Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

4. Йоганн Вольфганг Гете (1749 - 1832)

Гете народився у Франкфурті-на-Майні в забезпеченій родині доктора права. Вчився у Лейпцизькому і Страсбурзькому університетах, знав п'ять мов.

В історії німецької і світової літератури небагато знайдеться письменників, чиє життя і творчість здивували б нащадків.

Творчість Гете, що віддалене від нас на два століття, зовсім неможливо зрозуміти поза історичними умовами Німеччини XVIII століття — епохи Просвітництва. У знаменитій статті "Відповідь на питання: що таке Просвітництво?" німецький філософ Іммануїл Кант стверджував: "Просвітництво — це вихід людини зі стану свого неповноліття". Усе життя Гете можна розглядати як "вихід" з цього стану. Иоганн Вольфганг був великим вченим в області природничих наук (оптика, біологія), займався державною діяльністю, був главою кабінету міністрів, сприяв розвитку економіки, фінансування, промисловості та науки.

Гете був одним із найбільш освічених, обдарованих і різнобічних людей свого часу; особистістю багатогранною: прозаїком, драматургом, поетом, політичним діячем, філософом, філологом, природознавцем. Його творча спадщина велика і різноманітна. У світову літературу він увійшов як творець безсмертного творіння.

"Бурхливий геній", заговоривши про безмежні можливості людини, захищав ідею побудови гуманного людського суспільства ("народ вільний на землі вільній"), утверджував моральні цінності, що сприяють самосвідомості людської особистості (велич людини в подоланні власних помилок). Прихильник літературного руху "Бурі і натиску", Гете відкидав класицистичні норми, що сковують творчу індивідуальність письменника, відстоював ідеї національної своєрідності літератури і свободи творчості:

Свободу смелую приняв себе в закон,

Всезрящей мыслию над миром он носился,

И в мире все постигнул он —

И ничему не покорился.

У цих чотирьох рядках, написаних В. Жуковським, який був у дружніх стосунках з Гете, дана дуже чітка характеристика життєвого кредо німецького письменника.

Трагедія у віршах "Фауст" (частина І — 1808, частина II — 1831) — величніший витвір Гете, над яким він працював усе життя. Можна назвати доктора Фауста одним із супутників Гете на шляху до розуміння істини. Споконвічна тяга людства до знань завжди поєднана з трагічними помилками й оманами, можливо, тому драматичну поему Гете часто називають трагедією, трагедією пізнання. В основі твору лежить легенда про славнозвісного чарівника і чорнокнижника Іоганна Фауста, який у своїй невтримній допитливості вийшов за межі дозволеного пізнання, і за це його забирає диявол. Легенди і перекази фаустовського циклу (ХV — XVI ст.) зводилися, по суті, до одного питання — про дозволені границі людського пізнання. Народні книги ніби попереджали: грішно прагнути осягти все, що дано знати одному лише Богу.

"Фауст" — філософський твір, у якому автор намагається розв'язати основні питання буття: сенс життя, поняття щастя, кохання, сили людського духу. Якщо в першій частині трагедії автор розповідає про почуттєві спокуси людини, то в другій частині Гете вед мову про Фауста — мудреця, який практично перетворює в життя свої ідеї.

Твір починається з "Прологу на небі", де укладається договір-суперечка Бога і Мефістофеля. ("Простите! Увидите воочью. У вас я сумасброда отобью, немного взявши в выучку свою"). Але Господь спокійно і велично дає на те повноваження, не погоджуючись дійсно на парі, — він не сумнівається, що Мефістофель буде осоромлений, і саме це буде розплатою його за програш. "Ты проиграл наверняка. Чутьем, по собственной охоте. Он. вырвется из тупика", — говорить Бог про Фауста. Суперечка Господа  і Мефістофеля — суперечка двох поглядів, двох філософій. Перший — заснований на вірі в людину, у її творче начало, другий проповідує невір'я в силу людського розуму.

Ідея суперечки носить філософський зміст: що перемагає в житті добро чи зло, творення чи руйнування, віра в торжество піднесеного чи низинного в людині.

Мефістофель – гідний супротивник Фауста. Він мудрий. Адже це йому належить фраза "Суха теория, мой друг, а древо жизни пышно зеленеет", — звернена проти схоластики в науці. Вагнер, книжковий черв’як, не приймає судження Мефістофеля, тоді як Фауст не тільки прагне пізнати світ, але й змінити життя на Землі.

Фауст йде до людей. Він переживає пристрасті звичайних людей, ніщо людське йому не чужо (любов Маргарити (Гретхен), смерть її брата Валентина і матері). Знаменна сцена прощання Фауста і Гретхен. Він пропонує їй тікати, врятуватися від в'язниці і страти, але вона відмовляється. Маргарита сподівається не на фізичний порятунок, а на духовний. Душу грішниці врятован, вона потрапляє до раю торжеству Мефістофеля прийшов кінець.

Душу Фауста теж заберуть ангели. Так, він промовив магічні слова: "Остановись, мгновенье, ты прекрасно!", які стали фатальними. Фауст вмирає глибоким старцем. Так, він помилявся, але він діяв, мислив, і кохав.

Вірою в людину і великою вимогливістю до нього перейняті рядки останнього монолога Фауста:

Лиш тот, кем бой за жизнь изведан,

Жизнь и свободу заслужил.