Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

3.3. Середньовічне місто. Розвиток ремесла і торгівлі

З XI ст. в економічному житті Західної Європи почався період урбанізації - відродження римських міст (Рим, Неаполь, Париж, Генуя, Ліон, Лондон, Бонн) і утворення нових (Гамбург, Любек, Лейпціг, Магдебург), посилення їх господарського зна­чення. Головною причиною цього було економічне піднесення, руйнування натурально-господарських форм виробництва. Вотчинне ремесло вичерпало себе, феодальний маєток не міг розвивати своїх промислових проблем. Успіхи сільського гос­подарства зробили можливим існування населення, яке могло не займатися сільським господарством. Вотчинні ремісники переводились на оброк. Вони йшли з маєтків і селилися на перехрестях доріг, у торгових містечках, біля стін замків і мо­настирів. Поступово ці поселення перетворювались в міста.

Крім старих римських центрів, середньовічні торгово-про­мислові міста перебували під владою феодалів, які були заці­кавлені в їх виникненні на своїх землях, оскільки міста і по­датки з них приносили немалі прибутки. Система феодальної земельної власності міцно прив'язувала торгово-промислові центри до землевласника, а самі міста певною мірою повторю­вали структуру феодального маєтку. Значну частину території

міста займав замок з господарськими і громадськими будівля­ми. Феодал постійно жив у місті. При ньому перебувала знач­на кількість воїнів і слуг, яким роздавали земельні ділянки. Решта землі, як правило, належала церкві. Феодал ставився до міських жителів як до сільських ремісників, котрі пересе­лилися в місто. Тому вони відбували всі феодальні повинності. В дещо кращому становищі були купці, хоч також виконували повинності.

На феодалові лежали нові обов'язки. Він повинен був за­хищати місто, його жителів від зазіхань інших сеньйорів або зовнішніх ворогів. У X ст. це було нелегко. Набіги норманів, арабів, угорців спустошували землі Європи. Лише добре укріплене місто могло протистояти загарбникам. У XI ст. зов­нішня небезпека майже повністю зникає і феодали втрачають своє значення захисників міст. Таке становище надзвичайно загострило суперечності між міщанами і феодалами. У краї­нах Заходу вони вирішувалися протягом XI - XIIIст. у ході так званих комунальних революцій. В Італії великі торго­вельні міста добилися повного визволення вже в XI ст. Дещо пізніше на шлях боротьби за визволення стали міста Північної Франції і Німеччини. В XII - XIII ст. у багатьох містах За­хідної Європи утворилося чимало міст-комун або міських рес­публік, що цілком звільнилися від сеньйорів і отримали по­вне самоврядування. До відання міст переходили управління й суд, збирання податків, військова повинність, догляд за міською торгівлею тощо. Серед таких республік особливо виділялися італійські міста, насамперед Венеція, Генуя і Фло­ренція, які захопили багато земель і стали великими купець­кими державами.

Там, де феодали зберігали свою могутність, боротьба міст набувала надзвичайної гостроти й тривала іноді впродовж де­сятиріч. Далеко не всім містам Західної Європи вдалося звільнитися з-під руки феодалів. Більшість міст певною мірою залишалася їм підвладною і в кращому разі діставала грамоту, що визначала розмір виплат сеньйору і гарантувала громадя­нам особисту свободу. Такі міста називалися "вільними міста­ми". Вони ніколи не досягали прав міста-комуни; управління й суд там залишалися в руках сеньйора, проте права та обо­в'язки їхніх представників — так зване "прево"- точно визна­чалися, щоб уберегти міське населення від зловживань.

У XIII ст. сформувалося феодальне міське "магдебурзьке право", яке встановлювало порядок виборів і функції органів

міського самоврядування, суду, купецьких об'єднань, цехів, ре­гулювало питання торгівлі, опіки, успадкування тощо.

Економічно розвинуті міста Англії, Франції та Німеччи­ни в XI - XII ст. досягли значного розвитку. Зросло міське населення, розвиваються ремесла і торгівля. Панівне місце посідає виробництво вовняних тканин, збут яких забезпечу­вав піднесення ремесла і торгівлі. Збагачуються купці, поси­люється їх вплив.

У XII — XIII ст. у містах сформувалися ремісничі об'єднан­ня — цехи. Середньовічний цех співзвучний із сучасним тільки за назвою. У ті часи він створювався за професійними ознаками (шевський, ковальський, кравецький, ювелірний та ін.). Цехи складалися з майстерень певного профілю. Кожний цех мав свій статут — цей документ узаконював і регламентував не тільки виробничий і духовний, а й моральний спосіб життя ремісничо­го колективу. В них було записано, зокрема, таке: у майстернях дозволялося працювати майстру, підмайстру, одному або двом учням. Як правило, вони жили, харчувалися в невеличкому при­міщенні майстра. Використовувалася тільки ручна праця. За­боронялося майстрам та їх помічникам застосовувати будь-які вдосконалення, винаходи. Такі суворі заходи вживалися для того, щоб не збагачувались одні й не біднішали інші. Статути всіх цехів установлювали зразкові вироби, шедеври, на які й орієнту­валися ремісники. Заборонялося випускати товар гіршим або кращим від шедевра. Ніхто з членів цеху не мав права уклада­ти договори чи вступати в спілку на шкоду свого об'єднання. Члени цеху були водночас і воїнами, захищаючи певну ділянку оборонного муру або вежі.

Разом з купцями та іншими станами ремісники демокра­тично управляли містом. Тисячі селян-кріпаків, тікаючи від феодальної неволі, знаходили за фортечними мурами надійний притулок. Хто з них прожив у місті один рік і один день, ста­вав повноправним городянином. Феодали неодноразово за до­помогою військ робили спроби повернути своїх підданих, але безрезультатно.

У містах склалась ієрархія на зразок сільської общини. Майстри гнобили підмайстрів, ремісників. Щоб стати повно­правним членом цеху (майстром), необхідно було пройти стаж учнівства (3-7 років), скласти складний іспит.

Цехи мали сувору регламентацію: переслідували позацехо­вих ремісників (партачів), обмежували виробництво, щоб уник­нути конкуренції за різних умов. Наприклад, виготовляти

вироби дозволялося тільки при денному світлі; продукція мала бути певних параметрів.

Цехова регламентація була економічно раціональною у XIII - XV ст. і відіграла прогресивну роль у розвитку міського ремесла. Вона сприяла виробництву якісної продукції, але зусилля цехів зберегти дрібне виробництво, поставити всіх у рівні умови загальмували розвиток продуктивних сил. До ви­нахідників застосовувалась смертна кара, що призвело до за­стою науки і техніки.

Якщо до XII ст. міста з округами були самостійними еко­номічними районами і не залежали від ввозу сировини чи про­дуктів харчування, то з цього часу починається процес обміну між окремими районами. Пожвавлення внутрішнього обміну свідчило про зародження єдиного ринку. Цьому сприяли чис­ленні ярмарки, що відбувалися в містах. Кількість ярмарок на рік у тому чи іншому місті залежала від місцерозташування, попиту на певні товари.

В умовах свавілля феодалів міста вимушені були об'єдну­ватися в союзи. У другій половині XIV ст. виникають Швабсь­кий і Рейнський союзи міст.

У Західній Європі розвивалися зовнішня, морська, внут­рішня і сухопутна торгівля. Вже в XI - XII ст. визначились її центри - Венеція, Генуя, Піза. Північноіталійські купці витіснили із середземноморських торгових шляхів візан­тійців і арабів. Ця східна, тобто левантійська, торгівля успі­шно розвивалася 400 років, до другої половини XV ст. З портів Близького Сходу європейці привозили товари з Індії, Китаю, Сірії.

У Венеції, Генуї, Флоренції, Пізі виникло власне виробниц­тво шовку, скла, бавовняних тканин. Товарами зі Сходу, виро­бами європейських ремісників італійські купці забезпечували феодалів Західної Європи, одержуючи за них казкові прибут­ки золотом і сріблом.

Важливе значення для Західної Європи мала також торгі­вля по Балтійському і Північному морях, по річках Ельбі, Шельді, Одеру, Темзі, Західній Двіні, Рейну, Дунаю, Віслі, Німа­ну, Роні, Сені. Якщо левантійська торгівля займалася переважно продажем на західноєвропейських ярмарках східних товарів, то північна — виробів місцевої промисловості й продуктів сільського господарства. Купці скуповували із вигодою і пе­репродували льон, худобу, шкіри, хміль, хутро, сало, масло, хліб, сіль, віск, мед, металічні ремісничі вироби, олово, ліс.

Провідну роль у розвитку північної торгівлі відігравали Гам­бург, Любек, Бремен, Брюге, Лондон. Згодом утворився торго­вельний союз приморських міст під назвою Ганза ( об'єднання, спілка). У XIV - XV ст. до Ганзейського союзу входило 160 міст, у тому числі Новгород Великий, Гданськ, Рига. Керівництво Ганзи знаходилось в місті Любеку. Купці союзу мали ряд привілеїв. У них на ярмарках ніхто не мав права конфіскувати товари за борг, арештувати за злочини, вчинені в інших місцевостях. Ку­пець не відповідав за своїх компаньйонів. Влада не могла роз­поряджатися майном купця, який помер на ярмарку. Ганза ревно охороняла своїх членів, ніхто, крім ганзейських купців, не міг перевозити товари Балтійським і Північним морями.

Товари ганзейської і левантійської торгівлі зустрічалися на ярмарках Західної Європи, особливо у французькій провінції Шампань. Цей ярмарок тривав майже цілий рік, але столітня війна між Францією і Англією (1337-1453) зве­ла знаменитий європейський ярмарок до рівня мізерного про­вінційного торжка.

У середні віки розвивалася і сухопутна торгівля. Відомий шовковий шлях від Китаю до Європи простягнувся на кілька­надцять тисяч кілометрів.

У Західній Європі в середні віки у грошовому обігу була велика кількість найрізноманітніших грошей. Із золотих най-популярніпіими були північноіталійські дукати, їх почали ви­пускати в 1140 році венеціанці, вага монети становила 3-4 гра­ми. Проте найпоширенішими були срібні гроші — від маленької роздрібної монетки до солідного талера вагою ЗО грамів. Мо­нархи, ніби змагаючись між собою, нещадно їх фальсифікували: зберігаючи вагу, систематично зменшували вміст срібла.

Діловим людям було незручно і небезпечно перевозити велику кількість золотих, срібних чи мідних грошей. Важко було розібратися в їх повноцінності чи неповноцінності. На допомогу їм прийшли так звані міняйл й, які легко відрізня­ли справжні гроші від фальшивих. Агенти міняйла знаходи­лися там, де пролягали торгові шляхи. Купець за відповідну плату міг отримати необхідну послугу чи пораду. Поступово міняйли перетворилися на банкірів. Уперше вони з'явилися в північноіталійських містах, у провінції Ломбардія. До сього­дення за спеціалізованими магазинами-салонами збереглася назва "Ломбард".

Разом з появою банківської системи виник кредит. Оскіль­ки банкіри були монополістами, вони встановлювали великий

процент на позичковий капітал. Неодноразово банкірські асо­ціації розорялися, бо їх дебіторами були королі, царі чи імпера­тори. Вони часто не тільки не сплачували борги, а й фізично розправлялися з позикодавцями. Найуспішніше розвинулася кредитно-лихварська системи у Флоренції. У XIV - XV ст. її очолювали відомі банкіри з родів Альберті й Медічі. У Німеч­чині кредитно-лихварськими операціями керували банкіри Фуггери й Вельзери. В їх конторах широко застосовувались безготівкові розрахунки. Небувалого розвитку набула банківсь­ка справа і в Нідерландах - незабаром представників цієї краї­ни стали називати світовими банкірами.

У XIV — XV ст. в Європі виникла нова, вища форма вироб­ництва — мануфактура. На зміну кустарям-ремісникам при­йшли більш організовані робітничі майстерні. Хоч і там все виконувалося вручну (мануфактура - термін латинського по­ходження, означає "ручна праця"), але у процесі виробництва застосовувався розподіл праці. Якщо кустар сам виконував всі операції, то у мануфактурі над цим же завданням працю­вали десятки робітників. Поділ праці у виробництві значно збільшив випуск товарів, поліпшив їх якість. Головною фігу­рою виробництва стає найманий робітник. Перші текстильні мануфактури відомі в містах Північної Італії та Нідерландів.

Таким чином, в епоху середньовіччя, яка в Європі тривала більш як тисячу років, господарство пройшло в своєму розвит­ку складний шлях. На зміну натуральному господарству і зам­кнутому цеховому виробництву поступово приходить товарне виробництво з вільною конкуренцією. Основною галуззю ви­робництва у тогочасному суспільстві було сільське господарство. Володіння землею як основним засобом виробництва визнача­ло соціальний статус особи та її роль у політичному житті.

Відроджена торгівля стала основним каталізатором вироб­ництва, необхідною умовою розвитку господарства. Виникнення феодального міста та його боротьба проти феодалів зумовила зміну способу життя людини, умови для більш прогресивних форм гос­подарювання. Порівняння рівня розвитку господарських систем різних країн показало, що господарство, навіть в умовах феодаль­ної замкнутості, не могло розвиватися ізольовано, а зазнавало різно­манітних впливів ззовні.

Саме в цей час закладаються основи майбутньої ринкової економіки. Зароджується банківська справа, вдосконалюється грошова система, без чого неможливий розвиток виробництва і торгівлі.

   

Питання для повторення

1. Вкажіть основні ознаки і етапи розвитку феодального госпо­дарства.

2. Проаналізуйте процес становлення феодалізму у франків.

3. Що таке бенефіцій?

4. Розкрийте основні напрями розвитку феодалізму в Англії, Німеччині, інших країнах Європи.

5. Проаналізуйте процес розвитку сільського господарства у фео­дальній Європі.

6. В чому полягала техніка обробки землі у феодальному госпо­дарстві?

7. Які чинники вплинули на утворення і розвиток середньовіч­ного міста?

8. В чому полягає сутність так званих "комунальних революцій"?

9. Середньовічний цех, його структура і функції.

10. Торгівля і її вплив на розвиток міст в Європі періоду феода­лізму.

11. Зародження банківської і кредитної системи в Європі - ос­новні чинники.