3.7. Аналіз використання міжбанківського кредиту у формуванні ресурсів банку

3.7. Аналіз використання міжбанківського кредиту у формуванні ресурсів банку

У сучасних умовах економічного розвитку країни, коли залучення строкових депозитів ускладнюється внаслідок дефіциту власних оборотних коштів підприємств та високих темпів інфляції, зростає значення міжбанківських кредитів під час формування ресурсної бази банків. Основною перевагою цього виду ресурсів є висока мобільність цих коштів, головним недоліком — їх відносно висока вартість. Усе це обумовлює необхідність розроб­лення методики аналізу цих операцій, яка дала б змогу ефективніше управляти пасивними та активними операціями з міжбанківського кредитування.

Міжбанківський ринок — частина ринку позикових капіталів, де тимчасово вільні грошові ресурси кредитних установ залучаються та розміщуються банками між собою.

Учасниками міжбанківського ринку кредитних ресурсів є Національний банк України, його регіональне управління, комерційні банки, їх філії та відділення. Розміщувати й купувати кредитні ресурси на міжбанківському ринку кредитних ресурсів банкові вигідно передусім з двох причин:

комерційні банки на відміну від суб’єктів господарської діяльності, вирізняються вищою надійністю;

процентна ставка за міжбанківськими кредитами, як правило, нижча від ставки за кредитами суб’єктам економіки.

Міжбанківські кредити за складом поділяються на взаємні кредити між комерційними банками та кредитування НБУ комерційних банків. У загальній структурі міжбанківських кредитів переважають взаємні кредити комерційних банків (80—85 %), проте з розвитком банківської системи частка кредитів НБУ зростатиме.

Розрізняють міжбанківські активні та пасивні кредитні операції: ринок міжбанківських депозитів та ринок міжбанківських кредитів. Міжбанківський депозит — це депозит одного банку в іншому. Міжбанківський кредит є основним джерелом запозичених коштів комерційного банку і слугує для підтримки кредитного потенціалу, поточної ліквідності банку або забезпечення рентабельного вкладення коштів. Міжбанківський кредит має короткостроковий характер, вирізняється оперативністю надання коштів та вищими порівняно з депозитами процентними ставками. Він здійснюється в рамках кореспондентських відносин банків і є дорожчим порівняно з іншими джерелами кредитування ресурсом (потенціалом) банку.

Суб’єктами міжбанківського кредиту є міжбанківські об’єд­нання, комерційні банки або інші кредитні інститути, фінансові компанії та Національний банк України. Ці суб’єкти можуть одночасно бути і в ролі кредитора, і в ролі позичальника. Специфіка міжбанківського кредиту визначається тим, що кошти використовуються не для власних господарських потреб банку, а для надання кредиту клієнтам. Тому МБК є формою купівлі-продажу кредитних ресурсів.

Для оперативного залучення необхідних додаткових коштів комерційні банки використовують можливості міжбанківського ринку ресурсів, на якому здійснюється продаж грошових коштів, мобілізованих іншими кредитними установами.

Міжбанківський кредит — це оперативне за способом залучення коштів, але дороге джерело ресурсів банку. Причини продажу одним комерційним банком іншому банківських ресурсів різноманітні: відсутність належного попиту і вигідного розміщення ресурсів серед своїх клієнтів; необхідність установлення тісніших взаємовідносин між банками; прибутковість цієї операції.

Міжбанківські кредити використовуються: для оперативного регулювання ліквідності балансу банку; для надання кредитів вигідним позичальникам.

Метою аналізу міжбанківських кредитів є визначення:

залежності діяльності комерційного банку від міжбанківських кредитів;

доцільності залучення міжбанківських кредитів;

ефективності використання міжбанківських кредитів.

Міжбанківський кредит має такі форми:

міжбанківські позики на основі кредитного договору і на основі генеральної угоди та співробітництва на ринку міжбанківського кредиту;

залишки коштів на кореспондентських рахунках, заброньовані на термін під узгоджений банківський процент (оформляється кредитною угодою);

платіжний кредит у формі овердрафта за кореспондентським рахунком (оформляється договором про встановлення кореспондентських відносин, або спеціальним договором про овердрафт);

централізовані кредити, що надаються для підтримки певних галузей народного господарства через комерційні банки. Вони найменш вигідні для комерційного банку, тому що маржа по них регулюється НБУ;

переоблік та перезастава цінних паперів у НБУ;

централізовані кредити, що розподіляються на аукціонній основі.

Основна частина міжбанківських договорів має терміновий характер, але деяка їх частина укладається в безстроковій формі. Це передбачає надання міжбанківського кредиту на мінімальний термін, установлений договором, після закінчення якого кредит переходить у безстроковий, тобто може бути стягнений банком у будь-який час за попереднім повідомленням. За будь-якої форми договору процентна ставка встановлюється виходячи з рівня, що склався на ринку в день його підписання.

Важливе місце в джерелах кредитних ресурсів комерційного банку посідають кредити НБУ, які надаються банкам у порядку рефінансування. Кредитні ресурси надаються, як правило, на цілі короткострокового кредитування за дотримання комерційним банком економічних нормативів та резервних вимог.

Рефінансування — це процес здійснення банком активних операцій (кредитних вкладень) за рахунок позик, отриманих у інших банках. Операції з рефінансування є міжбанківськими кредитними операціями, що реалізуються комерційними банками для мобілізації грошових ресурсів. Плата за продані кредитні ресурси встановлюється на основі офіційної ставки НБУ з рефінансування.

Існує певна залежність ставки МБК від ставки рефінансування НБУ. Ставка НБУ є нижньою межею можливих коливань ставки міжбанківського кредиту. Динаміка ставки рефінансування пов’я­зана з рівнем інфляції в країні, динамікою курсу гривні відносно долара США. У результаті зміни ставки рефінансування змінюється і ставка МБК, збільшуючись чи зменшуючись в окремі періоди.

Під час аналізу ступеня залежності комерційного банку від МБК розраховуються відносні показники — коефіцієнти рефінансування. Необхідно мати на увазі, що відносно високий ступінь залежності комерційних банків від позик, отриманих в інших банках, знижує їх прибутковість, тому що депозити клієнтів дешевше банківських кредитів

Характеристика використання МБК починається з аналізу зміни питомої ваги МБК у загальних зобов’язаннях банку за певний період та в загальному обсязі балансу. Для цього використовуються такі коефіцієнти:

Питома вага МБК від загального обсягу зобов’язань банку:

.

Оптимальне значення цього коефіцієнта має бути 0,25—0,40.

Даний коефіцієнт характеризує ступінь мінімізації ризику стійкості ресурсної бази або її витратності. Значення коефіцієнта 0,25 забезпечує мінімізацію витрат. Значення коефіцієнта 0,40 забезпечує мінімізацію ризику стійкості.

2. Питома вага МБК, отриманих у валюті балансу, тобто в усіх джерелах:

.

Оптимальне значення даного коефіцієнта має бути 0,2—0,35.

Додатково може розраховуватись коефіцієнт відношення МБК до статутного капіталу.

.

Значення даного коефіцієнта не повинне перевищувати 6 разів статутний капітал, або 600 %.

Висока питома вага МБК, отриманих у банківських ресурсах, свідчить про те, що в банку існують великі резерви підвищення рівня дохідності банківських операцій. Крім того, зростаюча залежність від великих міжбанківських кредитів не може бути охарактеризована позитивно, оскільки диверсифікація ресурсів, що залучаються, зміцнює ліквідність банку, а міжбанківський кредит не сприяє диверсифікації. Рекомендований рівень частки МБК у ресурсній базі банку — 20—25 %.

Проте в сучасних умовах, коли залучення строкових депозитів підприємств ускладнено внаслідок високих темпів зростання інфляції, багато банків вимушені збільшувати частку цього виду ресурсів до 40 % і більше.

Використовуючи дані табл. 3.12, розглянемо активність банку щодо залучення міжбанківських кредитів.

Таблиця 3.12

Аналіз активності залучення банком
міжбанківських кредитів та депозитів

З наведених даних видно, що залежність банку від зовнішніх джерел кредитування має тенденцію до зниження. Так, частка МБК у загальних зобов’язаннях зменшилась із 32,6 до 31,3 %. Відповідно зменшилась і частка МБК у валюті балансу з 27,9 до 26,6 %, тобто на 1,3 %. Така залежність банку від інших банків не є критичною і відповідає загальноприйнятим критеріям. Обсяг МБК переважав обсяг статутного капіталу (враховуючи його незмінність) відповідно у 3,6 і 5,4 раза, що відповідає допустимим розмірам.

Після визначення місця міжбанківських кредитів у загальних джерелах фінансування банківської діяльності необхідно проаналізувати структуру міжбанківських кредитів і депозитів.

Таблиця 3.13

Аналіз структури міжбанківських кредитів та депозитів

Як свідчать дані табл. 3.13, у загальній структурі міжбанківських зобов’язань у 2001 р. найбільшу частку становили короткострокові міжбанківські кредити — 54 837 тис. грн, що становило 44,6 % від загальної суми міжбанківських зобов’язань, та довгострокові кредити НБУ, виділені під цільові програми, — 44 427 тис. грн (36,2 %), що в цілому становить 80,8 %. У 2002 р. це співвідношення дещо змінилося, хоча тенденція формування ресурсів за рахунок довгострокового кредитування НБУ збереглася — 78 205 тис. грн, що становить 43,0 % від загальної суми міжбанківських зобов’язань. Короткострокові міжбанківські кредити в абсолютному розмірі зросли до 67 355 тис. грн, або на 12 518 тис. грн, але їх питома вага зменшилася до 37,0 %, або на 7,6 %.

Частка короткострокових кредитів НБУ незначна — 0,5 % як у 2001, так і в 2002 р. Роль міжбанківських депозитів була незнач­ною, але стабільною: їх питома вага в 2001 році склала 14,5 % (17 735 тис. грн), і в 2002 р. — 16,1 % (29 300 тис. грн).

Аналіз міжбанківських кредитів передбачає порівняння обсягів пасивних операцій із залучення міжбанківських кредитів та активних операцій, пов’язаних з їх розміщенням. Для цього використовується такий коефіцієнт:

.

Під час аналітичної інтерпретації цього коефіцієнта необхідно враховувати, що перевищення обсягу кредитів наданих над кредитами отриманими вважається позитивним явищем і розцінюється як ефективне розміщення ресурсів.

Рівень надання та отримання міжбанківських кредитів Національним банком зараз не регулюється. Проте коефіцієнти отриманих та наданих кредитів можуть орієнтовно використовуватись банками для оцінювання рівня та масштабів міжбанківського кредитування. До них відносять:

Коефіцієнт отримання МБК (КотрМБК):

де МБКо — загальна сума отриманих банком міжбанківських позик, у тому числі депозитів;

ЦК — загальна сума залучених централізованих коштів;

К — капітал банку.

Орієнтовне значення цього коефіцієнта — 300 %.

Коефіцієнт надання міжбанківських позик (Кнад):

де МБКн — загальна сума наданих комерційним банком міжбанківських позик;

Орієнтовне значення цього коефіцієнта — 200 %.

Щоб визначити обґрунтованість залучення міжбанківських кредитів, необхідно зіставити вартість залучених коштів на міжбанківському ринку з вартістю розміщених (наданих) міжбанківських кредитів. Якщо кошти мобілізуються за вищою ціною, ніж витрачаються, то таке залучення коштів неефективне. Але якщо ресурси реалізуються за вищою ціною та прискореними термінами, то це приноситиме банку певний прибуток.

Слід зазначити, що оцінка співвідношення отриманих та наданих міжбанківських кредитів за обсягами та терміновістю не зовсім коректна, оскільки залучені міжбанківські ресурси можуть використовуватись для кредитування клієнтів, проведення операцій з цінними паперами, валютою тощо. Джерелом надання міжбанківських кредитів можуть бути депозитні та інші операції, а не тільки міжбанківський кредит.

Таблиця 3.14

Аналіз ефективності залучення та розміщення
міжбанківських кредитів

Наведені дані (табл. 3.14) свідчать про те, що не всі залучені міжбанківські кредити використовуються для продажу у вигляді наданих міжбанківських кредитів. Про це свідчить коефіцієнт співвідношення активних та пасивних операцій з міжбанківськими кредитами. На 1 січня 2001 р. він становив 0,487, а на 1 січня 2002 р. — 0,373, тобто ефективність використання залучених МБК знизилась. Кінцевий висновок можна зробити за наявності інформації про вартість залучених та дохідність розміщених ресурсів і напрями їх розміщення. Співвідношення отриманих і наданих міжбанківських кредитів як у базисному, так і в звітному періодах перебувало в межах допустимого і не перевищувало загальноприйнятих критеріїв.

Ефективність залучення міжбанківських кредитів залежить і від форми отриманих міжбанківських кредитних ресурсів, вартості ресурсів і термінів. Аналіз включає в себе також визначення вартості окремих видів залучених централізованих кредитів, у тому числі кредити з рефінансування та ломбардні кредити НБУ, кредити, що розподіляються на аукціонній основі.

Як зазначалось вище, аналіз міжбанківських кредитів, передбачає порівняння активних та пасивних оборотів. Після аналізу пасивних міжбанківських кредитів переходять до аналізу активних (наданих) міжбанківських кредитів.

Контроль повернення міжбанківських кредитів здійснюється за допомогою показника, що характеризує частку прострочених міжбанківських кредитів у загальній їх сумі (Чпростр.МБК). В окремих випадках цей коефіцієнт повинен включати також і пролонговані МБК. Його розрахунок здійснюється за формулою:

.

Ефективність використання міжбанківських кредитів можна оцінити за коефіцієнтом дохідності наданих кредитів (ДМБК) за певний період часу, і розраховується за формулою:

.

Значення даного показника необхідно зіставити з загальною дохідністю активних операцій:

.

Таке зіставлення буде коректним, якщо сума наданих міжбанківських кредитів буде меншою за суму залучених міжбанківських кредитів. Якщо дохідність міжбанківських кредитів перевищує загальну дохідність активних операцій банку, це вважається позитивним явищем.

Найважливішою проблемою зниження кредитного ризику на міжбанківському ринку є проблема вибору надійного банку-парт­нера. Сьогодні банки досить неоднозначно підходять до оцінки кредитного ризику на міжбанківському ринку. Можна виділити кілька основних підходів, які використовуються банками під час оцінювання можливості розміщення вільних грошових ресурсів у тому чи іншому банку.

Так, частина українських банків, які належать до великих з погляду розміру капіталу, використовують жорстку обмежувальну політику щодо своїх партнерів. Один раз на місяць (або частіше у разі необхідності), аналітики банку проводять аналіз фінансового стану банків, які є постійними партнерами на ринку, або всіх банків, з метою оцінювання як кожного банку окремо, так і стану банківської системи в цілому. Оцінка фінансового стану банку зводиться до встановлення певних обмежень кредитування стосовно банку-партнера та встановлення для нього так званого ліміту кредитування.

Лімітом кредитування називається загальна сума коштів, яку банк може надати своєму банку-партнеру у вигляді кредиту без забезпечення.

На наш погляд, коректнішим та ефективнішим є підхід, коли аналізується взагалі якомога більша кількість банків. Це дає мож­ливість уникнути тих ситуацій, коли несподівано виникає потреба в укладанні певної кредитної угоди з банком, який не є постійним партнером. У таких випадках у банку будуть часто виникати ситуації, коли він втрачатиме певний дохід унаслідок неможливості укладання певних угод. Аналіз усієї банківської системи дає більш глибоке та об’єктивне уявлення про її функціонування в цілому.