Спосіб зберігання зернових мас залежить переважно від їх фі­зичних та фізіологічних властивостей. Всі партії зерна, особливо насіння, треба зберігати у спеціальних сховищах. Зерносховища класифікують за багатьма ознаками, найважливішими з яких є: пе­ріод зберігання (тимчасового або тривалого); конструкційні особли­вості (навіси, склади, елеватори тощо); види операцій, які в них проводяться (тільки зберігання чи зберігання й обробка); ступінь механізації (механізовані, напівмеханізовані, немеханізовані); на­явність і тип установок для активного вентилювання насіння (ка­нальна, підлогова, переносна та ін.).

Зберігання зерна може бути тимчасовим — від кількох діб до одного-трьох місяців або довгостроковим — від кількох місяців до кількох років. Як тимчасове, так і довгострокове зберігання зерно­вих мас треба організувати так, щоб запобігти втратам маси (крім біологічних) та зниженню її якості.

Зернові маси зберігають насипом або в тарі. Перший спосіб є ос­новним і найпоширенішим. Переваги його такі: повніше використо­вуються площа та об'єм зерносховища; більше можливостей для ме­ханізованого переміщення зернових мас; полегшується боротьба із шкідниками зерна (хлібних продуктів); зручніше організовувати контроль за всіма показниками; зменшуються витрати на тару і пе­реміщення зерна.

У період збирання зернових культур виникає потреба в органі­зації тимчасового зберігання зерна на токах або відкритих майдан­чиках хлібоприймальних підприємств — у бунтах. Бунт — це пар­тії зерна, які складені з урахуванням певних правил за межами сховищ, тобто під відкритим небом, в насипі або тарі. При зберіганні зернових мас у бунтах насипом останнім надають форми конуса, піраміди, призми або іншої геометричної фігури, що дає змогу лег­ше накривати бунти та забезпечувати стікання атмосферних опадів. Однак при зберіганні зерна в бунті важко вести спостереження за його станом у внутрішніх частинах насипу, тому не завжди можна своєчасно виявити самозігрівання й розвиток шкідників.

За допомогою штучного дощування відкритих бунтів виявлено, що коли насип пшениці в бунті укласти під кутом природного нахи­лу, то проникнення в нього вологи після зливи сягає 11—13 см.

Використання синтетичних матеріалів дещо полегшило органі­зацію вкриття і захист бунтів від несприятливого впливу дій навко­лишнього середовища. Наприклад, у США плівки підстилають під основу бунта і натягують на легкий каркас з алюмінію, який кла­дуть зверху бунта.

Для збереження зерна велике значення має підготовка зернової маси до укладання в бунт. Незалежно від вологості вона має бути охолоджена до 8 °С і нижче. Це дає змогу запобігти активному роз­витку в ній кліщів і комах, а також зменшити можливість виник­нення самозігрівання.

Враховуючи властивості зернових мас і вплив на них навколиш­нього середовища, навіть тимчасово зберігати їх треба у спеціаль­них сховищах. У типових зерносховищах зерно розміщують у засі­ках або насипом у купах. Висота насипу зерна основних культур вологістю до 14 % в холодний період року — не вище 2 — 2,5 м. Сухе зерно вологістю 12 — 13 % (пшениці, жита) розміщують у силосних сховищах елеваторного типу заввишки до 30 м.

Зернову масу з доброю сипкістю можна зберігати в різних містко­стях. Зберігання зерна в мішках називається зберіганням у тарі; у великих сховищах — зберіганням без тари; у сховищах, бункерах і силосах — зберіганням насипом.

Зерносховища для тривалого зберігання зерна за конструкцій­ними особливостями поділяють на склади, елеватори та змішаного типу. До першого типу належать звичайні склади, які використову­ють для підлогового зберігання зерна насипом, а також дообладнані спеціальними перегородками для утворення секцій з метою розді­льного зберігання окремих партій насіння.

У сховищах без поперечних перегородок і секцій зерно розміщу­ють на підлозі. При цьому партії насіння ізолюють одну від одної щитами або залишають незайнятою частину підлоги між ними. При такому розміщенні насіння коефіцієнт використання складських місткостей різко знижується.

Останнім часом побудовано багато секційних насіннєсховищ міс­ткістю 3,2 тис. т. Коефіцієнт використання їх місткості значно ви­щий, ніж у несекційних, і сягає 75 — 80 %. Секція — це частина про­стору, відгородженого стінами заввишки 2,5 — 5,0 м. Як правило, їх обладнують установками для активного вентилювання (канальна, підлогова, переносна) або аерожолобами, а також засобами механі­зації завантаження і часткового розвантаження насіння (верхні і нижні стрічкові конвеєри).

Бункерні насіннєсховища, на відміну від секційних, мають повністю механізоване випускання насіння без застосування ручної праці і пересувної механізації. Цього досягають тим, що днище бункера роблять у вигляді перевернутої піраміди або конуса. Місткість бункерів становить, як правило, 35 — 50 т при висоті стін від 4 до 9,5 м.

Силосні насіннєсховища — це залізобетонні або цегляні еле­ватори заввишки 30 — 50 м. Більшість їх має спеціальну башту, в якій розміщують необхідне обладнання для потокової обробки на­сіння. Майже всі такі насіннєсховища повністю механізовані, а де­які автоматизовані.

Якщо зерно зберігають у тарі, довжина штабеля залежить від розмірів сховища і партії насіння, ширини і довжини трьох-п'яти мішків, висоти — кількості складених вгору мішків (залежно від культури і пори року). Кожну партію зерна вкладають окремо у штабель на дерев'яному настилі, який знаходиться на відстані від підлоги не менш як 10 см. Відстань між штабелями і стінами схо­вища — не менше 0,75, а між окремими штабелями — 1м.

У тарі зберігають переважно протруєний насінний матеріал, елі­тне насіння і насіння першої репродукції та насіння, яке має крих­ку структуру оболонок (арахіс) або легко розколюється при переси­панні (мак, тютюн), каліброване і протруєне насіння кукурудзи або оброблене на спеціальних заводах і в цехах, а також насіння трав, овочебаштанних, ефіроносних, дрібне і сипке насіння технічних та олійних культур.

Основним видом тари для насіння і зерна є мішки з цупких і грубих тканин (джутові, полотняні та ін.), паперові мішки з проклад­кою з тканини, крафт-мішки (для протруєного зерна) тощо.