів протистоїть цієї тенденції (зовнішня торгівля, експорт капіталу), кінцевим результа­том стає припинення росту і вступ суспільства в «стаціонарний стан економіки». У цьому стані всі ресурси використовуються в оп­тимальному режимі і встановлюється рівновага між виробленими благами і населенням, що свідомо регулює свою народжуваність. Завдання суспільства полягає не в тому, щоб забезпечувати ріст, ве­дучи боротьбу за успіх, а в підтримці оптимуму. «Тільки у відста­лих країнах світу, — пише Мілль, — збільшення виробництва є найважливішим завданням. У більш розвинених країнах еко­номічно необхідним вважається удосконалення розподілу». Це дає можливість установити не тільки економічну, але і соціальну рівно­вагу, коли ніхто не бідний і не прагне стати багатшим, а кожному забезпечена незалежність і свобода дій, крім заборони на заподіян­ня шкоди іншим людям.

Такий суспільний устрій стане, з одного боку, результатом при­родної еволюції капіталу, яка веде до мінімізації норми прибутку, а з іншого боку — регулюючих дій держави. Будучи послідовним прихильником принципу laissez faire і вважаючи відступ від нього безсумнівним злом, Мілль проте припускав втручання держави у випадках, які диктувалися розуміннями доцільності. Він першим звернув увагу на можливі «фіаско ринку», тобто на випадки, коли ринковий механізм неефективний. Як приклад розглядається про­блема освіти, утримання якого не може підпорядковуватися винят­ково правилам купівлі-продажу, а вимагає державної організації си­стеми забезпечення визначеного освітнього мінімуму.

Під егідою держави повинна бути проведена серія соціальних реформ: скорочення робочого дня, зрівняння прав чоловіків і жінок, легалізація діяльності профспілок, які в кінцевому резуль­таті повинні привести до скасування системи найманої праці і заміни її кооперативними об'єднаннями працівників і підприємців, що привело б до досягнення соціальної справедливості і «...най­більш вигідної з погляду загального блага організації промислово­го виробництва».

Незважаючи на явні ознаки еклектики, у чому неодноразово дорікали Міллю дослідники історії економічних поглядів, його за­слуги перед економічною наукою дуже значні і незаперечні.

Він не просто спробував з'єднати різні, найчастіше непоєднувані, підходи і точки зору, але і висловив ряд оригінальних ідей, які стали вихідним пунктом наступних розробок і теоретичних кон­цепцій. Серед них можна відзначити коректніше формулювання «закону Сея» як рівності, а не як тотожності, аналіз цінової елас­тичності попиту, розробку поняття економії на масштабах і підходи до розуміння альтернативних витрат. Усе це дає підставу погодити­ся з твердженням Марка Блауга про те, що «ідеї економістів першої половини XIX ст. дійшли до засновників «нової економіки» другої половини століття саме в інтерпретації Мілля».

Питання для самоконтролю:

1. Які причини кризової ситуації в економічній науці, що виникла

на початку XIX ст.?

2. Поясніть суть процесу «вульгаризації» економічної науки.

3. У чому суть теорії трьох факторів виробництва Ж-Б. Сея?

4. Які завдання можна вирішувати на основі теорії трьох факторів

виробництва?

5. Що являє собою «закон Сея»?

6. Поясніть розходження в інтерпретації «закону Сея» як тотожності і як рівності.

7. У чому особливості методології Д.С. Мілля?

8. Як Д.С. Мілль трактує категорію вартості?

9. У чому суть «закону зрівняння міжнародного попиту»?

10. Як визначає Д.С. Мілль тенденції в утворенні і русі основних видів доходів?

11. У чому суть концепції «стаціонарного стану економіки»? 12. Яке ставлення Д.С. Мілля до проблеми ролі і функцій держави в економіці?