Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

3.5. Малий бізнес. Партнерство. Корпоративне підприємництво

Малий бізнес (рис. 5) включає у себе індивідуальну трудову діяль­ність громадян, що мають статус юридичної особи, або не мають його. Це поняття ширше, ніж поняття „малі підприємства". До них відно­сять: індивідуальні, приватні, сімейні підприємства, фермерські госпо­дарства, які можуть функціонувати на правах малого підприємства і можуть зберегти свій початковий статус. Сюди ж входять і власне малі підприємства, незалежно від форм власності, якщо кількість зай­нятих на них не перевищує: у роздрібній торгівлі - 12 чол.; в галузях невиробничої сфери - 25; в науці та науковому обслуговуванні - 100;

 

 

в промисловості та будівництві - 200; в інших галузях виробничої сфери - 50 чол.

 Отже, малим підприємством може бути кооператив і товариство з обмеженою відповідальністю, перукарня і магазин та будь-які інші утворення, якщо вони за своїми параметрами вписуються у задані за розмірами обмеження. Більшість підприємств малого бізнесу - це малі фірми, в яких працюють від трьох до десяти чоловіків. Так, напри­клад, у США частка малого бізнесу становить близько 40 % валового національного продукту і майже 40 % сукупної робочої сили. Малий бізнес забезпечує щороку близько 80 % нових робочих місць. В Ук­раїні в 1994 р. 41 % загального обсягу продукції промисловості і 44 % загального обсягу виробництва валової продукції в сільському госпо­дарстві було забезпечено за рахунок підприємств малого бізнесу.

 Малий бізнес у країнах з розвиненою ринковою економікою є най-масовішим, провідним сектором, який визначає темпи економічного розвитку, структуру та якісну характеристику валового національно­го продукту, є основою сучасної ринкової інфраструктури. В наших умовах розвиток мережі підприємств малого бізнесу необхідний як для створення в економіці нормальних конкурентно-ринкових відно­син, так і з метою активізації структурної перебудови, насамперед на користь розвитку виробництва товарів народного споживання, тор­гівлі, громадського харчування, сфери послуг, де переваги малих підприємств виявляються особливо рельєфно. Не менш важлива роль підприємств такого типу і при безробітті для створення нових робочих місць, а також з погляду можливостей насичення споживчого ринку. Це найбільш дешевий шлях переходу до ринку. Перспективність під­приємств малого бізнесу залежить від:

формування цілісного дрібнотоварного укладу, що поєднує різні форми власності;

використання у більшості випадків суто ринкових методів відтво­рення, незалежність і свобода дій;

характеру технології, форми знарядь праці, їх спеціалізації, адап­тації до особливостей місцевих умов та характеристики місцевого ринку;

різкого підвищення ефективності науково-технічного прогресу (ре­сурсозберігаючий тип НТП);

соціальної результативності економіки;

високої швидкості обігу авансового капіталу,

низьких витрат на виробничу інфраструктуру, управлінські ви­датки;

повнішого завантаження і високої продуктивності „живої" праці та обладнання, невеликих інвестицій в обладнання;

низьких питомих витрат на транспорт і управління;

мобільності у прийнятті виробничих рішень під впливом змін кон'юнктури ринку, можливості прийняття гнучких та оперативних рі­шень.

Використання переваг підприємств малого бізнесу може дати до­сить позитивний ефект безпосередньо вже в умовах нинішнього ета­пу економічної реформи. Ці підприємства рухливіші, гнучкіші, вони швидко реагують на зміни, що відбуваються на ринку. Саме невеликі підприємства виявляються найбільш мобільними до впровадження прогресивних методів господарювання. Вони можуть швидко і без негативних наслідків змінити свої виробничі програми, освоїти вироб­ництво високорентабельних товарів, що користуються попитом, від­мовитися від випуску нерентабельної продукції.

Суб'єктами дрібного бізнесу виступають як окремі громадяни, так і малі підприємства Виходячи з цих особливостей, можна виділити два шляхи утворення малих підприємств. Перший - створення на новому місці, другий - виділення підрозділу з вже діючого підприємства.

Життєвий цикл підприємств малого бізнесу 3-5 років. Після закін­чення цього строку невелика частина підприємств, накопичивши по­чатковий капітал, продовжує функціонувати або набуває іншого ста­тусу і змінює форму підприємництва. Друга, більша, частина - при­пиняє своє існування. Проте кількість підприємств, що народжуються, постійно перевищує кількість тих, що припинили свою діяльність.

Отже, підприємствам малого бізнесу притаманне індивідуальне підприємництво. Тут, особливо в наших умовах, характерною може бути приватна власність як власність однієї особи. У країнах з розви­неною ринковою економікою класична приватна власність як влас­ність однієї особи має обмежені можливості та поширення, а в серед­ньому і великому бізнесі - це явище надто рідкісне.

Партнерство існує як у малому, так і у великому бізнесі. Воно яв­ляє собою колективне підприємництво, засноване на різних формах власності. При цьому партнери, члени колективного бізнесу несуть повну солідарну відповідальність за результати своєї господарсько-фінансової діяльності або у частках, вкладених у капітал фірми. Для

малого бізнесу партнерство характерне як об'єднання зусиль кіль­кох приватних осіб, в основному з невеликим капіталом, з метою створення загальної справи, а також об'єднання осіб, що перебува­ють у спорідненості, або членів однієї сім'ї (див. рис. 5).

Великий бізнес - це в основному колективне підприємництво. Од­ноосібна приватна власність тут майжене трапляється. У країнах з ринковою економікою такий тип бізнесу представлений товарист­вами на паях (партнерством), кооперативами, колективними народ­ними підприємствами. Так, в американській економіці налічується близько 2 млн партнерств, майже 10 % з них у малому бізнесі. Коопе­ративний сектор охоплює лише 5-6 %. Колективні (народні) підприєм­ства, що виникли внаслідок викупу підприємств трудовими колекти­вами, становлять 3-4 %. В економіці України функціонують 85080 партнерських підприємницьких структур, з них 24500 - у малому бізнесі.

Партнерство виступає в різних формах, основними з яких (що одержали закріплення у Законі України „Про господарські товарист­ва") є товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додат­ковою відповідальністю, повне товариство, командитне товариство.

Організація простих товариств і товариств з необмеженою відпо­відальністю законодавством України не передбачена

Товариство з обмеженою відповідальністю має статутний фонд, розподілений на частини (частки), розмір яких визначається заснов­ницькими документами. Учасники товариства несуть відповідальність за результати господарсько-фінансової діяльності в межах їх вкладів. На обмежений характер відповідальності вказує абревіатура „ЛТД", яка нерідко ставиться у назві створюваної фірми. Це одна з найпоши­реніших форм партнерства, особливо в Західній Європі.

Враховуючи поширення цієї форми бізнесу в ринковій економіці, можна очікувати значного її розвитку також в Україні.

Товариство з обмеженою відповідальністю працює за статутом, прийнятим на зборах всіх учасників, та засновницьким договором, який регламентує взаємні відносини засновників. Особливістю цього товариства є те, що, як правило, співвласники протягом багатьох ро­ків знайомі між собою і тому конфлікти між ними виникають рідко, особливо у зарубіжній практиці.

Вищий орган управління товариством - збори учасників.

Загальні збори вибирають свого голову і встановлюють строк ви­конання ним своїх повноважень. Звичайно збори учасників скликають не рідше двох разів на рік. Вони вважаються правомірними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють більш ніж 60 % голосів, а з питань, що потребують одностайності, - всі учас­ники. Вимога одностайності необхідна при визначенні основних нап­рямів діяльності товариства, затвердженні його планів і звітів про ви­конання їх, змін у статуті, виключенні учасників із товариства

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконав­чий орган, який підзвітний зборам учасників і організовує виконання його рішень. Це дирекція, очолювана генеральним директором, або директор. Дирекція здійснює поточне керівництво діяльністю товари­ства Вона не має права приймати рішення, які обов'язкові для учас­ників товариства Директор (генеральний директор) вибирається, як правило, з складу учасників товариства Контроль за діяльністю ди­рекції (директора) здійснюється ревізійною комісією, яка створюється зборами учасників із їх складу. Члени дирекції не можуть бути чле­нами ревізійної комісії

Товариство з додатковою відповідальністю - це товариство, ста­тутний фонд якого поділений на частини (частки), розміри яких визна­чені засновницькими документами. Учасники такого товариства від­повідають за його борги своїми внесками в статутний фонд, а в разі недостатності цих сум - додатково майном, що їм належить, в одна­кових для всіх учасників розмірах. У цьому форма партнерства нічим не відрізняється від товариства з обмеженою відповідальністю.

Повне товариство - учасники його займаються спільною підпри­ємницькою діяльністю та несуть солідарну відповідальність за зобо­в'язаннями товариства всім своїм майном. Товариство працює за засновницьким договором, який регламентує розмір частки кожного учасника та форму участі їх у справах товариства Договір прийма­ється на зборах і підтверджується нотаріальним записом.

Ведення справ у повному товаристві здійснюється за погоджен­ням усіх учасників. Усі члени товариства можуть брати участь у спра­вах або справи можуть вести один чи кілька учасників товариства, повноваження яких у такому випадку підтверджується дорученням, що підписується рештою учасників товариства В засновницькому до­говорі необхідно вказати, що певні учасники мають право здійснюва­ти роботу від імені товариства самостійно або лише спільно. Решта учасників мають право одержувати повну інформацію про стан веден­ня справ. Учасникам повного товариства заборонено конкурувати з іншими повними товариствами.

Товариства з додатковою та повною відповідальністю не набули поширення на Заході і навряд чи набудуть його в Україні.

Командитне товариство - це об'єднання кількох громадян і (або) юридичних осіб на основі договору між ними для спільної господар­ської діяльності, що включає дійсних членів і членів-вкладників (ко-мандиторів). Члени товариства несуть повну відповідальність за його зобов'язаннями усім своїм майном, а члени-вкладники (командито-ри) - у межах своїх вкладів у капітал товариства Цей різновид під­приємницького бізнесу визначають ще як мішане товариство. В еко­номіці Росії ця форма була відома під назвою „товариство на вірі". Нині вона використовується в зарубіжній економіці як спосіб акуму­ляції капіталів, з одного боку, окремих громадян, що бажають здійс­нити ділові проекти, але не мають для цього достатніх коштів, а з дру­гого - різних фірм, що бажають вкласти свої капітали у справу, але не мають проектів, під які могли б бути виділені капітали. Фірма-командитор бере участь у бізнесі своїми капіталами, причому вона мо­же в будь-який момент вийти із справи зі своїм па*;м. У деяких краї­нах командитні товариства використовуються для „відмивання" мафі­озних капіталів. У нашій країні ця форма набула поширення завдяки не стільки своїм достоїнствам в сфері акумуляції коштів, скільки мож­ливості маневрування ресурсами підприємств.

Розглянуті товариства є формою функціонування підприємницьких структур (фірм), заснованих на колективній власності та партнер­ських відносинах. Загальним для них є способи, методи організації, наявність вищого (збори), виконавчого (дирекція), контрольного (ре­візійна комісія) органів. Усі товариства є юридичними особами. Від­мінності - у відповідальності за наслідки господарсько-фінансової діяльності, у наявності документів, що регламентують їх роботу (това­риства з обмеженою і додатковою відповідальністю керуються стату­том і засновницьким договором, а повне і командитне товариство -засновницьким договором).

Корпоративне підприємництво пов'язане в основному з акціонер­ними товариствами, які визначаються Законом України „Про госпо­дарські товариства" як товариства, що мають статутний фонд, розді­лений на певну кількість акцій однакової номінальної вартості, і не­суть відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства (див. рис. 5). Акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства тільки в межах акцій, що їм належать. Класичне акціонерне товари­ство - це корпорація, тобто об'єднання вкладників-акціонерів на най-демократичнішій основи Корпоративне підприємництво - це форма середнього та великого бізнесу, яка поширена у країнах Європи та Америки. Нині у США налічується близько 3,5 млн недержавних кор­порацій, причому акціонерна форма є пануючою практично в усіх галузях промисловості. В Україні процес утворення недержавних кор­порацій тільки розпочато і на 1 січня 1994 р. їх налічувалось близько 2300 одиниць, з урахуванням банків і орендних підприємств.

Корпоративні підприємства поділяють на закриті та відкриті акці­онерні товариства.

Закрите акціонерне товариство - це підприємство (фірма), акції якого розподіляються між учасниками, засновниками і ле можуть роз­повсюджуватися через вільний продаж, але це товариство може бути реорганізоване у відкрите, відповідно до чинного законодавства, вне­сенням змін у статут товариства, і таким чином воно здобуває право на вільний продаж акцій. Закрите акціонерне товариство близьке за формою до класичного товариства з обмеженою відповідальністю.

Відкрите акціонерне товариство - це підприємство, акції якого розповсюджуються (а не розподіляються) за відкритою підпискою, а також купівлею-продажем на біржі. Купити акцію та стати акціонером (і тим самим співвласником підприємства) може будь-яка людина Корпоративне підприємництво такого типу є найпоширенішим у краї­нах з ринковою економікою.

Виділимо такі основні особливості корпоративно-акціонерного підприємства:

акціонери не несуть відповідальності за зобов'язаннями товари­ства, його кредиторами. Майно товариства відокремлене від майна окремих акціонерів. У разі неспроможності товариства акціонери не­суть лише ризик можливого знецінення акцій, що їм належать;

права акціонерів поділяють на майнові та особисті. До майнових належить право на одержання оголошеного дивіденду, а також части­ни вартості майна підприємства у випадку його ліквідації, до особи­стих - право на участь у голосуванні на загальних зборах акціонерів;

акціонерна форма підприємства дає змогу об'єднати практично не­обмежену кількість вкладників, у тому числі й дрібних, та зберегти при цьому контроль великих вкладників за діяльністю підприємства;

акціонерне товариство - це найбільш стійка форма об'єднання капіталів. Вихід із товариства будь-кого звкладників не тягне за собою обов'язкового закриття підприємства. Вкладник має право в будь-який момент продати свої акції без попередньої згоди акціо­нерів.

Обмеженість ризику наперед обумовленою грошовою сумою ро­бить акціонерне товариство привабливою формою вкладення капіта­лів та забезпечує централізацію значних коштів. Випуск акцій - най­більше досягнення ринкової економіки. Це не тільки спосіб мобілі­зації фінансових ресурсів і розосередження економічного ризику, а і спосіб швидкого переливання фінансових коштів з однієї галузі в, іншу.

Процес створення корпоративних акціонерних підприємств (фірм) здійснюється двома шляхами: 1) добровільне об'єднання капіталів незалежних підприємців; 2) перетворення існуючих державних під­приємств, міністерств, главків в акціонерні товариства із збережен­ням у них міністерських та інших монопольних повноважень або без збереження таких.

Перший шлях є природним для ринкової економіки і відображує об'єктивну потребу централізованої акумуляції капіталу для наступ­ного інвестування. В нашій країні таким шляхом створюється лише близько 25 % акціонерних товариств.

Другий шлях більш поширений. За 1990-1994 рр. більшість главків і міністерств були перетворені в акціонерні товариства або концерни.

Поширеною формою корпоративного підприємництва є публічна корпорація. Такі корпорації утворюються за урядовими указами в фор­мі акціонерних товариств, всі акції яки?с належать державі (саме дер­жаві, а не будь-якому органові держуправління). Як правило, такі ак­ціонерні корпорації не входять у систему органів державного управ­ління, вони лише погоджують з ними плани своєї діяльності та конт­ролюються ними.

Керуючих публічними корпораціями призначає держава, проте ні вони самі, ні решта персоналу не вважаються державними службов-

цими. В разі потреби публічна корпорація може бути перетворена у мішане акціонерне товариство. Всі корпоративно-акціонерні під­приємства є юридичними особами. Внутрішня будова та форма управ­ління цих підприємств, як і всіх акціонерних товариств, в цілому ана­логічні внутрішній будові та формі управління товариств з обмеже­ною відповідальністю (місце і роль загальних зборів, дирекції, конт­рольного органу, розподілу доходів тощо). Для реєстрації корпоратив­но-акціонерного товариства необхідний статутний фонд, який скла­дається з суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи з її ставки, яка є на момент його створення.