4. 5. Механізм реструктуризації КСП і врегулювання майнових відносин

4.5. Механізм реструктуризації КСП і врегулювання майнових відносин

У процесі діяльності підприємств може здійснюватися їх реструктуризація, під якою розуміють впровадження організаційно-економічних, фінансових, правових, маркетингових, технічних, технологічних та інших заходів, спрямованих на вдоско­налення організаційної структури, структури управління підприємством та внутрішньогосподарського економічного механізму, реконструкцію й оновлення виробництва, стабілізацію фінансово-економічного стану з метою досягнення ефективного функціонування підприємства та його конкурентоспроможності на ринку. За такої форми реструктуризації підприємство зберігає право юридичної особи і не змінює своєї організаційної форми господарювання.

Істотно відрізняється від розглянутої така форма реструктуризації підприємств, як їх реорганізація. Вона може здійснюватися різними способами: шляхом поділу, приєднання, злиття, виділення, перетворення. В результаті реорганізації підприємства, як правило, втрачають право юридичної особи.

При здійсненні поділу підприємства на його базі створюються два або більше нових підприємства. До них як правонаступників переходять майнові права й обов’язки реорганізованого підприємства. Воно припиняє свою діяльність як юридична особа і виключається з державного реєстру України.

Злиття підприємств має місце тоді, коли два або більше підприємства зливаються в одне. Вони втрачають право юридичної особи, а їх майнові права й обов’язки переходять до нового підприємства , що виникло внаслідок такого злиття.

Приєднання відбувається в тому разі, коли одне підприємство приєднується до іншого, втрачаючи при цьому право юридичної особи. Його майнові права та обов’язки переходять до підприємства-приєднувача.

Виділення як спосіб реорганізації означає, що підприємство зберігає право юридичної особи, але з його складу виділяється ще одне або більше підприємств , яким також надається право юридичної особи. До них за розподільчим балансом переходить відповідна частина майнових прав і обов’язків реорганізованого підприємства.

Перетворення відбувається в тому разі, коли підприємство змінює свою організаційно-правову форму (наприклад, закрите акціонерне товариство перетворюється у відкрите).

Підприємство за різних причин, наприклад банкрутство, може бути ліквідоване. При цьому воно припиняє свою діяльність як юридична особа без права створення на його основі підприємств-правонаступників.

Реструктуризація КСП в нові організаційно-правові форми господарювання ринкового типу здійснювалася у формі реорганізації шляхом поділу і припиненням діяльності цього підприємства як юридичної особи. Рішення про реструктуризацію прий­мається загальними зборами членів КСП більшістю голосів. В результаті такого рішення особи, які були членами КСП, припиняють своє членство в ньому, залишаючись при цьому власниками майнових і земельних паїв. Оскільки паювання майна в КСП здійснювалося за різними методиками, часто недосконалими, коли розпайовувалися лише основні фонди або частина їх і, крім того, не було чіткості у визначенні кола суб’єктів майнових відносин, то в процесі реструктуризації цих підприємств виникла необхідність в уточненні вартості майна і в перерахунку майнових паїв. Потреба в уточненні вартості майна стала нагальною через багато помилок, допущених за неодноразової індексації основних засобів у роки інфляції, через неточності в обліку, а також у зв’язку з частою невідповідністю між високим ступенем фізичного зношення основних засобів порівняно з їх залишковою вартістю. Тому вартість майна нерідко завищувалась, а майнові паї не мали в зв’язку з цим реального матеріально-речового забезпечення. Про необхідність уточнення складу і вартості майна членів КСП, в тому числі реорганізованих, наголошувалося в Указі Президента України «Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав у процесі реформування аграрного сектора економіки» (від 29 січня 2001 р., № 62/2001).

Для визначення індивідуальних майнових паїв на основі уточ­нених вартості і складу майна необхідно:

визначити пайовий фонд майна , що має бути розподілений між суб’єктами майнових відносин;

розрахувати проіндексований трудовий внесок працівників за всі роки їх роботи на підприємстві;

визначити для кожного працівника — суб’єкта майнових від­носин — його індивідуальний майновий пай, який є його власністю.

Визначення пайового фонду майна по господарству

При реструктуризації КСП і перетворенні їх у підприємства ринкового типу паюванню підлягає все майно — активи підприємства. Ця вимога передбачена Законом України «Про колективне сільськогосподарське підприємство»(1992 р.). Зокрема, в ньому вказано, що до пайового фонду відносять вартість виробничих фондів — основних і оборотних, створених за рахунок діяльності підприємства, цінні папери, грошові кошти.

Пайовий фонд майна можна визначити з виразу:

ПФМ = АК – Б – МСС – МЗК,

де АК — активи підприємства; Б — боргові зобов’язання підприємства (короткострокові, довгострокові і реструктуризовані); МСС — майно соціальної сфери, якщо воно не було передане на баланс сільської ради; МЗК — майно загального користування, що не підлягає паюванню (меліоративні та осушувальні системи, мережі водо- і газопостачання тощо).

В процесі розрахунку пайового фонду складаються переліки майна. Якщо складання переліків майна, що віднесене до соціальної сфери і до майна загального користування у зв’язку з його чітким цільовим призначенням, не викликає ніяких складнощів, то складання переліків майна під боргові зобов’язання і майна, що включатиметься до пайового фонду, вимагає застосування об’єктивного критерію. Таким критерієм є показник структури активів підприємства. Якщо, наприклад, І розділ активу балансу займає 70 %, ІІ розділ — 22 %, ІІІ розділ — 8 % (за формою балансу 1999 р.), то це означає, що майно пайового фонду і майно, виділене під борги, повинне мати аналогічну структуру. В кожному переліку зазначається назва майнового об’єкта, його інвентарний номер, первісна і залишкова вартість (після уточнення) та місце знаходження.

Методика паювання майна передбачає також визначення кола суб’єктів пайових відносин. Право на майновий пай мають усі працюючі на момент реформування КСП члени цього підприємства, а також пенсіонери ( колишні члени підприємства, які вий­шли на пенсію) незалежно від їх місця знаходження й участі в даний час у громадському виробництві.

Методика визначення трудового внеску працівників

Визначення трудового внеску суб’єктів пайових відносин здійснюється за фондом оплати їх праці за найтриваліший період (по можливості з моменту організації колгоспу). В цьому фонді враховуються всі форми економічного стимулювання, включаючи грошові і натуральні виплати. Трудовий внесок суб’єктів пайових відносин є критерієм розподілу між ними пайового фонду майна. Проте цей критерій лише тоді відповідатиме принципу соціальної справедливості, коли трудовий внесок визначатиметься за індексованим фондом оплати праці, розрахованим у такий спосіб, щоб оплату праці за минулі роки, яка була низькою і не відповідала трудовим зусиллям колишніх колгоспників, індексувати згідно з фактично досягнутим тоді рівнем продуктивності праці. Це дасть змогу привести рівень оплати праці у повну відповідність з досягнутим рівнем продуктивності праці.

Для розуміння цього положення проаналізуємо таку ситуацію. Скажімо, у базовому 1990 р. річний фонд оплати праці одного працівника становив 2000 крб, річна продуктивність праці — 10 тис. крб валової продукції на одного працівника. В той же час, наприклад у 1971 р. ці показники відповідно становили 800 крб і 5 тис. крб. Виникає питання: чи досягнута в цьому разі відповідність між рівнем оплати праці і рівнем її продуктивності? Порівняємо ці показники. У 1971 р. продуктивність праці була вдвічі меншою, ніж у 1990 р. Отже, й оплата праці в цьому році мала б бути вдвічі меншою і становити не 800 крб, а 1000 крб. Звідси стає очевидною потреба в індексації фонду оплати праці у 1971 р., згармонізувавши її з рівнем оплати і продуктивності праці у базовому 1990 р. Для визначення коефіцієнта такої індексації цілком логічно поділити об’єктивно зумовлений фонд оплати праці у 1971 р. на фактичний фонд оплати праці в цьому році, тобто 1000 : 800 = 1,25. Отже, фактичний заробіток кожного працівника у 1971 р. при визначенні його трудового внеску для отримання майнового паю потрібно скорегувати на коефіцієнт 1,25. На даному принципі і ґрунтується викладена далі методика індексації трудового внеску працівників.

В більшості КСП дані про оплату праці працівників збереглися з 1945 р. До 1965 р. включно трудовий внесок колгоспників визначався, виходячи з відпрацьованих ними трудоднів і грошової оцінки одного трудодня, обчисленої так: фонд оплати праці колгоспу за перші три роки введення грошової оплати праці (1966—1968 рр.) ділиться на відпрацьовані трудодні колгоспниками за попередні три роки (1963—1965 рр.). Тому в цьому періоді коефіцієнти індексації не визначалися. Трудовий внесок кожного колгоспника в грошовій формі в періоді 1945—1965 рр. розраховувався множенням нарахованих йому трудоднів за всі ці роки на грошову оцінку одного трудодня.

За період з 1966 по 1990 р. включно здійснювалася грошова оплата праці в умовах стабільної економіки. В цьому періоді виділяються підперіоди (в межах п’ятирічок), по кожному з яких визначається коефіцієнт індексації фактичного фонду оплати праці.

Для визначення коефіцієнтів індексації в цьому періоді спочат­ку розраховують темпи зростання продуктивності праці в кожному періоді діленням річної продуктивності праці у базовому періоді (1986—1990 рр.) на річну продуктивність праці в будь-якому іншому періоді. Наприклад, у періоді 1966—1970 рр. цей показник становив 12375 : 4950 = 2,5. Економічний зміст одержаного результату полягає в тому, що він показує, у скільки разів продуктивність праці була вищою в базовому періоді порівняно з її рівнем у будь-якому іншому періоді.

Далі визначається розрахунковий річний фонд оплати праці одного працівника в кожному з періодів діленням річного фонду оплати праці у базовому періоді (1986—1990 рр.) на темп зростання продуктивності праці, що визначений для будь-якого іншого періоду. Скажімо, для періоду 1966—1970 рр. розрахунковий фонд оплати праці одного працівника становив 2418 : 2,5 = 967 крб. Звідси коефіцієнт індексації для даного періоду можна визначити діленням розрахункового фонду оплати праці в цьому періоді на фактичний фонд оплати праці одного працівника в даному періоді. У нашому прикладі цей коефіцієнт становить 967 : 780 = 1,24.

Таблиця 4.1

РОЗРАХУНОК КОЕФІЦІЄНТІВ ІНДЕКСАЦІЇ РІЧНОГО ФОНДУ
ОПЛАТИ ПРАЦІ ПРАЦІВНИКІВ ЗА 1966—1990 рр.

Період 1991—1995 рр. виділяється окремо через сильні інфляційні процеси і багаторазове через це зростання річного фонду оплати праці одного працівника при зниженні обсягу виробництва продукції і рівня продуктивності праці, яке сталося переважно з об’єктивних, незалежних від працівників причин. Якщо, наприклад, фонд оплати праці в цілому по підприємству у 1990 р. становив 987 тис. крб, то уже в 1992 р. — 21 456 тис. крб, у 1993 р. — 446606 тис., а в 1995 р. — 23 223 529 тис. крб. Враховуючи вказані обставини, коефіцієнти індексації за кожний рік інфляційного періоду визначаються діленням річного фонду оплати праці по господарству в 1990 р. на річний фонд оплати праці по господарству у будь-якому році інфляційного періоду. Так, у 1992 р. коефіцієнт індексації трудового внеску працівників складав
987 : 21456 = 0,046, а в 1995 р. — 987 : 23 223 529 = 0,0000425.

З 1996 р. у зв’язку з введенням гривні трудовий внесок працівників КСП не індексувався. Врахування рівня продуктивності праці в ці роки є недоцільним через подальший спад виробництва до 2000 р., зумовленим кризовим станом галузі.

Індексований трудовий внесок працівників розраховується спо­чатку по кожному періоду множенням фактичного річного фонду оплати праці відповідного працівника на коефіцієнт індексації, визначений для даного періоду. Якщо, скажімо, річний фактичний фонд оплати праці працівників у 1976 р. становив 1110 крб, то індексований фонд оплати праці дорівнюватиме 1110 · 1,099 =
= 1220 крб, де 1,099 — коефіцієнт індексації в періоді 1976—1980 рр.

Загальний трудовий внесок кожного працівника визначається за всі роки його роботи на підприємстві підсумовуванням трудового внеску в грошовій формі за період нарахування трудоднів (за умови, що цей працівник працював у даному періоді), проіндексованого трудового внеску за період 1966—1995 рр. і фактичної оплати праці за 1996 р. до року здійснення реструктуризації КСП. Загальний трудовий внесок усіх працівників підприємства визначається підсумовуванням їх індивідуальних трудових внесків.

Визначення індивідуальних майнових паїв суб’єктів майнових відносин

Для такого визначення спочатку розраховується пайова ставка діленням пайового фонду майна на загальний трудовий внесок працівників підприємства. Якщо, наприклад, пайовий фонд майна становить 4,1 млн грн, а загальний трудовий внесок — 27,15 млн грошових одиниць, то звідси пайова ставка складатиме 4,1 : 27,15 = 0,151.

Індивідуальні майнові паї визначають як добуток пайової ставки на сукупний трудовий внесок відповідного працівника за всі роки його роботи на даному підприємстві. За умови, що такий внесок працівника становить, скажімо, 22 600 грошових одиниць, його індивідуальний майновий пай дорівнюватиме 3413 грошових одиниць (22600 · 0,151 = 3413).

Крім майнових паїв, працівники КСП, а також пенсіонери, які, будучи членами цих підприємств, вийшли за віком або станом здоров’я на пенсію, отримали і земельні паї, а також одержали право вільного виходу з цих підприємств із своїми паями та створювати на їх основі приватні підприємства з різним юридичним статусом. Детальніше про них мова йтиме в наступному розділі теми.

Врегулювання майнових відносин

В процесі реструктуризації КСП і виникнення на їх базі приватних підприємств найбільш неврегульованими залишалися майнові відносини. Це викликано застосуванням у низці КСП недосконалих методик паювання майна, формальним уточненням вартості майна, прорахунками у визначенні кола суб’єктів пайових відносин, і що дуже важливо, в більшості випадків не здійснювалася персоніфікація майна, тобто не було визначено, яке майно виділяється до пайового фонду майна. Через це хоч між приватними підприємствами і власниками майнових паїв укладалися (але далеко не завжди) договори оренди, проте вони, по суті, не мають юридичної сили, бо орендувати можна не абстрактний майновий пай, а конкретний основний засіб виробництва. А це можливо за умови, коли майно власників майнових паїв було б виділено в натурі. Тоді вони могли б укласти між собою договір про спільне володіння, користування і розпорядження майном, що знаходиться в спільній частковій власності. В цьому договорі мають бути наведені перелік майна пайовиків, а також частка кожного з них у спільній власності. Вони доручають свої повноваження уповноваженому, який і представляє їх інтереси при отриманні майна колишніх КСП і укладанні договору оренди. За наявності такого договору орендар відповідає за кожний майновий об’єкт, взятий в оренду. Коли ж орендуються просто майнові паї без визначення майна, то орендар відповідальності за конкретне майно, по суті, не несе.

При укладанні договору оренди майнових паїв станом на 2000—2002 рр. не врахована в багатьох випадках їх органічна структура. Адже в кожному майновому паї є частка основних засобів, оборотних фондів і фондів обігу. Договір оренди можна укласти лише на основні засоби, тоді як на оборотні засоби потрібно укладати договір купувлі-продажу або міни, а на грошові кошти — договір позики. Але ця вимога переважно не дотримувалася. Більше того, у 2000 р. лише на половину майнових паїв було укладено договори оренди, в багатьох з них не передбачалася виплата орендної плати або вона була мізерною і часто з відстрочкою виплати без будь-якої за це компенсації. За неорендоване майно ніхто відповідальності не ніс, тому воно нерідко руйнується і розкрадається.

Одним з найбільш гострих і важливих неврегульованих питань майнових відносин залишалося питання відтворення майна. Передача майна в оренду, що знаходиться в спільній частковій власності, за своєю суттю є оперативною орендою, відповідно до якої по завершенні строку оренди майно залишається у власності орендодавців, а отже, вони згідно з чинним законодавством повинні здійснювати відтворення майна. Але ця чинна норма не може бути реалізована в даному випадку, бо власники майнових паїв об’єктивно не в змозі нараховувати амортизацію на основні засоби, здійснювати їх поточний і капітальний ремонт. Тому відтворення основних засобів у складі майнових паїв може здійснювати лише орендар. Але відповідно до чинного законодавства він не має права нараховувати амортизацію на основні засоби , що знаходяться в оперативній оренді. У 2000 р. всі приватні підприємства, що орендували майнові паї, крім сільськогосподарських виробничих кооперативів, так і зробили. Саме з цієї причини надане їм в оренду майно залишалося без джерела свого відтворення. Завдяки «зникненню» статті витрат «Амортизація основних засобів» орендарі отримали незароблений прибуток, що став їх власністю, оскільки джерелом його стали, по суті, кошти селян у формі їх невідтвореного майна.

Для тощо щоб забезпечити відтворення в умовах оперативної оренди орендованого майна в частині основних засобів, потрібно перебудувати методологію визначення розміру орендної плати і механізм її використання. Для специфічних умов оренди майнових паїв орендна плата має виконувати, крім традиційної функції — як винагорода орендодавцю за надане ним в оренду майно, — і функцію відтворення орендованого майна. З метою реалізації цієї функції орендна плата повинна мати дві складові: відсоток на відтворення майна, що забезпечує одержання грошової суми в розмірі річної амортизації, і відсоток для винагороди орендодавцю за надане ним у користування майно.

Першу складову орендної плати орендар акумулює у спеціальному фонді відтворення орендованих основних засобів. За рахунок цього фонду здійснюватиметься їх просте відтворення: придбання нових засобів, замість вибулих, реконструкція та модернізація діючих. За таких умов визначення і використання орендної плати витримуватиметься умова, за якої розмір зданих в оренду майнових паїв у вартісному виразі з часом не зменшуватиметься, оскільки спрацьовуватиме механізм їх відтворення. Із закінченням строку оренди орендодавець матиме право вимагати повернення йому майнового паю в такому вартісному розмірі, як і при здачі його в оренду. Друга складова орендної плати як винагорода орендодавцю встановлюється у відсотках від вартості зданого в оренду майна.

В зв’язку з неврегульованістю майнових відносин, як уже зазначалося, був прийнятий Указ Президента України «Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки» (2001 р.). Цим Указом, крім вимоги щодо уточнення складу і вартості пайових фондів майна, передбачено запровадження документального посвід­чення права власності на паї шляхом видачі майнових сертифікатів і забезпечення вільного здійснення права власності на паї, зокрема передачі паїв в оренду, купівлі-продажу, дарування, міни, передачі у спадок.

Важливо, що передбачається встановлення мінімальної оренд­ної плати в розмірі не менше 1 % вартості майнового паю. Має бути здійснене виділення групі осіб (окремим особам), які є влас­никами майнових паїв, індивідуально визначених об’єктів зі складу майна реорганізованих КСП чи їх правонаступників стосовно майна. Указом передбачається розпаювання тієї частини майна, яка була виділена під покриття боргів перед державою у зв’язку з їх списанням.

На жаль, даним Указом не було передбачено, як саме має вирішуватися питання відтворення орендованого майна. Тому Міністер­ством аграрної політики України було рекомендовано орендарям майна здійснювати його відтворення відповідно до викладеного раніше принципу: орендна плата повинна включати дві складових, одна з яких використовується як джерело такого відтворення.

Поряд з цим не до кінця врегульованим залишалося у 2002 р. і таке важливе питання майнових відносин, як повернення майнових паїв. Практика засвідчує, що ті, хто бажає забрати свій майновий пай, насамперед претендують на ліквідне майно: трактори, комбайни, іншу техніку, транспорт, будівельні матеріали тощо. Проте було б несправедливим повертати майнові паї в такий спосіб, бо на дане ліквідне майно однаково претендують й інші суб’єкти майнових відносин, які продовжують здавати свої майнові паї в оренду.

При вирішенні питання про повернення майнових паїв потріб­но виходити з того, що пайовий фонд майна, а отже, й індивідуальні паї мають свою структуру, тобто там є, як уже зазначалося, частка основних засобів, яка є домінуючою і представлена переважно будівлями і спорудами та в незначній мірі технікою, а також частка оборотних засобів і частка обігових коштів. З позиції соціальної справедливості кожний, хто забирає свій майновий пай, повинен одержати певного виду майно в натурі такою ж част­кою, яка відповідає структурі пайового фонду майна. Зрозуміло, що в такий спосіб виділити майно в натурі для кожного суб’єкта майнових відносин практично неможливо. Скажімо, якщо приват­не підприємство в складі пайового фонду орендує 15 тракторів, а власників майнових паїв є 300 чоловік, то на один трактор припадає по 20 чоловік. Це ж стосується й інших видів майна.

Проблему повернення майнових паїв можна вирішувати більш-менш задовільно наступним чином. Припустимо, вартість майнового паю особи, яка бажає забрати його, становить 4 тис. грн, з них згідно із структурою пайового фонду (орендованого майна) 80 % припадає на основні фонди та інші необоротні активи, 17,5 % — на виробничі запаси і витрати (оборотні фонди) і 2,5 % — на обігові кошти. За умови укладання договорів купівлі-продажу і позики на дві останніх частки пайового фонду цій особі повертаються гроші (за домовленістю розрахунок може здійснюватись і продукцією) в сумі 800 грн (4000 · 0,175 + 4000 · 0,025 = 800). Що ж стосується частки майнового паю, що припадає на основні фонди та інші необоротні активи в сумі 3200 грн, то її повернення можливе з використанням різних варіантів.

Перший варіант полягає в тому, що за рішенням співвласників пайового фонду майна виділяються окремі інвентарні об’єкти спеціально для повернення майнових паїв бажаючим. Якщо той чи інший інвентарний об’єкт влаштовує цю особу, то проблема вважається вичерпаною.

Другий варіант використовується тоді, коли є багато бажаючих забрати свої майнові паї. В цьому разі всі основні засоби розбиваються на кілька лотів майна[1]. Потім проводяться так звані майнові аукціони, за яких майновий сертифікат використовується як засіб платежу. Ця методика, відпрацьована в Україні, підтвердила свою спроможність. В результаті аукціону окремі групи осіб, які бажають забрати свої майнові паї, отримують відповідний лот майна у свою власність.

Третій варіант застосовується, коли не вдалося реалізувати перших два варіанти. Повернення майнового паю може здійснюватися продукцією за її ринковою ціною, наданням різних виробничих і соціальних послуг, частково, можливо, й грошима. В договорах оренди майна потрібно обумовити термін, за який має бути повернутий майновий пай у такий спосіб.