Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

3.4. Умови переходу України до соціального ринкового господарства

3.4. Умови переходу України до соціального ринкового господарства

Реформаторські сили, які впроваджують соціально-економічні перетворення в нашій країні, намагаються переконати громадськість, що нині триває перехід до соціальної ринкової економіки, проте залишається невирішеним ключове питання, що постає як найважливіше для суспільного розвитку: необґрунтована диференціація населення в одержанні результатів виробництва, першопричиною якої є патологічна форма власності на засоби вироб­ництва. Незважаючи на наявність необхідних загальних соціаль­них перетворень для нормального функціонування економічної системи, економічних ресурсів і потреб населення, економічне життя в країні деградує. Погіршуються макроекономічні показники, триває зубожіння абсолютної більшості громадян. Про це свідчить і невизначеність конкретних перспектив розвитку українсь­кого суспільства.

Реальна економіка України далека від забезпечення умов щодо створення соціально орієнтованої ринкової економіки, а отже, забезпечення стійкого економічного зростання як основи підвищення рівня життя населення, здійснення належних структурних перетворень на основі досягнень НТП самої економіки, виробництва і сфери послуг, заощадження енергії, ресурсів та збереження довкілля. Наша соціально-економічна система перебуває у кризовому стані, з характерним порушенням сталості і рівноваги, а подолання суперечностей соціально-економічного розвитку може бути здійснене завдяки залученню системи першочергових цілей економічного розвитку із забезпеченням стійкого зростання реаль­ного сектору економіки за умов стабільності грошової одиниці, існування вільної конкуренції, стабільного рівня цін, високого рів­ня зайнятості, зменшення кон’юнктурних коливань (тобто мінімізації відхилень від рівноважних станів), вирівнюванням платіжного балансу.

Забезпечення стійкого зростання економіки повинно спиратися на пріоритетний розвиток галузей і виробництв за рахунок інтенсивних факторів, тобто розвитку науки, здійснення інноваційної політики та інвестиційного розвитку перспективних вироб­ництв та галузей, які можуть здійснити прорив. Це передбачає необхідність проведення державою активної політики щодо струк­турних перетворень економіки, проте й тут процес визначення пріоритетів досі затягується, як і не відбувається належної ре-
структуризації підприємств.

Стимулювання соціально-економічного й технологічного розвитку та створення розвиненого національного виробництва й потужного експортного потенціалу на основі високотехнологічних наукомістких галузей, добувної промисловості, металургійних галузей потребує значних інвестицій. Звичайно, цей процес має спиратися переважно на іноземні інвестиції, проте потужним потенціалом української економіки мають стати власні інвестори. Зазначимо, що значні за обсягами інвестиції мають бути повернуті в українську економіку з тих, що втекли за кордон — переважно до офшорних зон — унаслідок відсутності сприятливих умов для їх застосування в ризикованому економічному середовищі. І хоча без значної інвестиційної підтримки з боку західних інвесторів важко досягти стійкого економічного зростання, проте важливим джерелом інвестицій мають стати заощадження голов­ного інвестора нашої економіки — власного народу, стосовно якого в українському економічному середовищі тривають затяжні соціальні експерименти на тлі духовної невизначеності, ідейного виснаження, зневіри всіх верств населення, незадоволених наслідками реформ.

Тобто на сучасному етапі для економіки України навіть за сприятливих умов освоєння інноваційної моделі економічного зростання передбачається рух за напрямом старого індустріалізму, а не трансформаційний перехід до постіндустріальної цивілізації, а отже, соціалізація економіки, що формує умови для розвитку духовного й розумового потенціалу народу разом зі зрос­танням його добробуту, постає проблема подолання економічної кризи та трансформаційного переходу до нової цивілізації, до якої стрімко прямує західний світ, спираючись на базові християнські цінності: Істину, Правду, Милосердя, Добробут, що стали основою моралі, культури та економічного поступу. І тут на пер­ше місце можна поставити мету вільного розвитку суспільства, що є запорукою від хибних шляхів українського суспільства до нової диктатури або поновлення унітарної централізованої держави з поєднанням державної економіки та надмірно керованого державою «ринку».

Надії на те, що в українські економіці все влаштується саме собою, не підтвердилися, стихійний рух до реформ у позбавленому дієвих демократичних інститутів суспільстві, з несформованістю відповідної правової бази і свідомими діями «груп тиску» щодо обмеження економічної свободи особистості, скінчився крахом, економіка (як і суспільство в цілому) втрачає керованість і не може забезпечувати соціально-економічного розвитку суспіль­ства. До того ж усі ці небажані процеси поєднуються з усуненням від економічної та іншої активної суспільної діяльності інтелектуальної еліти, що суперечить демократичним напрямам роз­витку суспільства. За станом свободи і демократії Україна посідає місце «перехідної демократії» серед 14 посттоталітарних країн (до речі, Чехія, Угорщина, Польща, Словаччина, Естонія, Литва, Латвія за формальними критеріями визнані демократичними країнами), що ставить під загрозу і розвиток економіки, і наслідки розвитку суспільства, та головне — суттєво обмежує конкурен­цію, а разом з нею — будь-які можливості якісного оновлення та модернізації нашого економічного майбутнього.

Демократичний розвиток суспільства, як головні умови, перед­бачає наявність ефективної національної держави, певний ступінь політичної та правової культури, а за цими показниками Україна має надто низький рейтинг. Сприятливий вплив на забезпечення демократії в суспільстві справляє соціальна модернізація його інфраструктури, забезпечення інституційного оновлення, правових засад та формування масового середнього класу, а в Україні, як відомо, соціально-економічна інфраструктура зазнала руйнування без оновлювання, для формування середнього класу досі не існує відповідних соціальних умов. Отже, можна визнати, що створення належної демократичної політичної системи має стати стратегічною метою для Україні з огляду на її визначаль­ну функцію в динамічному розвитку всіх суспільних процесів.

Доводиться констатувати, що теперішня приватна власність нездатна забезпечити економічне зростання країни, а ринкова інфраструктура не діє, хоча масштабно задовольняються економічні потреби олігархічних груп, корпоративних кланів і зберігається політична та економічна безпека старого правлячого класу радянських часів. Усе це стає можливим за політичної незабезпеченості реформ державою, із катастрофічним зниженням ролі державного регулювання, а також — громадянської зрілості су-
спільства. Водночас добре відомо, що політичний протест під час економічних перетворень позитивно впливає на прискорення реформ і забезпечує захист демократичних надбань суспільства, хоча відомо також і те, що вільне ринкове соціально згуртоване суспільство забезпечує розвиток демократії.

Отже, на нинішньому етапі важливі еволюційні процеси економіки України повинні супроводжуватися використанням методів державного регулювання, що мають поєднувати економічні та соціальні засоби розблокування економічного життя для забезпечення конкурентного економічного простору та функціонування ринкових взаємин. У свою чергу, існування демократичної соціаль­ної орієнтації економіки стає неможливим за багатоваріантного нерегульованого розвитку без суспільного контролю за розподілом власності — з дотриманням економічної доцільності та соціальної справедливості. Суспільні соціальні інститути, як відомо, нездатні конкурувати з великим капіталом тіньового сектору економіки українського суспільства, проте саме поширення його впливу на політичну сферу за непрозорої тіньової політики та необмеженої сваволі бюрократії гальмувати будь-які ринкові й соціальні перетворення призвело до хаосу, подолання якого має стати головним завданням держави.

Варто розуміти, що ринкові перетворення на сучасному етапі є засобом реалізації завдань соціального фактора, тому постає об’єк­тивна необхідність посилення державного регулювання економіки, оскільки парламент дедалі більше втрачає значення соціального представництва й перетворюється на виразника інтересів частин політичних олігархічних кланів, що функціонують як єдиний політичний картель. Порівняння трансформаційних змін економіки і становлення демократії у країнах Центральної Європи дає можливість виявити, що в цих країнах відновлення ринку відбувалося на основі дотримання послідовного здійснення радикальних політичних реформ, створення інститутів демократії, проведення соціальних реформ для забезпечення системи соціальних гарантій і посередницьких інститутів між державою і ринком, і тільки тоді були розпочаті глибокі структурні зміни економіки. А вже реформування відбувалося з точністю до навпаки: обвальне створення ринку проголошувалося засадою демократії, належне формування демократичних інститутів для підтримки економічних реформ було брутально загальмоване. До того ж, як з початком реформ, так і тепер, в Україні немає ефективної державної підтримки ринкової економіки та системного соціального захисту населення, що посилює стихійність і хаотичність ринкових перетворень. А зосередження влади і власності в руках олігархічних кланів, яких не цікавлять ні конкуренція, ні позитивні зміни в економіці, здатне тільки поглибити кризу й може виявитися детонатором суспільного життя. Саме тому так важливо 1) посилення ролі держави та виконавчої влади щодо дотримання вимог законодавства включно з антимонопольним, що забезпечує умови такого важливого суспільного явища, як конкуренція. Наприк­лад, за відсутністю контролю виконання положень Закону «Про захист від недобросовісної конкуренції» — зокрема, цілеспрямованого порушення ст. 1 і 15 — забезпечуються неправомірні переваги для окремих підприємців і підприємницьких структур на користь, звичайно, олігархічних та наближених до них кіл, існування телефонного права як існування в суспільстві подвійних, і навіть потрійних стандартів: проголошується одне, розуміють інше, робиться зовсім протилежне. Тут ідеться і про несвоєчасність виплати заробітної плати — це безпрецедентне явище, оскіль­ки загальна заборгованість часто перевищувала 1,5—2 роки, що дало змогу меншості суспільства збагатитися за рахунок надзвичайно жорсткого, злиденного існування більшості; 2) забезпечення в суспільстві свободи і рівних можливостей вільної економічної діяльності; 3) досягнення суспільного консенсусу із широкого кола проблем, і перш за все — із соціальних питань, а також налагодження конструктивної форми співробітництва щодо подолання ентропії сучасного українського суспільства; 4) орієнтація в соціальній сфері на людські цінності задля прийнятного рівня соціального забезпечення працюючого і непрацюючого населення, створення умов для трансформації людського капіталу на капітал соціальний; 5) сприяння розвитку вітчизняної науки як основи НТП, а також удосконалення соціальної системи, розробки наукових методів управління із залученням інтелектуальної частини суспільства до активної наукової діяльності з адекватною заробітною платою, оскільки нині інтелектуали в українському суспільстві асоціальні; 6) забезпечення розвитку освіти для інтелектуалізації нації і піднесення загального рівня її культури;
7) демократизація забюрократизованих профспілок, як однієї з важливих форм соціального представництва, задля правдивого обстоювання інтересів трудівників; 8) проведення молодіжної політики для забезпечення майбутнього молоді відповідно до «Декларації про загальні засади державної молодіжної політики в Україні», прийнятої як Закон України в 1992 р.; 9) розв’язання соціальних проблем соціального дна — безробітних асоціальних громадян, які з різних причин втратили житло й часто не мають навіть документів, безпритульних дітей та молоді переважно з асоціальних сімей, від яких суспільство, по суті, нині відвернулося — їм відмовляють навіть у наданні медичної допомоги. Не важко помітити, що на вулицях міст таких осіб стає дедалі більше (незважаючи на запевнення влади про зростання добробуту населення). За деякими оцінками, 10 % міського населення втратило будь-яку надію в житті. Байдуже ставлення до них суспіль-
ства свідчить про здичавіння самого суспільства, а це вже межа, за якою проглядає духовна прірва.

Україна ще не стала соціальною державою, проте необхідність такого напряму розвитку очевидна, і тут важливо не проголошення необхідності соціалізації, а прийняття відповідних законів щодо окреслення соціальних зобов’язань, механізмів їх виконання, забезпечення розбудови соціальної інфраструктури. У процесі хаотичної трансформації української економіки втрачені соціальні мотиви та стимули до праці, натомість панує принцип забезпечення виживання, без урахування якості життя та здатності заробітної плати щодо відтворення робочої сили, що має наслідком надзвичайне виснаження людського потенціалу. Купівля житла, автомобіля, навіть холодильника, телевізора або відпочинок за путівкою тощо для більшості населення стали нежиттєвою проб­лемою, оскільки потребують праці кількох поколінь. Отже, це вимагає нагального розв’язання проблеми оплати праці на рівні, який забезпечує сучасний стан економіки, що набагато більше, ніж нинішня реальна заробітна плата, але — це одне з найголовніших завдань держави у сфері соціальної політики, особливо з огляду на те, що ціни за житло, комунальні послуги, лікування, відпочинок давно вже ринкові й зіставні з цінами на аналогічні товари та послуги західних розвинутих країн.

Роль заробітної плати як інструменту надзвичайно важлива в розв’язанні як економічних, так і соціальних проблем. Отже, має бути покладено край існуванню працівника за надзвичайно низької заробітної плати, неадекватної трудовому внеску. До того ж, як соціальний нонсенс, продовжує існувати система пільг для найзабезпеченішого прошарку бюрократичної верхівки, включно з колишньою, українського суспільства щодо плати за житло, відпочинок, спецлікування тощо. З погляду на забезпечення соціальної справедливості це зло має бути скасовано.

Отже, у формуванні та розвитку соціальних взаємин та системи соціального захисту значне місце належить державі, орієнтованій не на інтереси фінансово-промислових олігархів, а на збереження людського капіталу, розвиток соціального капіталу, підтримку законодавчою та виконавчою владою формування такого соціального інституту, яким є середній клас, що має стати активним складником продуктивних сил країни з притаманними йому здатністю до самоорганізації, мобільністю в обстоюванні власних інтересів і застосуванням з цією метою цивілізованих форм тиску. Такі структуроутворювальні функції середнього класу в суспільстві можуть бути реалізованими лише за умови його чисельності (майже 60 %).

Таким чином, сьогодні в Україні вдосконалення соціальної державної політики потребують не тільки бідні верстви населення, до якого належать і всі висококваліфіковані працівники та науковці, але й ті, що потенційно можуть стати середнім класом. Отже, нехтування принципів соціальної справедливості, допущене в Україні, потребує налагодженої спільної діяльності законодавчої, виконавчої влади разом із залученням усіх суспільних сил на основі дотримання демократичних норм, що, із забезпеченням соціальної рівноваги в суспільстві, повинно сприяти новій якості економічного розвитку.