4. 7. Тридцятилітня війна (1618-1648)

Ця війна була першим загальноєвропейським конфліктом за участю більшості держав тодішньої Європи: габсбурзького блоку разом з Ватика­ном та Франції, Швеції, Нідерландів.

Фактично це була війна між католицизмом і протестантизмом (абсо­лютистська Франція, однак, пристала до другого табору).

Причинами війни були внутрішні суперечності в німецькому світі, су­перництво європейських держав, зокрема Франції з австрійськими та іспан­ськими Габсбургами.

Німецькі протестантські князі для захисту своїх прав об'єдналися в союз — Унію. Незабаром католики відповіли утворенням свого об'єднан­ня — Ліги. Обидві сторони готувалися до збройної боротьби. Франція будь-якими засобами намагалася не допустити посилення впливу Габс-бургів у німецькому світі та підтримувала князів-протестантів. Вона спо­дівалася приєднати Ельзас і Лотарингію. З Іспанією Франція конфліктува­ла через Південні Нідерланди та Північну Італію.

Воєнні дії розпочалися під час правління цісаря Матіса, який намагався примирити протестантів і католиків. Одного разу на скаргу чеських про­тестантів він відмовився покарати католиків. Це дуже роздратувало про­тестантів Чехії. 1618 р. з вікон Празького замку чехи викинули трьох урядовців, які управляли країною від імені цісаря. А згодом чехи повстали проти Габсбургів, що, власне, і стало початком Тридцятилітньої війни (1618—1648)

Історики поділяють Тридцятилітню війну на кілька періодів: чеський, датський, шведський і франко-шведський.

Чеський період (1618—1620). Після подій у Празькому замку чехи-дворяни створили тимчасовий уряд, організували чеську армію, вигнали всіх єзуїтів і найвищих осіб католицької церкви, проголосили про вихід

з-під влади Габсбургів та утворили самостійну державу. Своїм королем вони обрали Фрідріха, курфюрста Пфальцського, керівника Унії.

Разом зі пфальцським військом чеські загони рушили на Австрію, і 1618 р. досягли Відня. Це стурбувало весь католицький світ.

Австрію підтримали Іспанія, Річ Посполита, Ліга під проводом бавар­ського князя Максиміліана. До того ж у таборі повстанців не було одно­стайності. Військо цісаря на чолі з полководцем Тіллі швидко перейшло у наступ і згодом вступило на територію Чехії. 1620 р. відбулася вирішаль­на битва під Білою Горою, в якій чеське і пфальцське війська зазнали поразки.

У Чехії розпочалися розправи над протестантами. У Празі було при­людно страчено 27 керівників чеського повстання. Багато повстанців ув'язнено, решта — змушена емігрувати з країни. У Чехії відновили като­лицьку церкву. Повсюдно знищувалася гуситська і протестантська літера­тура. Із самостійної держави Чехія знову на тривалий час перетворилася на німецьку провінцію.

Протестантські князі, налякані рішучістю цісаря, спочатку розгубилися, але потім повстали проти нього, їх підтримали Англія і Голландія, Франція і Данія.

Датський період (1625—1629). З ініціативи кардинала Рішельє між Англією, Голландією і Данією був укладений Троїстий союз проти австрій­ських та іспанських Габсбургів. Датські війська об'єдналися з військами протестантських князів. Велику грошову допомогу надали Англія і Гол­ландія. Цісар Фердінанд IIне мав змоги особисто протидіяти супротив­никам і звернувся до багатого дворянина Альбрехта Валленштейна з про­позицією організувати опір. Валленштейн зібрав 30-тисячну армію най­маних солдатів і незабаром почав завдав-ати датчанам поразку за пораз­кою. Зрештою 1629 р. з Данією було укладено мир.

Шведський період (1630—1635). Ще одного союзника у боротьбі з Габсбургами Рішельє знайшов в особі шведського короля Густава Адоль­фа. 1630 р. його військо переправилося в Померанію. Цього разу німецькі протестантські князі проголосили нейтралітет, що не входило в плани шведів. Але прихильність німців Густав Адольф здобув після трагедії Магдебурга, що згорів внаслідок нападу військ Ліги на чолі з Тіллі. Тоді союз зі Швецією уклали Бранденбург і Саксонія — наймогутніші північно-німецькі князівства.

1631 р. поблизу Лейпцига шведи завдали нищівної поразки військам Ліги, здобули Нюрнберг, а незабаром розбили цісарські війська на р. Лех. Полководець католицької Ліги Тіллі був смертельно поранений. Згодом шведи оволоділи Аугсбургом і баварською столицею Мюнхеном, а їхні союзники — саксонці — зайняли Чехію.

Фердінанд II опинився у дуже скрутному становищі і вирішив знову звернутися до Валленштейна. Той зібрав нове військо і вирушив у похід, захоплюючи території. Біля міста Лютцен шведи перемогли Валленштейна,

але під час цієї битви загинув король Густав Адольф, Валленштейна зви­нуватили у державній зраді та вбили.

У подальшому шведи вже не перемагали і згодом відступили з Півден­ної Німеччини. Навесні 1635 р. Габсбургам удалося укласти мир із сак­сонським курфюрстом, здавалося, що справи знову складалися для них спри­ятливо. Саме тоді кардинал Рішельє вирішив відкрито вступити у війну.

Франко-шведський період (1635—1648). Франції допомагали насам­перед Швеція і Голландія. Проте спочатку союзники не мали успіху. Після смерті Рішельє ситуація змінилася на краще. Війська Габсбургів зазнава­ли поразки. Цісар Фердінанд III змушений був розпочати мирні переговори.

Восени 1648 р. було укладено Вестфальський мир. Його наслідками були: значні територіальні приєднання до держав-переможниць (Фран­ція одержала Ельзас і Лотарингію, а також міста Мец, Тулон і Верден; Швеція здобула Померанію); закріплення політичної роздробленості Німеччини (католицькі, лютеранські і кальвіністські князі дістали одна­кові права); визнання цілковитої незалежності Голландії та Швейцарії.