3.3. Інститут безвісної відсутності (оголошення померлим) громадянина в праві зарубіжних країн
3.3. Інститут безвісної відсутності (оголошення померлим) громадянина в праві зарубіжних країн
У разі тривалої відсутності певного громадянина та неможливості встановити його місце перебування доля його майна чи певного зобов’язання, учасником якого він є, вирішується в різних правових системах по-різному. Континентальному праву відомий інститут безвісної відсутності чи оголошення громадянина померлим. Однак у праві окремих країн існують певні відмінності[1]. Так, законодавству Німеччини відомий інститут оголошення померлим. Особу, що є безвісно відсутньою, може бути оголошено померлою через 10 років із моменту такої відсутності, але не раніше, аніж їй виповниться 25 років, або через 5 років із моменту безвісної відсутності, якщо до винесення судового рішення про оголошення померлою їй виповнилося б 80 р. Військовослужбовців та осіб, що перебували у військах під час війни чи інших бойових діях і пропали без вісті, може бути оголошено померлими через один рік після підписання мирного договору чи фактично припинення воєнних дій; або менше ніж через 1 рік, якщо є додаткові обставини, за яких імовірно могла настати смерть. У разі зникнення осіб унаслідок нещасних випадків встановлено коротші строки: на випадок загибелі морського судна — 6 місяців, в авіакатастрофах — 3 місяці; для інших нещасних випад-
ків — 1 рік.
За правом Франції не передбачено можливості оголошення померлим. З часів уведення в дію Кодексу Наполеона безвісна відсутність, як би довго не тривала, не змінювала шлюбно-сімейного статусу особи. Зміни в цьому питанні відбулися внаслідок реформи законодавства в 70-х роках XX сторіччя. Нині у Франції діє інститут встановлення безвісної відсутності, який передбачає дві стадії. На першій стадії суд у справах опіки за позовом будь-якої зацікавленої особи чи державної установи може винести рішення про судове засвідчення презумпції безвісної відсутності. Терміни фактичної відсутності особи не визначаються, достатньо встановлення факту відсутності даних про її місцезнаходження й неможливості його з’ясування. На підставі судового рішення один чи кілька родичів (чи інших осіб) призначаються для управління її майном і для представництва особи з метою здійснення всіх її прав, у реалізації яких вона могла б бути зацікавлена. Особа, щодо якої встановлено презумпцію безвісної відсутності, може бути закликана до спадкування через призначених представників. Якщо в подальшому така особа з’являється, то судове рішення про презумпцію безвісної відсутності скасовується і особі повертається все майно, яке знаходилося в управлінні та було придбане в її інтересах.
Другою стадією є встановлення факту безвісної відсутності. Через 10 років з моменту винесення рішення про презумпцію безвісної відсутності за позовом зацікавленої особи чи прокурора цивільний трибунал першої інстанції може винести рішення про оголошення безвісної відсутності. Якщо зацікавлені особи не зверталися до суду для засвідчення презумпції безвісної відсутності (ігнорували першу стадію), то рішення про оголошення безвісної відсутності може бути винесене не раніше, аніж через 20 років з дня надходження останніх відомостей від особи чи будь-яких повідомлень про неї.
Рішення суду про оголошення безвісної відсутності обов’язково оприлюднюється в пресі, інакше воно втрачає юридичну силу, а також фіксується в реєстрі смертей. Юридичні наслідки майже такі ж, як і в результаті фізичної смерті особи: за загальним правилом припиняється управління майном і припиняється шлюб.
Якщо особа, щодо якої винесене таке судове рішення, повертається або з’являються докази її життя, то їй повертається все майно в тому стані, в якому воно знаходиться на момент повернення, усе що вона повинна була отримати, а також вартість відчуженого майна; шлюб у такому разі автоматично не поновлюється.
У праві Англії та США вирішення питання про безвісну відсутність та смерть безвісно відсутньої особи віднесено до сфери процесуального права. Якщо в процесі розгляду певної справи виникає питання про право на майно чи долю зобов’язання, то суд при вирішенні даної конкретної справи виходить з припущення, якщо від відсутньої особи не було відомостей протягом 7 років, то вона померла. Якщо за обставинами справи від неї і не повинно надходити повідомлень, то ця презумпція не застосовується.