4.1. Зміст економічного прогресу та його критерії

Політична економія, вивчаючи суспільст­во, виходить з того, що в основі суспільного прогресу лежать способи виробництва умов і засобів існування людей. Такий підхід дає можливість розглядати історію людства не як просте нагромадження явищ, подій, що знаходяться у випадкових зв'язках, а як закономірний процес зміни способів виробництва життєвих благ, кожен з яких також має свої ступені зростання. В цілому ж утворюється ланцюг економічного прогресу, який лежить в основі суспільного прогресу взагалі. Що ми розуміємо під економічним прогресом?

У загальному плані змістом економічного прогресі/ є зрос­тання ефективності виробництва. А що таке ефективність?

Результатом або ефектом виробництва є, як було з'ясовано ра­ніше, продукт або благо. Звідси, ефективність виробництва - це зіставлення результату виробництва з витратами праці на його отримання. В найбільш загальній формі ефективність виробництва можна виразити такою формулою:

бв - ефективність виробництва; Pg - результат виробництва (продукт, благо); Зп - затрати праці (факторів виробництва).

Ефективність - найважливіша характеристика виробництва, тому що зростання ефективності, одержання більших результатів при менших або незмінних затратах є головним змістом економіч­ного прогресу суспільства. Таке значення ефективності випливає з того, що вона органічно пов'язана з факторами виробництва. Фактично ефективність - це ступінь і якість використання факто­рів виробництва: робочої сили, засобів і предметів праці. Кожен з цих факторів має свій показник використання, який в той же час є складовою частиною, загального показника ефективності суспільно­го виробництва. Що це за показники та як їх розраховують?

Показником   використання   робочої   сили   є   продуктивність праці. Вона розраховується за формулою:

Пр - продуктивність праці; П - вироблений продукт (вартісна або натуральна форма); 3 - затрати праці (заробітна плата або кількість працюючих).

Зворотною величиною продуктивності праці є трудомісткість продукції. Вона, на відміну від продуктивності праці, яка характе­ризує кількість продукції, виробленої одним робітником за певний час або на 1 грн. затрат на заробітну плату, показує, скільки затрачено праці (заробітної плати або робочого часу) на одиницю продукції. Вимірюється трудомісткість за формулою:

Тр. - трудомісткість; 3 - затрати праці; П - вироблений продукт.

Показником використання засобів праці виступає капіталовід-дача. Цей показник свідчить, скільки вироблено продукції на одиницю основного капіталу (засобів праці). Він розраховується за формулою:

kb. - капіталовіддача; П - вартість виробленого продукту; kq -вартість основного капіталу (основних виробничих фондів).

Зворотна величини - капіталомісткість. З ЇЇ допомогою вимі­рюється вартість основного капіталу, яка припадає на одиницю виробленої продукції. Ця величина розраховується за формулою:

Км - капіталомісткість; kq - вартість основного капіталу; П -вартість виробленого продукту.

Ступінь використання предметів праці (сировини, матеріалів) вимірюється показником матеріаловіддачі. Вона відповідно, свідчить, скільки вироблено продукції з певної кількості сировини й матеріалів. Розраховується за формулою:

Зворотна величина - матеріалоємність. Дає уявлення про те, скільки затрачено матеріалу на виготовлення одиниці продукції. Формула розрахунку:

Мм . матеріалоємність; М - вартість витрачених матеріалів; П -вартість виготовленої продукції.

Вищим, основоположним критерієм економічного, а отже й суспільного прогресу, є рівень розвитку продуктивних сил. Таке його значення визначається тим, що за цим критерієм оцінюється рівень розвитку суспільного виробництва, ступінь оволодіння силами й явищами природи, а також потенціал науково-технічних досягнень, якими суспільство володіє на даний момент.

Які ж основні параметри характеризують рівень розвитку про­дуктивних сил?

По-перше, це продуктивність засобів виробництва, що засто­совуються. Вимірюється вона за допомогою показників, які роз­глянуто вище, - капіталовіддачею та матеріаловіддачею , тобто показників, які відображають результативність застосування речових факторів виробництва.

По-друге, це рівень кваліфікації працівників, їх спеціальна й загальна підготовка. Вимірюється показниками продуктивності праці.

По-третє, це технічна будова виробництва, під якою розумі­ється співвідношення між масою засобів виробництва, що засто­совується, і кількістю зайнятих у виробництві робітників. Тобто, це співвідношення між речовим і особистим факторами виробни­цтва. Якщо маса засобів виробництва, яка обслуговується одним робітником, невелика, така технічна будова вважається низькою і, навпаки, якщо маса велика, технічна будова вважається високою.

Приклад. Загальна вартість засобів виробництва на підприємс­тві "А" складає 100 млн. гр. одиниць. Кількість працюючих - 1000 чол. Технічна будова в такому випадку

 На підприємстві "Б" вартість засобів виробництва 10 млн. гр. одиниць, кількість працюючих теж 1000 чол.

10.000.000    1ЛЛПП ,

Технічна будова буде: ——————— = 1U.UUU: 1

Отже, на підприємстві "А" технічна будова виробництва вища порівняно з підприємством "Б".

Зростання технічної будови виробництва відображає озброєння праці людини все більш складними, технічно вдосконаленими машинами, обладнанням і пристроями.

Вищий критерій економічного прогресу розгортається в сис­тему конкретних критеріїв, до яких відносяться ступінь поділу та кооперації праці, ступінь економії часу, норма й маса додат­кового продукту. Всі критерії разом складають єдину систему. Див схему 29.

Схема 29 Система критеріїв економічного прогресу

Складні   економічні  системи   виникають   на базі найпростіших елементів. Такими найпрості­шими елементами господарювання, що ведуть до зростання продуктивності застосовуваних засобів виробництва, є поділ і кооперація праці. Як це слід розуміти?

По-перше, на основі поділу й кооперації праці розвиваються такі складні елементи системи, як продуктивні сили, їх організа­ція та галузева структура. По-друге, поділ і кооперація праці є

Виходячи з такого значення названих категорій, необхідно ви­значитися в тому, що під ними розуміється.

Поділ праці - це розподіл роботи між різними виробниками, зайнятими різними видами праці, що передбачає виробництво ними різних видів корисних речей або виконання різних видів роботи. Основною формою існування поділу праці є спеціалізація.

Спеціалізація відображає процес зосередження виробництва окремих видів продукції або її частини у самостійних галузях виробництва або підприємствах. Що дає спеціалізація? Вона сприяє збільшенню виробництва продукції та підвищенню її якості, зростанню продуктивності праці.

Чим більше праця поділена, спеціалізована, тим більше вона потребує об'єднання, погодження діяльності окремих її ланок. Така погоджена діяльність виробників у процесі виробництва отримала назву кооперації праці.

Отже, кооперація праці - це форма організації праці, яка за­безпечує узгодженість спільних дій працівників у процесі вироб­ництва.

Поширеними формами кооперації праці є концентрація та ком­бінування виробництва.

Концентрація - це укрупнення або об'єднання вузькоспеціалі-зованих підприємств.

Комбінування - форма концентрації виробництва, основана на об'єднанні підприємств: а)різних галузей; б)таких, які є послідов­ними ступенями обробки сировини (металургійний комбінат); в)таких, які виконують допоміжну роль у відношенні одне до одного (агропромкомбінат).

У результаті кооперації, яка доповнює поділ праці, формується єдина ефективно функціонуюча система суспільного виробництва. В цьому ж полягає й процес усуспільнення виробництва, тобто процес, у ході якого на основі поглиблення суспільного поділу праці, концентрації, спеціалізації та кооперування виробництва окремі роздрібнені виробництва зливаються в єдиний суспільний процес виробництва.

Отже, поділ праці, в міру розвитку його форм, виступає неод­мінною умовою розвитку продуктивних сил. Тому він вважається одним з найважливіших критеріїв економічного прогресу.

Процес поділу праці, спеціалізація й кооперування характеризують економічний прогрес в потенції, тобто існують як можливість зростання ефективності виробництва. Реально ж рівень розвитку продуктивних сил вира­жається у зростанні фактичної ефективності виробництва, що повинно проявлятися в економії робочого часу.

Час є простір, в межах якого відбувається розвиток людського суспільства, і ефективне його використання - найголовніше за­вдання людства. А щоб раціонально використовувати сукупний фонд часу суспільства, треба знати його структуру. Вона включає три основних види часу:

1. Сукупний фонд робочого часу в сфері виробництва.

2. Сукупний фонд часу, необхідного для відтворення фізичної здатності людей до праці.

3. Сукупний фонд вільного часу, необхідного для відтворення духовних здібностей до праці, всебічного розвитку людини.

Які ж основні тенденції спостерігаються в процесі розвитку люд­ства щодо економії часу? Головною є тенденція до економії робочо­го часу та збільшення за рахунок цього вільного часу для всебіч­ного розвитку людини.

Економія часу виступає як перший економічний закон, який відображає загальну основу та внутрішню логіку економічного прогресу. Суть його полягає в тому, що можливості розвитку суспільства й окремої людини, їх споживання й діяльність зале­жать від того, як використовується відведений їм природою час. Саме ступінь використання сукупного фонду часу характеризує рівень розвитку суспільства.

Як же досягається економія часу та в чому це конкретно про­являється? Результатом будь-якого виробництва, що з'ясовано раніше, є продукт, благо. На їх виробництво затрачується праця. Будь-яка праця проходить в часі. Збереження цього часу і є його економія Ступінь економії робочого часу характеризує продуктив­ність праці.

Продуктивність праці - це міра ефективності й напруженості праці. В найзагальнішому плані вона вимірюється кількістю продукції, виробленої за одиницю часу, або затратами робочого часу в розрахунку на одиницю виробленої продукції. Тому зрос­тання продуктивності праці (економія робочого часу) може бути досягнуто лише двома шляхами.

1. Шляхом застосування більш досконалої техніки й техноло­гії, більш ефективних предметів праці; підвищення кваліфікації працівників, кращої організації праці, більш досконалого управ­ління та інших методів, які передбачають прогресивні зміни в корисній формі праці, що веде до збільшення виробництва за одиницю часу або до зменшення часу на виробництво одиниці продукції.

2. Другим шляхом є збільшення напруження (фізичного, ро­зумового) праці за одиницю часу, що також веде до збільшення виробництва продукції за одиницю часу.

Виходячи з розглянутого, можна зробити висновок, що основ­ною вимогою закону економії часу є вимога забезпечення зростан­ня продуктивності праці, бо до економії робочого часу зводиться врешті решт будь-яка економія, будь-які прогресивні зміни в техніці, технології, в професійній майстерності працівників і організації управління. Нарешті, в економічному розвиткові перемагає той спосіб виробництва, який може забезпечити більш високий рівень продуктивності праці або, що те ж саме, більшу економію часу. А це означає, що капіталізм, який зараз насаджу­ється в Україні, утвердиться лише тоді як суспільний лад, коли він забезпечить умови для більш високого рівня продуктивності суспільної праці, порівняно з соціалізмом, на зміну якого він іде. Інакше, згідно з вимогами об'єктивного економічного закону економії часу, він приречений на загибель.

Все це характеризує економію часу як важливий критерій еко­номічного прогресу.

Економія часу в остаточному підсумку матеріалізується в зростанні маси й норми додаткового продукту. Мова про них йшла в темі "Суспільне виробництво та система економічних законів". Додатковий продукт, як зазначалося, виникає лише на певному етапі розвитку продуктивних сил. З того моменту значення додаткового продукту в розвитку суспільств визначається тим, що він є матеріальною основою, по-перше, для безперервного зростання та вдосконалення виробництва, по-друге, для збільшення в майбутньому додаткового продукту, по-третє, для розвитку науки, культури і всієї соціальної сфери, по-четверте, він є реальною основою зростання добробуту населення.

Тому зростання маси й норми додаткового продукту виступає теж одним із критеріїв економічного прогресу.