4.1. Поняття та ознаки юридичної особи в різних цивільно-правових системах

4.1. Поняття та ознаки юридичної особи в різних цивільно-правових системах

Суб’єктами цивільних і торгових відносин у зарубіжних країнах, безумовно, є не тільки окремі фізичні особи, але й об’єд­нання людей, які створюються задля досягнення певних цілей. Ідею існування певних організацій (союзів), які мають неподільне, відокремлене майно, виступають у цивільному обороті від свого імені, доля яких не залежить від зміни складу їх учасників, намагалися обґрунтувати ще римські юристи (ІІ—І ст. до н.е.). Нині правовою формою такого об’єднання осіб для участі в цивільному (торговому) обороті є інститут юридичної особи. Юридич­ною особою визнається організація, що має відокремлене майно, самостійно виступає в цивільному обороті, від свого імені набуває прав та обов’язків, здатна нести самостійну майнову відповідальність та бути позивачем і відповідачем у суді. Вона має певні додаткові ознаки, індивідуалізована в цивільному обороті та має правоздатність, яка в багатьох правових системах розглядається як спеціальна.

Доктрина зарубіжних країн серед ознак юридичної особи називає, поряд із зазначеними, незалежність існування юридичної особи від осіб, які входять до її складу та самостійну волю юридичної особи, яка відрізняється від волі осіб, що до неї входять[1].

Юридичні особи, поряд з фізичними, виступають основними суб’єктами цивільного права в усіх зарубіжних країнах. Вони покликані виконувати певні функції в цивільному (господарському) обороті[2]. По-перше, вони є засобом оформлення колективних інтересів — організовують і впорядковують внутрішні відносини між учасниками. По-друге, виступають найбільш оптимальною формою об’єднання капіталів з довготривалою їх централізацією. По-третє, забезпечують обмеження підприємницького ризику, мінімізують майновий ризик учасників. Насамкінець, інститут юридичної особи гарантує ефективне управління капіталом, створює можливості для більш гнучкого його використання.

Такі утворення, їх особливий статус, привертають увагу як науковців, так і практичних фахівців-правознавців. Ними цікавилися юристи всіх історичних періодів, починаючи зі стародавньої Римської республіки, коли невідоме було ще саме поняття «юридична особа». Нині нам відомі ґрунтовні дослідження Ієринга, Гірке, Савіньї, Камінки, Шершенєвича, Сінайського, що проводилися в кінці ХІХ — на початку ХХ ст.

Юридичні особи в праві зарубіжних країн — це передусім різноманітні підприємницькі об’єднання. Вони відіграють вирішальну роль в економіці будь-якої держави, відповідно інститут юридичних осіб є одним із центральних інститутів цивільного права в зарубіжних країнах.

Юридична особа (в праві зарубіжних країн) — це суб’єкт цивільного права, що має притаманні лише йому майнові та інші права й обов’язки, виступає від свого імені та існує незалежно від осіб, що входять до його складу.

Доктрина визначає такі ознаки юридичних осіб.

Майнова відокремленість — майно юридичної особи, відокремлене (відділене) від майна інших учасників цивільного обороту, а також від майна членів цієї юридичної особи і не залежить від їх долі.

Самостійна майнова відповідальність за угодами, які укладає юридична особа. Юридична особа відповідає перед третіми особами належним їй майном. Реалізація цього забезпечується майновою відокремленістю юридичної особи.

Організаційна єдність — юридична особа має свою ієрархічну структуру, що містить певні елементи, кожен з яких діє задля реалізації її цілей. Проте ця ознака не є обов’язковою. На сьогод­ні в багатьох країнах (у тому числі Франції та ФРН) за законом право створювати юридичну особу має одна особа.

Наявність цивільної й цивільної процесуальної правоздатності. Цивільною правоздатністю є здатність виступати в цивільному обороті від свого імені, самостійно набувати цивільних прав та обов’язків. Цивільною процесуальною правоздатністю є здатність виступати позивачем чи відповідачем у суді.

Незалежність існування юридичної особи від її членів (учасників). Ця ознака виділяється англо-американською правовою доктриною. Вона використовується для обґрунтування правомірності існування юридичної особи, що складається з однієї фізичної особи[3].

Найменування юридичної особи, яке має відрізнятися від най­менувань інших суб’єктів права і є необхідним для ідентифікації її в цивільному обороті.

Юридична особа має бути легалізована через реєстрацію в процесі її утворення. В усіх країнах порядок утворення юридичних осіб залежить від виду юридичних осіб. Юридичні особи пуб­лічного права створюються на підставі публічно-правового акту.

Юридичні особи приватного права, які виникають за ініціативою приватних осіб, створюються одним з таких способів:

А) Дозвільний. Для створення юридичних осіб необхідно дозвіл компетентного органу державної влади, який вирішує питання про доцільність утворення нового суб’єкта права.

Б) Явочно-нормативний. Порядок виникнення та діяльність певного виду юридичних осіб регулює, загальний нормативний акт. Право на визнання за об’єднанням прав і статусу юридичної особи набувається за умови виконання передбачених цим загальним нормативним актом вимог. Таке визнання (право) засвідчується реєстрацією даного об’єднання як юридичної особи. Цей спосіб є найпоширенішим у всіх країнах, що вивчаються.

В) Явочний. Для утворення юридичних осіб необхідним є позитивне вираження, як правило, наміру діяти в ролі особливого (певного) суб’єкта права. Цей спосіб дозволяє максимально розширити свободу утворення юридичних осіб. За явочним способом виникають, зокрема, у США — корпорації de facto; у Франції — асоціації.