4.1. Фінансове право України: поняття, предмет правового регулювання та система
4.1. Фінансове право України: поняття, предмет правового регулювання та система
Самостійність та особливість фінансового права як галузі права зумовлена наявністю предмета та методу правового регулювання.
Фінансове право України являє собою галузь права, норми якої регулюють суспільні відносини в сфері мобілізації, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів з метою забезпечення виконання завдань і функцій держави.
Предметом фінансового права є суспільні відносини, що виникають у процесі фінансової діяльності держави — відносини з приводу мобілізації і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів, що забезпечують виконання державою своїх завдань і функцій.
Найважливішими рисами відносин предмета фінансового права прийнято вважати такі: відносини виникають у сфері фінансової діяльності держави у процесі мобілізації, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів; в цих відносинах завжди проявляється владно-організуюча роль держави; об’єктом цих відносин є гроші чи грошові зобов’язання, пов’язані з мобілізацією, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів коштів; дані відносини мають владно-майновий (грошовий) характер.
Однак не всі грошові відносини, в яких беруть участь органи держави з владними повноваженнями, є фінансовими. Частина з цих відносин регулюється іншими галузями права. Фінансовими будуть лише специфічні грошові відносини, які безпосередньо пов’язані з мобілізацією, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів коштів.
До централізованих фондів коштів належать державний бюджет і місцеві бюджети.
До децентралізованих фондів коштів належать фонди галузей народного господарства, підприємств та організацій усіх форм власності, які утворюють фонди за рахунок власного прибутку.
Під методом фінансово-правового регулювання розуміють систему прийомів і способів правового впливу на поведінку учасників фінансово-правових відносин.
Основним методом фінансово-правового регулювання є метод владних приписів, який притаманний й іншим галузям публічного права — конституційному, адміністративному, кримінальному. Але на відміну від зазначених правовідносин, учасники фінансово-правових не наділені правом оперативної самостійності, коло їх прав і обов’язків чітко визначене законодавством, а санкції фінансово-правових норм завжди мають каральний фінансовий характер. Не буває у фінансовому праві і рівності сторін правовідносин. Однак принцип нерівності сторін фінансових правовідносин не усуває можливості оскарження дій органу, наділеного владними повноваженнями, в разі перевищення ним цих повноважень.
Крім методу владних приписів, фінансово-правовому регулюванню властиві й інші методи: метод субординації, метод погодження та рекомендації. Найчастіше ці методи застосовуються не як самостійні, а в тому чи іншому поєднанні з основним методом фінансово-правового регулювання — методом владних приписів.
Під системою фінансового права розуміють об’єктивно обумовлену внутрішню його побудову, об’єднання і розміщення фінансово-правових норм у певному взаємозв’язку і послідовності.
Фінансове право, аналогічно з іншими галузями права, поділяється на два великих блоки норм — Загальну та Особливу частини.
До Загальної частини фінансового права як галузі права належать фінансово-правові норми, що закріплюють: загальні принципи, правові форми і методи фінансової діяльності держави; систему державних органів, що здійснюють фінансову діяльність, їх правовий статус; зміст, форми і методи фінансового контролю.
Норми Загальної частини фінансового права конкретизуються у фінансово-правових нормах Особливої частини. Остання містить низку великих розділів (підгалузей), які в свою чергу, складаються з фінансово-правових інститутів. До Особливої частини фінансового права належать розділи, що об’єднують норми, які регулюють суспільні відносини в сфері: державного бюджету; фінансів державних підприємств; загальнодержавних і місцевих податків і зборів (обов’язкових платежів); державного кредиту; державного страхування; державних видатків; банківського кредитування і безготівкових розрахунків; грошового обігу і валютного регулювання.