Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

3.3. Суб’єкти й об’єкти загальнообов’язкового державного соціального страхування

3.3. Суб’єкти й об’єкти загальнообов’язкового державного соціального страхування

Право на забезпечення за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передба­чено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

Суб’єктами загальнообов’язкового державного соціального страхування є [2, ст. 6]:

застраховані громадяни, а в окремих випадках — члени їх сімей та інші особи;

страхувальники;

страховики.

Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню підлягають:

1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту):

а) на підприємствах, в організаціях, установах незалежно від їх форм власності та господарювання;

б) у фізичних осіб;

2) особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадяни — суб’єкти підприємницької діяльності.

Перелік, доповнення та уточнення кола осіб, які підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню,
а також конкретних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, до яких належать особи, визначаються законами України з окремих видів загальнообов’язкового держав­ного соціального страхування.

Громадяни України, які працюють за межами території України та не застраховані в системі соціального страхування країни,
в якій вони перебувають, мають право на забезпечення за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням в Україні за умови сплати страхових внесків, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Cтрок, протягом якого особа підлягає загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню та сплачує внески (вона та/або роботодавець) на страхування, називається страховий стаж.

Особи, які підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню, одержують свідоцтво про загальнообо­в’язкове державне соціальне страхування, яке є єдиним для всіх видів страхування та документом суворої звітності. Порядок видачі та зразок свідоцтва про загальнообов’язкове державне соціаль­не страхування затверджується Кабінетом Міністрів України.

Страхувальниками за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням є роботодавці та застраховані особи, якщо інше не передбачено законами України.

Роботодавцем вважається:

власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання і фізичні особи, які використовують найману працю;

власники розташованих в Україні іноземних підприємств, установ та організацій (у тому числі міжнародних), філій та представництв, які використовують працю найманих працівників, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Страховиками є цільові страхові фонди з:

пенсійного страхування;

страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

страхування на випадок безробіття.

Страхові фонди беруть на себе зобов’язання щодо збору страхових внесків та надання застрахованим особам матеріального забезпечення і соціальних послуг у разі настання страхових випадків.

Страхові фонди [2, ст. 14] є органами, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування, провадять збір та акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечують фінансування виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням та здійснюють інші функції згідно із затвердженими статутами.

Усі застраховані громадяни є членами відповідних страхових фондів залежно від виду соціального страхування.

Страхові фонди є некомерційними самоврядними організаціями.

Вони не можуть займатися іншою діяльністю, крім тієї, для якої їх створено, та використовувати свої кошти на цілі, не пов’я­зані з цією діяльністю.

Основним джерелом коштів фондів загальнообов’язкового соціального страхування в законодавчих актах визначені страхові внески роботодавців та застрахованих осіб. До всіх фондів застраховані особи сплачують страхові внески, крім Фонду соціаль­ного страхування від нещасних випадків. З переходом до ринкових відносин усе більш очевидною стає необхідність безпо­середньої участі працівників у фінансуванні фондів соціального страхування, що дає їм можливість самим впливати на рівень свого соціального захисту в разі настання страхових випадків.

Перехід від фінансування загальнообов’язкового державного соціального страхування через систему податків до системи внес­ків має принципове значення, оскільки поняття «соціальний податок» та «страхові внески» різняться як за соціально-еконо­мічною природою, так і за роллю й призначенням у соціальному захисті. Страхові внески — це форма резервування заробітної плати, яка забезпечує матеріальні виплати та надання соціальних послуг працівникам у разі настання страхового випадку.

Підміна страхових внесків єдиним соціальним податком позбавляє їх цільового призначення. Фінансові механізми соціального страхування у такому разі знову трансформуються у систему соціальної допомоги, що призводить до втрати взаємо­зв’язку індивідуального вкладу застрахованої особи та його роботодавця з розміром соціальних виплат, а також до зменшення надходжень до фондів соціального страхування, оскільки зас­траховані особи вже сьогодні сплачують від 2 до 4 відсотків своєї заробітної плати. Запровадження єдиного соціального податку виключить із бюджету фондів ці платежі. Світовий досвід розвитку соціального страхування передбачає пропорційну спла­ту внесків до соціаль­них фондів як роботодавців, так і найманих працівників.

Досвід Російської Федерації, яка перейшла з 1.01.2001 року на єдиний соціальний податок (ст. 241 Податкового кодексу Російської Федерації) [7, с. 33], показує, що він не тільки не вирішив існуючих соціальних проблем, а навпаки загострив їх у зв’язку із зменшенням надходжень до фондів. Оскільки внески на соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань до єдиного соціального податку не включені, а внески до державного фонду зайнятості ліквідовано, то, по суті, єдиного соціального податку не існує. Слід також зазначити, що єдиний соціальний податок виключає участь у страхуванні застрахованих осіб — найманих працівників.

Фонди діють на підставі статутів, що затверджуються у порядку, визначеному законами України з окремих видів загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Управління ними здійснюється на паритетній основі державою та представниками суб’єктів соціального страхування: роботодавцями та застрахованими особами [8, с. 177].

Управління фондами загальнообов’язкового державного соціального страхування здійснюють правління та виконавчі дирекції страхових фондів, які забезпечують визначені законами конкретні види соціального страхування.

Об’єктом загальнообов’язкового державного соціального стра­хування є страховий випадок, із настанням якого у застрахованої особи (члена її сім’ї, іншої особи) виникає право на отримання матеріального забезпечення та соціальних послуг, передбачених статтею 25 Основ.