Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

4. НОВА ЕКОНОМІКА — ЕКОНОМІКА ІНДУСТРІАЛЬНОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ. А. СМІТ — БАТЬКО ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ

Раніше наводилася коротка характеристика економічного, технологічного, соціального положення Англії середини ХVІІІ ст. — підґрунтя економічної теорії А. Сміта. З’явилися машини, але вони виняток, а не правило. Вони запроваджені тільки в деякі галузі промислового виробництва. Не утверджується нове джерело енергії — парова машина. Транспортні засоби, хоч і збільшилися кількісно, але використовують вітрило — енергію повітря. У кращому становищі сільське господарство. Тут зникає «мертвий пар». Тваринництво здобуває стійке джерело кормів і переходить на стійлове утримання, завдяки чому підвищується родючість ґрунтів.

Величезна роль мануфактур, в яких ще зберігаються гільдійські форми відносин найманих робітників і власників капіталу. Немає різко визначеної диференціації становища робітників. Життєвий рівень ще не викликає соціальних конфліктів. Утім технологічні зміни потребують більш високих загальних, а на цій основі й професійних знань.

Ця незрілість, своєрідний перехідний період від гільдії до фабрики, на всеосяжний принцип ринкових відносин у промисловості — характерна риса Англії середині ХVІІІ ст. Це — епоха становлення нового економічного порядку, і вона відображена в працях А. Сміта — творця теорії ринкової економіки, в якій, однак, є й суперечливі положення.

Аграрна технологічна революція в Англії, як відомо, випереджала Європу. Тут різко зросла ефективність землі, що дозволило збільшити продовольчі ресурси для зростання міського населення, основою продовольчого раціону якого був хліб. Тут більш висока продуктивність праці, що створювало умови для інвестицій у містах. Капіталізм ішов із села в місто. (До речі, і в середині XX ст. країни Сходу — «азійські тигри» — зобов’язані своїм зростанням певною мірою аграрним реформам. Успіхи ринкового соціалізму в Китаї також мають початком аграрну реформу.) У Сміта в його концепції зберігається погляд на особливе місце сільськогосподарського виробництва. Земля дає надмір над витратами виробництва.

Сміт відкриває джерело багатства нового часу — поділ праці на основі його взаємодії з капіталом; промисловість робить свої перші успіхи у зростанні багатства. Її носій — підприємець, власник мануфактури. Його рушійний мотив — егоїзм, він повинен отримувати прибуток, це заохочує його. Він заповзятливий, ощадливий, відмовляється від насолод та інших земних благ. Підприємець — людина доброчесна і природна, але він не з’явився з нічого і з нізвідки.

Християнство й у ХVIII ст. зберігає свій вплив на світогляд не тільки простих людей, а й інтелектуальної еліти. Це було видно з поглядів фізіократів. Воно має свій вплив і на Сміта. Пуританізм в Англії був радикальним. У концепції Сміта, де егоїзм — рушійна сила економіки, зберігається і теза: «нагляд за порядком Всесвіту, піклування про всесвітній добробут і розумних істот належить Богові, а не людині, призначення людини більш обмежене і відповідає його слабким силам та вузькості розуміння. Вона має піклуватися про власне щастя і добробут свого сімейства, своїх друзів, своєї країни»[1]. Концепція «економічної людини» народилась на основі моральної філософії, елементом якої в ХVIII ст. була психологія. Це обумовило відому подвійність «економічної людини», яка ототожнюється з пуританином, з його раціоналізмом, доброчесністю. Йому притаманні поміркованість, виражена в турботі про здоров’я та добробут, незмінна помірність та непереборна працелюбність».

Людина також істота природна. Вона творіння Господнє, як і решта всього. Виходячи з того, що Адам і Єва були вигнані з раю і покарані тим, що їм треба було здобувати хліб свій у поті лиця свого, праця сприймалась як кара, відмова від райської насолоди. Протестантизм в його національних формах був еволюцією в християнстві, він зламав один зі стовпів світогляду величезної за часом епохи. Праця — не кара, саме праця угодна Богові. Доброчесна людина — породження природного — творіння Всевишнього. Природно, що вона поміркована, чесна, прагне до добробуту. Вона ставить особистий інтерес на перше місце, однак має співчувати нещасним і бідним (а це вже гільдійський принцип християнських порядків). У Сміта зберігається ця риса гільдійських відносин, що спирається на християнські заповіді.

Отже, такою є «економічна людина» А. Сміта, герой нового часу. Ця людина — не монах, не лицар, а діловий, підприємливий бізнесмен, відмовляє собі в багатьох задоволеннях, людина діла, людина праці. Цей функціонер несе людству новий економічний порядок, який А. Сміт розкриває разом з роллю капіталу. Капітал Сміт визначає як запас. Якщо джерело багатства — праця у формі поділу праці, то капітал — справжній хазяїн економічного життя. Саме він відкриває перед працею всі шляхи.

Вплив виробничих фондів на заохочення продуктивності праці розкривається в такому положенні: «Ми, — зазначає Адам Сміт, маючи на увазі англійців, — більш працелюбні, ніж наші предки, тому що в наш час фонди, призначені для виробничої діяльності, набагато більші, ніж це було 200 років тому. Наші предки були не охочі до праці через брак заохочення до продуктивності праці. Прислів’я говорить: краще гуляти задарма, ніж задарма працювати». Цього висновку Сміта час не відкинув. Тут закладена основа — стимул продуктивної праці в сучасному його розумінні.

Сміт — пуританин, для нього бездіяльність — ознака аморальності; пуританство — основа його поглядів щодо ставлення до праці, багатства («так китайці зростають завдяки ощадливості»). Ощадливість, а не працелюбство, є безпосередньою причиною більше капіталу. Як бачимо, закон про психологічне почуття ощадливості китайці відкрили набагато раніше за Адама Сміта.

Сміт піддає гострій критиці марнотратство, яке применшує дохід, призначений на приріст продуктивної праці, воно неминуче зменшує кількість праці, що збільшує вартість того предмета, на який вона затрачається, а отже, річний продукт землі і праці всієї країни, справжнє багатство і доходи її населення. Показуючи обмеженість поглядів фізіократів, які бачили в земельних власниках об’єктивні умови відтворення, у тому числі виробництво предметів розкоші, Сміт зазначає, що їхні витрати на купівлю вітчизняних товарів рівною мірою зменшують фонд утримання продуктивної праці. Він робить важливий висновок щодо вивезення капіталу: «інтерес власників грошей вимагає, щоб вони були задіяні в обігу. І оскільки для них немає застосування всередині країни, вони будуть всупереч усім законам і заборонам відсилатися за кордон». І остаточний удар по меркантилізму — теза про вивезення валюти за кордон: «вивезення золота і срібла в цьому разі є не причиною, а наслідком занепаду країни». Приклад цьому дають Іспанія та Португалія, які заморозили ранню меркантилістичну концепцію у своїй економічній політиці. Зовнішня торгівля — Великі географічні відкриття — розширення ринків збуту і сировини сприяли підприємству. У Сміта велике значення для зростання багатства має вчення про монополію і конкуренцію. Він розрізняє монополії, створені державою, і монополії економічні. Якщо монополія стримує зростання багатства, прирікаючи його на застій, то конкуренція утворює прибуток, стимулює зростання багатства.

«Жодне суспільство, без сумніву, не може процвітати й бути щасливим, якщо значна частина його членів бідні й нещасні». Пізніше ця ідея буде реалізована в теорії «держава загального благоденства».

Сміт чітко фіксує вплив фондоозброєності праці на її продуктивність. «Продуктивна сила тієї самої кількості робітників може бути збільшена тільки в результаті збільшення або вдосконалення машин і знарядь, які полегшують і скорочують працю, або в результаті більш доцільного поділу і розподілу праці»[2]. Наведений вислів дозволяє з упевненістю стверджувати, що вважати А. Сміта економістом мануфактурного етапу було б безпідставно.

Машина — один із факторів заростання продуктивності праці, поряд з поділом праці. Поділ праці Сміт виводить зі схильності людей до обміну. Проте поділ праці як джерело багатства він розглядає тільки на прикладі мануфактури — власності бізнесмена-підприємця. Тільки підприємець створив виробничу мануфактуру, в якій продуктивність праці, а значить, зростання багатства, збільшились у сотні разів. Яскравий приклад — шпилькова мануфактура. Розклавши операції з виготовлення шпильки на найпростіші і закріпивши їх здійснення за окремими робітниками, він створив економічне чудо. У сотню разів збільшилось виробництво на одного зайнятого у виробничому процесі робітника. Тож суспільство Сміт розглядає як сукупність мануфактур. Чудо створила доброчесна людина, яка поєдналася з «економічною людиною» — ощадливою й підприємливою.

Підґрунтям економічної концепції Адама Сміта є схильність людей до обміну, а це риса психологічна. «Ми звертаємося не до їхньої гуманності, а до їхнього егоїзму, і ніколи не каже їм про труднощі, а говоримо про їхню вигоду. Не було б схильності до торгу й обміну, кожній людині доводилося б самій здобувати для себе все необхідне для життя». З обміну Сміт виводить поділ праці, ступінь поділу праці визначається можливостями обсягу ринку. (Ідея рівноваги в початковому вигляді пропонується Смітом.) Прикладом цієї взаємозалежності є праця сільського коваля і теслі. З поділом праці лише незначна частка потреби людей може бути задоволена продуктом її праці. «Кожна людина живе обміном або стає до певної міри торгівцем, а саме суспільство перетворюється, так би мовити, на торговий союз». Цей постулат Сміта чітко окреслює ту ступінь розвитку ринкових відносин, коли ще натуральний господарський устрій не став надбанням історії. Як видно, ідеться про ті часи, коли виробник був ще власником засобів виробництва. За Смітом, «за незрілого поділу праці можливість обміну мала зустрічати великі труднощі. М’ясник має у своїй лавці більше м’яса, ніж йому потрібно на найближчий час, а пивовар і булочник охоче купили б частину цього м’яса, та м’ясник уже має в запасі ту кількість пива і хліба, яке йому необхідне. У цьому разі обмін не відбудеться». Тут на сцену виходять гроші!!! Та людина досягне своєї мети швидше, якщо вона звернеться не до гуманності, не до доброчинності, а до егоїзму, якщо вона казатиме про вигоду: «Дай мені те, що мені потрібно, і ти отримаєш те, що необхідно тобі! Саме таким способом ми одержуємо один від одного переважну частину послуг, яких потребуємо», — говорить А. Сміт.

Якщо Богові угодна людина, яка працює у своєму земному житті, якщо її обов’язок бути професіоналом, якщо вона повинна бути ощадливою, чесною, то звідси один крок до загального висновку про те, що багатство земне створюється працею синів Господніх. І цей висновок робить Адам Сміт. Утім є земне і є позаземне, є економіка і є мораль, в яку вплетена психологія. Егоїзм — категорія психологічна, але вона виступає тут в економічній іпостасі. А це вже не вся психологія і не вся економіка, це взаємозв’язані категорії, які наприкінці XIX ст. виступають як єдине ціле.

Положення Аристотеля про те, що немає обміну без рівності, а рівності без сумірності, Сміт підтримує безумовно.

Якщо обмін є однією з найважливіших характеристик сучасного йому господарства, то зрозуміло, що існує мінова вартість і споживна вартість.

«Слово “вартість” має два різні значення: іноді воно означає корисність якого-небудь предмета, а іноді можливість придбання інших предметів, яке дає володіння даним предметом. Першу можна назвати споживчою вартістю, другу — міновою вартістю»[3].

Сміт з’ясовує справжнє мірило цієї мінової вартості або справжньої ціни товару, з яких частин вона складається і, нарешті, які причини підвищують чи знижують її відносно природного рівня і що перешкоджає збігові ринкової і природної ціни.

«Вартість будь-якого товару для особи, яка володіє ним і має на увазі не використовувати його або особисто спожити, а обміняти на інші предмети, різні кількості праці, за які вона може купити або отримати у своє розпорядження. Отже, праця являє собою справжнє мірило мінової вартості всіх товарів»[4].

Проте і корисність у зв’язку з рідкістю також виступає однією з умов еквівалентності обміну.

Очевидно, що первісна концепція повинна нести в собі і сліди колишнього світогляду, і це ми бачимо у Сміта. Так, він уважає, що людина, працюючи, жертвує своїми бажаннями і насолодами (а це риси людини доброчесної). «Вона завжди мусить пожертвувати тією самою часткою свого дозвілля, своєї свободи і спокою»[5].

Тут чітко означена думка: праця — жертва. І це положення вже пізніше бере на озброєння ціла низка економістів.

Сміт у наведеній раніше цитаті, говорячи про вартість продукту, стверджує, що вона визначається затратами праці або працею, якою можна купити даний товар. Але це не те саме. Тут Сміт відходить від сфери виробництва у сферу обігу. «¼Одна лише праця, вартість якої ніколи не міняється, є єдиним і справжнім мірилом, за допомогою якого у всі часи й у всіх місцях можна було поціновувати і порівнювати вартість усіх товарів»[6].

Сміт наголошує на тому, що праця має вартість. Тут — шлях до теорії факторів виробництва, які мають і свій дохід: праця — заробітну плату, капітал — прибуток, земля — ренту. «Заробітна плата, прибуток і рента є трьома первісними джерелами всякого доходу так само, як і мінової вартості»[7]. Вартість, таким чином, складається з доходів. Вона вторинна, а фактори — первинні.

Однак праці відведена особлива роль. «Праця визначає вартість не тільки тієї частини ціни, яка припадає на заробітну плату, а й тих частин, які припадають на ренту і прибуток»[8]. Природно, має бути висновок щодо їхньої взаємозалежності. За статичного стану буде правильним положення: вище прибуток — нижче заробітна плата, не розміри національного багатства, а його постійне зростання викликає збільшення заробітної плати за працю.

Сміт передбачив висновок Рікардо щодо джерела ренти: «Якщо прибуток і заробітна плата є причиною високої або низької ціни продукту, то рента залежить від ціни продукту»[9]. У Рікардо: «Не тому хліб дорогий, що висока земельна рента, а тому висока земельна рента, що хліб дорогий». Таким суперечливим є трактування вартості товару. Історично теорія трудової вартості, продовжена у працях Рікардо і Маркса, проіснувала до XIX ст., а теорія факторів виробництва стає провідною з 90 років XIX ст. Наука про людину індустріальної технологічної революції ще попереду, а за часів А. Сміта вона не мала тих знань, які стали будівельним матеріалом для наступних її творців.

У Сміта бачимо вплив природного підходу до ціни. «У кожному суспільстві або кожній місцевості існують звичайні і середні, норми які можуть бути названі природними нормами заробітної плати, прибутку на капітал, земельної ренти. Витрачений під час добування, обробки і доставки його на ринок товар продається за його природну ціну»[10].

Наведена теза говорить про те, що очевидним є вплив на теорію ціни канонічного права. «Справедлива ціна» відображає регулювання її як гільдією, так й державними органами. Тут є підстава для «рівноважної ціни». Якщо попит і пропонування рівновеликі, то ринкова ціна збігається з природною ціною. Природна ціна — ціна конкуренції.

Принцип природності у Сміта багатозначний. У нього немає категорії «економічний закон». У самому формулюванні закону «невидимої руки» наявний принцип природності. «Він дбає про власну вигоду, причому в цьому разі, як і в багатьох інших, він невидимою рукою скеровує до мети, яка зовсім не входила в його наміри, причому суспільство не завжди потерпає через те, що ця мета не входить у його наміри. Дбаючи про власні інтереси, він часто більш дійовим способом служить інтересам суспільства, аніж тоді, коли свідомо намагається робити це».



[1] Смит А. Теория нравственных чувств. —                                        — С. 233.

[2] Смит А. Зазнач. праця. — С. 368.

[3] Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов. —                       — С. 102.

[4] Там само. — С. 103.

[5] Там само. — С. 105.

[6] Там само. — С. 105—106.

[7] Там само. — С. 22.

[8] Смит А. Зазнач. праця. — С. 121.

[9] Там само. — С. 206.

[10] Там само. — С. 125.