4.1. Суть рішення «ресурс–ресурс» та опис вихідних даних для його прийняття

Рішення «ресурс—ресурс» — це рішення про те, як правильно комбінувати взаємозамінні ресурси в процесі виробництва з метою досягнення максимально можливого економічного ефекту в заданих умовах. Це рішення залежить як від технічних, так і від економічних чинників. Технічні чинники до певної міри обмежують можливості комбінувати ресурси в процесі виробництва, а тому саме вони мають бути піддані детальному вивченню в першу чергу. Адже використання економічних чинників — цін на продукцію і вхідні ресурси — має сенс лише в межах технічно допустимих комбінацій ресурсів. Врахування дії цих чинників дає змогу менеджерам при розв’язанні господарських завдань вибрати серед багатьох технічно прийнятних варіантів найкращу комбінацію ресурсів, яка забезпечує досягнення бажаного результату з найменшими витратами.

У процесі виробництва менеджерам часто доводиться приймати рішення «ресурс—ресурс». Це зумовлено існуванням багатьох видів ресурсів, які тією чи іншою мірою є взаємозамінними. Скажімо, існує багато варіантів заміни живої праці на механізовану і автоматизовану, одних видів кормів на інші тощо. Тому менеджери повинні добре знати, які ресурси можуть бути замінені іншими, які технологічно допустимі межі такої заміни і яких правил потрібно дотримуватися, щоб прийняте рішення про заміну ресурсів було економічно ефективним.

Рішення «ресурс—ресурс» дає відповідь на запитання «як виробляти?» В нашому прикладі йтиметься про те, яку комбінацію кормових ресурсів доцільно вибрати, щоб досягти заданого приросту живої маси великої рогатої худоби з найменшими витратами. Використовувані в розрахунках дані про ціни на сіно і концентрати, а також про приріст живої маси є очікуваними. При цьому вся діяльність менеджера спрямована на досягнення запланованих результатів (приросту). Після прийняття рішення про те, «як виробляти», фактичні результати можуть збігатися або відрізнятися від очікуваних (запланованих). Буде план успішним чи ні, залежить від обгрунтованості дій менеджера і умов, в яких розв’язувалося господарське завдання. Обгрунтованість дій визначається професіоналізмом менеджера, його знанням правил прийняття рішень і вмінням їх практично застосовувати. На цьому і буде концентруватися наша увага.

Зазначимо також, що хоч розрахунки, вихідна інформація та мотиви прийняття рішення «ресурс—ресурс» показані на прикладі відгодівлі великої рогатої худоби, ті самі принципи і процедури прийняття такого рішення можна застосовувати для обгрунтування будь-якого іншого виробничого рішення даного типу. Які б питання не виникали — чи про внесення в грунт поживних речовин, чи про стимулятори росту в рільництві і садівництві, чи про кормові добавки для курей-несучок, правила прийняття рішень з огляду на технічний та економічний аспекти виробництва залишаються однаковими.

Головним у рішенні «ресурс—ресурс» є питання визначення технічно та економічно обгрунтованої комбінації вхідних ресурсів. Для того щоб знайти відповідь на це просте, на перший погляд, питання, необхідно засвоїти методику обчислення й аналізу таких показників, як гранична норма заміни і гранична вартість факторів виробництва.

Припустімо, що підприємство спеціалізується на вирощуванні та відгодівлі великої рогатої худоби. Поставлена мета — досягти 140 кг приросту живої маси кожної голови молодняка великої рогатої худоби при її постановочній вазі 180 кг. Підприємство має в своєму розпорядженні експериментальні дані наукових установ про можливість одержання заданого приросту живої маси молодняка великої рогатої худоби за різних вагових комбінацій сіна люцерни і концентратів, що розглядаються як основні компоненти кормового раціону.

Таблиця 4.1

КОМБІНАЦІЇ КОНЦЕНТРАТІВ І СІНА ЛЮЦЕРНИ,
ЩО ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ ОТРИМАННЯ 140 кг ПРИРОСТУ ЖИВОЇ
МАСИ МОЛОДНЯКА ВЕЛИКОЇ РОГАТОЇ ХУДОБИ
ПРИ ПОСТАНОВОЧНІЙ ВАЗІ ОДНІЄЇ ГОЛОВИ 180 кг

Дані табл. 4.1 показують зв’язок між ваговими співвідношеннями концентратів і сіна люцерни та одним і тим же приростом живої маси молодняка. Ці дані називають функцією виробництва, а одержану продукцію — загальним фізичним продуктом. Хоча ці дані гіпотетичні, проте вони відображають виробничі ситуації і за їх допомогою можна розкрити важливі концепції, на яких грунтується прийняття рішення про доцільний рівень витрачання ресурсів.

За даними табл. 4.1, згодовування 597 кг концентратів і 454 кг сіна забезпечує приріст живої маси однієї голови молодняка великої рогатої худоби 140 кг. Якщо кількість концентрованих кормів зменшити на 26 кг (тобто згодовувати їх замість 597 кг 571 кілограмом), то кількість сіна в раціоні необхідно збільшити на 45 кг (до 499 кг замість 454 кг). Аналіз інших комбінацій дає змогу зробити висновок про існування чіткої тенденції — зменшення в раціоні одного кормового ресурсу вимагає збільшення витрат іншого. Як бачимо, в даному випадку менеджер має справу із взаємозамінними ресурсами і його завдання полягає в тому, щоб знайти такий варіант взаємозаміни, який є найбільш ефективним.

На підставі даних про можливі вагові комбінації згаданих кормових ресурсів можна побудувати графік, щоб наочно показати зв’язок між ними і одержуваним загальним фізичним продуктом.

Рис. 4.1. Вагові співвідношення концентратів і сіна люцерни,
що забезпечують одержання 140 кг приросту живої маси однієї
голови молодняка великої рогатої худоби

Крива на графіку показує всі можливі комбінації концентратів і люцернового сіна, згодовування яких забезпечує приріст 140 кг живої маси однієї голови молодняка худоби. Оскільки ця крива з’єднує точки витрат кормових ресурсів, за яких обсяг виробництва продукції однаковий, її називають кривою однакової кількості продукції (ізоквантою). Подібно до того, як лінії на метереологічній карті — ізобари — з’єднують точки однакового атмосферного тиску, лінія однакової кількості продукції дає змогу менеджеру побачити технічно можливі комбінації ресурсів.