4.1. Підстави виникнення майнових прав та майнових обов’язків у сфері господарювання. Цінні папери в господарській діяльності. Особливості корпоративних прав учасників суб’єктів господарювання.
4.1. Підстави виникнення майнових прав та майнових обов’язків у сфері господарювання. Цінні папери в господарській діяльності. Особливості корпоративних прав учасників суб’єктів господарювання
Згідно зі ст. 139 ГК майном визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються в діяльності суб’єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб’єктів.
Проте таке визначення, на наш погляд, є неповним. Насамперед у ст. 190 ЦК майном як особливим об’єктом визнається і окрема річ (сукупність речей), і майнові права та обов’язки. Зауважимо, що майнові права і обов’язки теж відбиваються в ба-
лансі суб’єкта господарювання.
Майно можна класифікувати за кількома ознаками:
1) рухоме і нерухоме майно (ст. 181 ЦК України);
2) залежно від використання/невикористання в безпосередній виробничій діяльності;
3) за здатністю до обігу: майно, вилучене з обігу, обмежене в обігу та таке, що перебуває у вільному обігу (ст. 178 ЦК України);
4) матеріальні і нематеріальні активи.
У ст. 139 ГК наведено класифікацію майнових цінностей залежно від економічної форми, якої вони набувають у процесі здійснення господарської діяльності: основні фонди, оборотні засоби, кошти, товари.
Основними фондами виробничого і невиробничого призначення є будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесено законодавством до основних фондів.
Оборотними засобами є сировина, паливо, матеріали, малоцінні предмети та предмети, що швидко зношуються, інше майно виробничого і невиробничого призначення, що віднесено законодавством до оборотних засобів.
Коштами у складі майна суб’єктів господарювання є гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб’єктів з іншими суб’єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства.
Товарами у складі майна суб’єктів господарювання визнаються вироблена продукція (товарні запаси), виконані роботи та послуги.
Особливим видом майна суб’єктів господарювання є цінні папери.
Класифікація майна має надзвичайно важливий прикладний аспект, оскільки віднесення майна до того чи того виду може визначати його правовий режим. Так, віднесення майна до категорії нерухомого автоматично передбачає його обов’язкову державну реєстрацію.
Джерелами формування майна суб’єктів господарювання є:
грошові та матеріальні внески засновників;
доходи від реалізації продукції (робіт, послуг);
доходи від цінних паперів;
капітальні вкладення і дотації з бюджетів;
надходження від продажу (здавання в оренду) майнових об’єктів (комплексів), що належать їм, придбання майна інших суб’єктів;
кредити банків та інших кредиторів;
безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і громадян;
інші джерела, не заборонені законом.
На початковому етапі діяльності майно суб’єкта господарювання формується за рахунок вкладів їх учасників та засновників. Такими вкладами можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті.
Вклад, оцінений у гривнях, становить частку учасника (засновника) у статутному фонді1. Порядок оцінки вкладів визначається в установчих документах товариства, якщо інше не передбачено законодавством України. Деякі автори вважають, що починаючи з 2004 р. наявність статутного фонду є обов’язковим для всіх видів підприємств2.
Законодавством передбачені випадки, коли для створення певного суб’єкта господарювання (залежно або від організаційно-правової форми, або від напрямку діяльності) необхідною умовою для державної реєстрації має бути формування мінімального розміру статутного фонду (див. табл.).
Забороняється використовувати для формування статутного фонду бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу.
У суб’єктів господарювання може створюватися резервний (страховий) фонд у розмірі, регламентованому установчими документами, але не менше ніж 25 % статутного фонду, а також інші фонди, передбачені законодавством України або установчими документами товариства.
Залежно від співвідношення прав на майно учасників (засновників) і самого суб’єкта господарювання — юридичної особи виокремлюють три моделі організацій3. Перша полягає в тому, що засновники передають юридичній особі майно і, відповідно, втрачають речові права на нього, набуваючи при цьому права зобов’язальні. У другому випадку засновники залишають за собою право власності на майно, передане створеному суб’єкту господарювання. Сам же суб’єкт отримує певні права на це майно: або право господарського відання, або право оперативного управління.
Таблиця 1
МІНІМАЛЬНІ РОЗМІРИ СТАТУТНИХ ФОНДІВ ДЕЯКИХ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ
| № з/п | Вид суб’єкта | Розмір мінімального | Нормативно-правовий акт, яким це передбачено | |
| 1 | Акціонерне товариство | 1250 мінімальних розмірів заробітної плати | Закон України «Про господарські товариства» | |
| 2 | Товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю | 100 мінімальних розмірів заробітної плати | Закон України «Про господарські товариства» | |
| 3 | Банки | для місцевих кооперативних банків | 1 мільйон євро | Закон України «Про банки і банківську діяльність» |
| для комерційних банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області | 3 мільйони євро | |||
| для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України | 5 мільйонів євро | |||
| 4 | Компанії з управління активами | сума, еквівалентна 300 тис. євро за офіційним обмінним курсом Національного банку України | Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення» | |
|
| Особи, що отримала ліцензію на провадження діяльності з адміністрування пенсійних фондів | сума, еквівалентна 500 тис. євро за офіційним обмінним курсом Національного банку України | Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення | |
| 6 | Страховик, який займається видами страхування іншими, ніж страхування життя | сума, еквівалентна 1 млн євро за валютним обмінним курсом валюти України | Закон України «Про страхування» | |
| 7 | Страховик, який займається страхуванням життя | сума, еквівалентна 1,5 млн євро за валютним обмінним курсом валюти України | Закон України «Про страхування» | |
Третя модель організації: засновники, передаючи майно новому суб’єкту господарювання, втрачають право власності на нього, але водночас не отримують зобов’язальних прав (наприклад, у створенні об’єднань підприємств).
Ч. 2 ст. 135 ГК визначає: «Власник має право особисто або через уповноважені ним органи з метою здійснення підприємницької діяльності засновувати господарські організації, закріплюючи за ними належне йому майно на праві власності, праві господарського відання, а для здійснення некомерційної господарської діяльності — на праві оперативного управління, визначати мету та предмет діяльності таких організацій, склад і компетенцію їх органів управління, порядок прийняття ними рішень, склад і порядок використання майна, визначати інші умови господарювання у затверджених власником (уповноваженим ним органом) установчих документах господарської організації, а також здійснювати безпосередньо або через уповноважені ним органи в межах, установлених законом, інші управлінські повноваження щодо заснованої організації та припиняти її діяльність відповідно до цього Кодексу та інших законів».
Отже, у разі реалізації першого варіанта, забезпечуючи майном суб’єкт господарювання, засновник певним способом обмежує себе в майновому плані, передаючи своє майно. Але в обмін на це він отримує певні правомочності, які носять зобов’язальний характер щодо суб’єкта, відносно до якого він є засновником.
Такі правомочності мають назву «корпоративні права» і відповідно до ст. 167 ГК трактуються як права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. У п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» аналогічні положення визначають корпоративні права як «право власності на частку (пай) у статутному фонді (капіталі)...». У цьому зв’язку потрібно зазначити, що існує певна суперечність між визначенням корпоративних прав, які, на думку багатьох учених[1] (ми її підтримуємо), є зобов’язальним правом, що регулюється нормами речового права.
Ст. 116 ЦК передбачає, що учасники господарського товариства мають право в порядку, регламентованому установчим документом товариства та законом:
1) брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, установлених законом;
2) брати участь у розподілі прибутку товариства й одержувати його частину (дивіденди);
3) вийти в установленому порядку з товариства;
4) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, передбаченому законом;
5) одержувати інформацію про діяльність товариства в порядку, регламентованому установчим документом.
Володіння корпоративними правами не є підприємницькою діяльністю, крім випадків, передбачених законодавством.
Крім того, згідно зі ст. 100 ЦК України право участі в товаристві є особистим немайновим правом і не може окремо передаватись іншій особі.
Після процесу створення суб’єкта господарювання його майнові права та майнові обов’язки можуть виникати:
з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать;
з актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у випадках, передбачених законом;
унаслідок створення та придбання майна з підстав, не заборонених законом;
унаслідок заподіяння шкоди іншій особі, придбання або збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав;
унаслідок порушення вимог закону під час здійснення господарської діяльності;
з інших обставин, з якими закон пов’язує виникнення майнових прав та обов’язків суб’єктів господарювання.
Право на майно, що підлягає державній реєстрації, виникає з дня реєстрації цього майна або відповідних прав на нього, якщо інше не встановлено законом.
Зауважимо, що законодавством може бути передбачена реєстрація угод, майна, що є предметом угоди і прав на зазначене майно[2] (наприклад, реєстрація договорів — ч. 3 ст. 640 ЦК, реєстрація земельних ділянок — ч. 7 ст. 128 Земельного кодексу України, реєстрація прав на нерухомість — ч. 2 ст. 331 ЦК). При цьому законодавство в певних випадках передбачає реєстрацію як угоди, так і прав на майно, що є предметом угоди.
Суб’єкти господарювання в межах своєї компетенції та відповідно до встановленого законодавством порядку можуть випускати та реалізовувати цінні папери, а також придбавати цінні папери інших суб’єктів господарювання.
Цінним папером є документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає відносини між суб’єктом господарювання, який його випустив (видав), і власником та передбачає виконання зобов’язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам.
В Україні можуть випускатись і перебувати в обігу пайові, боргові та інші цінні папери. У сфері господарювання у випадках, передбачених законом, використовуються такі види цінних паперів: акції, облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик, облігації місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов’язання, ощадні сертифікати, векселі, інші види цінних паперів, передбачені Господарським кодексом та іншими законами.
Цінні папери можуть бути іменними або на пред’явника. Іменні цінні папери передаються способом повного індосаменту (передавальний запис, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи), якщо інше не зазначено законом або в них спеціально не вказано, що вони не підлягають передачі. Цінні папери на пред’явника перебувають у вільному обігу.
Порядок іменної ідентифікації цінних паперів у бездокументарній формі встановлюється законом.
Правовий режим цінних паперів визначається Господарським, Цивільним кодексами та Законами України «Про цінні папери і фондову біржу», «Про обіг векселів в Україні» та ін.
Майнові права суб’єктів господарювання захищаються законом. Вилучення державою в суб’єкта господарювання його майна допускається не інакше як у випадках, на підставах і в порядку, передбачених законом.
Збитки, завдані суб’єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону.