Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

4.1. Соціально-економічна характеристика та чинники розвитку подорожей в епоху Відродження

З кінця XV ст. в багатьох країнах Європи прискорили­ся зміни ладу, що панував в епоху Середньовіччя. Відбувалося небачене піднесення науки, літератури та мистецтва, змінював­ся світогляд людей.

В містах збільшувалася кількість людей, які займалися ін­телектуальною працею (їх у подальшому почали називати інте­лігенцією).

Відроджувалася, посилювалася віра в силу та здібності лю­дини, тому світогляд епохи Відродження називають гуманіз­мом. Період між античною добою та Відродженням гуманісти називали часом темним, вони перші дали йому назву «середні віки».

Раніше всіх процеси відродження почали відбуватись в Іта­лії. В багатьох містах там з'явилася нова со­ціальна верства — буржуазія, яка по-новому дивилася на світ. Буржуазія намагалась на­живати капітал торгівлею та підприємниць­кою діяльністю.

Бажання заробити більше грошей вело купців у ризиковані подорожі до далеких країн.

Основними чинниками, що вплинули на розвиток подорожей в епоху Відроджен­ня, були:

-       соціокультурний (розвиток науки, культури); він був одним із визначальних в епоху Відродження;

-       релігійний, який, до речі, був значно послаблений; релі­гійні мотиви у здійсненні  подорожей  поступаються іншим (економічним, дослідницьким, культурним);

-       економічний (бурхливий розвиток економіки, особливо торгівлі змушує буржуазію шукати нові землі для збу­ту своєї продукції) — був одним із головних; у другій половині XV ст. середземноморська торгівля перебува­ла в кризовому стані, необхідно було шукати нові шля­хи на Схід; причинами пошуку цих шляхів були:

- наявність багатьох посередників у торгівлі Європи і Азії (араби, візантійці);

- недоступність віддалених східних ринків для біль­шості купців із західних країн;

- монополізація арабами єдиного можливого шляху з Європи до Індії, не захопленого турками, через Єги­пет і Червоне море;

- товарне виробництво Європи потребувало великої кількості кольорових металів; за екзотичні східні товари приходилось розраховуватись сріблом і золо­том, а вартість європейських товарів (олова, сукна, продуктів сільського господарства) була значно нижчою; «проблема золота» перетворювалась на гостру економічну проблему;

-       мотиваційний (тобто в цей період, як ніколи раніше, відбувалася переоцінка цінностей, змінювалися пріори­тети щодо відпочинку, отримання освіти; поїздки ста­ли більш індивідуально-направ­леними);

-       політичний чинник також був дуже значним (політика в цей період дуже тісно пов'язана з торгово-економічними інтереса­ми і релігією); засновувались торгові та дипломатичні пред­ставництва, релігійні міси в різ­них країнах, почала створюва­тись колоніальна система;

-       географічний (для такого бурхливого росту економіки, науки, техніки вже було недостатньо старих терито­рій для торгівлі, а релігійній ієрархи необхідна була но­ва паства; все це сприяло пошуку нових територій, роз­ширенню світового географічного простору, спонукало політиків, церкву і буржуазію організовувати морські експедиції з метою відкриття нових земель, що зреш­тою і спричинило Великі географічні відкриття).

Епоха Великих географічних відкриттів була обумовлена змінами, які відбулися в суспільстві та науці. Географічні уяв­лення Клавдія Птолемея, викладені ним у «Керівництві по геог­рафії у 8 книгах», панували в географи XIV століття. В 1476 р. Вийшло в світ перше друковане видання цієї книги. Але уявлен­ня про оточуючий світ вже змінились. Ще на початку XV ст. з'явилися книги, в яких заперечувалася замкненість Індійського океану з півдня і підтримувалась ідея про те, що Земля — куля. Завдяки книгодрукуванню, в Європі почали видаватись країно­знавчі твори стародавніх авторів, які описували казкові багатства країн Сходу — Китаю, Індії, Цейлону, Японії.

В XV ст. вийшла в світ компілятивна праця кардинала П'єра д'Альї (Аліасіуса) «Картина світу», в якій були узагаль­нені знання його попередників щодо дослідження світового вод­ного простору; вона була настільною книгою багатьох море­плавців, включно з Христофором Колумбом. На карті флорентійського картографа Паоло Тосканслі в кінці XV ст. Атлантичний океан був зображений, омиваючи з однієї сторо­ни Європу, а з другої — Японію і Китай. Тосканелі був впевне­ний, що Земля — куля.

Першою європейською країною, яка активно займалась морськими дослідженнями та організацією експедицій з метою відкриття нових морських шля­хів і земель, була Португалія. Найбільш вагомий внесок у цю справу зробив принц Генріх Мореплавець. Він особисто ніко­ли не був у морських експедиціях. Але завдяки йому був побудований великий флот, в Сагріші в 1438 р. заснована морехідна школа, створена обсерваторія, в якій навігаторів навчали орієнтуватись в океані по зорях, та зібрана багата колекція навігаційних карт і книг.

Генріх Мореплавець організовував експедиції, які досліджу­вали західне узбережжя Африки. Але португальські моряки боя­лись плавати далеко на південь, оскільки в «Географії» Птолемея вся суша була поділена на 5 зон. На півдні та півночі — вкриті кригою зони, де жити неможливо. Далі йшли дві помірні зони, де і була сконцентрована життєдіяльність людей. На екваторі ж, вважалось, так спекотно, що вода кипить в океані. Звичайно, ніх­то не хотів бути звареним живцем. Тому моряки всіляко саботу­вали намагання відправити їх в екваторіальні моря.