3.3. Подорожі вікінгів у VІІІ-ХІІ століттях

Субцивілізація вікінгів існувала з середини VIII до початку XII століття. Вікінгами (назва давньонорвезького похо­дження, у перекладі означає «воїн», «пірат», «морський роз­бійник, який мешкає в бухтах») називали жителів-язичників Північної Європи, які здійснювали військові походи на Євро­пейські країни в УШ-ХІ століттях. Кожне плем'я вікінгів мало свій напрямок завоювань. Шведи йшли, в основному, на Схід та на землі Русі (їх у нас називали варягами), данці — на узбережжя Англії та Франції. Один шлях, відносно географічного розташування, залишався виключно норвезьким — це шлях на Захід через північну Атлантику.

Нормани мали чудові кораблі типу «річка-море», на яких вони здійснювали плавання, як в океані, так і в мілководних річках. Навігаційних приборів вікінги не знали. У відкритому морі вони орієнтувались по сонцю, зірках і по морських теплих та холодних течіях, або ж через косяки тих чи інших видів риб.

Для Європи вікінги були справжнім лихом. В церквах на­віть з'явилась спеціальна молитва: «Боже, спаси нас від норма­нів...». Відкупитись від вікінгів було майже неможливо; вони з задоволенням брали викуп, але потім поверталися знов.

На півдні Європи вікінги створили дві держави: герцогство Апулію та королівство Сицилію. Правляча ж на Русі династія Рюриковичів, засновником якої був варяг Рюрик, проіснувала з 862 до 1598 року.

Попри усі провини вікінгів, їм належать і заслуги. Вони змо­гли вивести європейську торгі­влю з кризи, яка була виклика­на арабськими завоюваннями і захопленням арабами основних міжконтинентальних торгових шляхів.

Заслугою вікінгів були й ва­жливі географічні відкриття.

Спочатку норвежці ходили до Шотландських та Гебридських островів, до острову Мен, потім до Фарерських островів, а в середині IX ст. досягла Ісландії. Самий ризикований і довгий шлях був в Гренландію. Перший, хто дослідив туди шлях, був відомий авантюрист Ерік Рудий. Здійснив він свою подорож приблизно в 983-985 рр. і заснував на південно-західному узбережжі норманські коло­нії, які відокремлювала від Північної Америки протока Дейвіха, перетнути яку не було складним для тих, хто мав досвід пе­ресування в океанських просторах. І це зробив його син Лейф Еріксон у 1000 році. На старому, але міцному судні він відпра­вився на захід, перетнув останній короткий відрізок відстані, і щастя посміхнулося йому, він досяг узбережжя Північної Америки. Недаремно Лейф Еріксон відомий в історії як Лейф Щасливий. Потім вікінги здійснили ще декілька експедицій до берегів Північної Америки, десь 5 або 6 на протязі 20 років, тобто до 1020 року. Про цю довгу та ризиковану подорож роз­повідають скандинавські саги («Сага про Еріка Рудого», «Сага про Пслі»).

З кінця VIII до початку ХП ст. Скандинавія була наймогутнішим морським регіоном Європи. В той час, коли англій­ці, франки та жителі південних європейських країн майже не віддалялись від берегів внутрішнього (Середземного) або близь­ких морів, вікінги сміливо виходили у відкритий океан і зроби­ли ряд важливих географічних відкриттів.