4.1.2. Чинники ризику та невизначеності при прийнятті управлінських рішень
4.1.2. Чинники ризику та невизначеності при прийнятті управлінських рішень
Усі типи рішень, які приймає менеджер, мають безпосередній зв’язок із ризиком та невизначеністю. Сільське господарство — це галузь, де виробництво безпосередньо пов’язане з ризиком і невизначеністю та значною мірою відрізняється від інших галузей народного господарства, що й зумовлює особливості в аграрному менеджменті.
Особливості сільського господарства тісно пов’язані з чинниками ризику та невизначеності роботи в даній галузі, що, безумов-
но, зобов’язаний ураховувати менеджер сільськогосподарського підприємства при плануванні та прийнятті управлінських рішень. Однак ризик відрізняється від невизначеності. Ризик ¾ це ситуація, коли результат здійснення якогось процесу невідомий, але відомі його можливі альтернативні наслідки. Невизначеність ¾ ситуація, де ймовірність одержання різних результатів невідома.
Прикладом ризику може бути рішення менеджера завтра косити траву на сіно, хоч він не впевнений, що завтра чи протягом кількох наступних днів не буде опадів. За багаторічними спостереженнями, ймовірність дощу в цей період становить 40 %. Отже, менеджер мусить приймати рішення в умовах ризику.
Прикладом невизначеності може бути формування цін на сільськогосподарську продукцію. Знаючи поточні ціни, менеджер організовує відповідне виробництво, хоч він не може чітко прогнозувати рівень цін на наступний рік і, орієнтуючись на виробництво певного виду продукції, ціна на який його задовольняє в поточному році, може отримати збитки від зниження ціни в наступному році.
Умови ризику та невизначеності характеризують стан, коли менеджер має певну інформацію про потрібну йому подію і може дійти висновку про ймовірність того чи іншого результату. Поряд з цим в інших ситуаціях він не має достовірної інформації й не може прогнозувати ймовірності здійснення тих чи інших подій. Отже, всі свої рішення менеджер може класифікувати на такі, які приймаються в умовах ризику, і такі, що приймаються в умовах невизначеності.
Для успішного ведення господарства менеджер повинен уміти виявляти джерела ризику. В сільському господарстві такими джерелами можуть бути:
Виробничий ризик, що зумовлюється такими чинниками, як погодні умови, хвороби рослин і тварин, шкідники, строки виконання робіт. Його результатом є коливання врожайності сільськогосподарських культур та продуктивності худоби, зміни якості продукції, падіж тварин, скорочення строку служби техніки й механізмів, додаткова потреба в робочій силі. Тобто у випадку прийняття помилкового виробничого рішення в умовах ризику виникає загроза різкого зростання виробничих витрат.
Ринковий ризик, викликаний нестабільністю цін на продукцію сільського господарства, яку менеджер реалізує. Цей тип ризику залежить від зміни попиту й пропозиції на ринках різних видів сільськогосподарської продукції.
Фінансовий ризик, пов’язаний з фінансовим забезпеченням виробництва. Це стосується передусім можливості невиплати сум узятих кредитів і оплати виставлених господарству рахунків його партнерами по бізнесу. В умовах фінансового ризику виникає реальна загроза банкрутства.
Ризик технологічного застаріння, суть якого полягає у невідповідності існуючих способів виробництва на підприємстві умовам упровадження нових технологій. У такій ситуації виникають нераціональні виробничі витрати, оскільки застарілими способами виробництва не можна ефективно впроваджувати нові технології. Потрібно або змінити систему виробництва на таку, що відповідатиме потребам нових технологій, або зачекати з упровадженням цих нових технологій, доки не будуть створені для цього необхідні умови.
Ризик понесення збитків від нещасного випадку, а саме від пожеж, бурі, градобою, снігопаду, крадіжок. У даному випадку ризик полягає у заниженні страхової суми.
Юридичний ризик ¾ це судова відповідальність за нещасний випадок на виробництві, втрати від зміни норм законодавства, що регулюють трудові відносини на підприємстві та охорону навколишнього середовища (використання пестицидів і гербіцидів, дотримання умов екологічного землекористування тощо). Організуючи й плануючи виробничу діяльність, менеджер орієнтується на чинне законодавство, хоч він може, вклавши значні кошти у свій план, отримати збитки від зміни певних норм законодавства, що не дозволить йому втілити цей план у життя.
Людський чинник ризику ¾ коли менеджер не може заздалегідь знати про можливий стан здоров’я працівників на підприємстві та стан власного здоров’я. Тим більше він не може з великою ймовірністю прогнозувати взаємовідносини як безпосередньо на підприємстві, так і з партнерами по бізнесу.
Таким чином, приймаючи будь-яке рішення, менеджер обо-в’язково повинен ураховувати міру ризику в кожному конкретному випадку. Без такого врахування господарювання є небезпечним. Процес прийняття рішення менеджером можна порівняти з процесом керування автомобілем. Досвідчений водій завжди передбачає виникнення несподіваної загрози на шляху та вживає заходів для запобігання їй, що й підтверджує статистика дорожніх пригод. Недосвідчений водій не враховує фактора ризику, й тому існує значно вища ймовірність виникнення дорожньої аварії.
Однак менеджер, який занадто перестраховується, також може прогадати, втративши потенційні можливості для збільшення прибутку, ухиляючись від відносно ризикованого рішення. Тому необхідно мати стратегію управління ризиком, створити умови для господарських маневрів в умовах зміни обставин з метою зниження їхнього негативного впливу на прибуток. Проте такі заходи можуть зумовити додаткові виробничі витрати, які необхідно оцінювати щодо вигоди від їх залучення. Прикладом такої поведінки менеджера може бути рішення про купівлю картоплезбирального комбайна. Купівля комбайна одноразово вимагає значної грошової суми, яка у вигляді амортизації відноситься на собівартість продукції. Однак комбайн можна і не купувати,
а орендувати, якщо витрати на його оренду будуть нижчими за витрати в умовах купівлі комбайна. Крім того, існує варіант залучення найманих працівників для збирання врожаю картоплі, якщо витрати на оплату їхньої праці будуть меншими за витрати при купівлі чи оренді комбайна. Перевагою оренди комбайна чи залучення найманих працівників може бути і можливість неврожаю картоплі або виникнення умов недоцільності її вирощування в наступному році, коли куплений комбайн узагалі не використовуватиметься, завдаючи прямих збитків господарству. В умовах відсутності комбайна не буде виробничих витрат узагалі, адже не потрібно ні орендувати комбайн, ні залучати найманих працівників.
Чинник ризику менеджер повинен ураховувати і при виборі спеціалізації господарства, тобто передбачати пристосованість того чи іншого виробництва до функціонування в умовах ризику. Наприклад, досить складно змінити спеціалізацію господарства, зайнятого садівництвом, племінним тваринництвом або насінництвом багаторічних трав. В умовах такої спеціалізації відхід від неї та входження в нове виробництво потребуватимуть кількох років, протягом яких будуть понесені прямі збитки. І навпаки, в галузях, де виробництво можна припинити на певному технологічному етапі, ризик отримання збитків від виникнення невигідних умов продовження цього виробництва є незначним (відгодівля великої рогатої худоби, вирощування ярих зернових тощо). Однак сільське господарство загалом — щодо цього досить консервативна галузь: зміна спеціалізації виробництва не може бути проведена відносно швидко, а сума постійних виробничих витрат у структурі сумарних витрат перевищує витрати в інших галузях народного господарства.
Важливим моментом при виборі спеціалізації господарства в умовах урахування чинників ризику є оцінка співвідношення між постійними і змінними виробничими витратами та їх класифікація за циклами технологічних процесів. Так, якщо господарство вирощує багаторічні трави, забезпечуючи це виробництво власним садивним матеріалом, то витрати на насіння будуть постійними, а в умовах купівлі насіння ¾ змінними. При виробництві свинини з повним виробничим циклом постійні виробничі витрати пов’язані з усіма технологічними циклами. В умовах купівлі поросят для відгодівлі витрати на їх придбання ¾ це змінні виробничі витрати. У даному випадку, прийнявши рішення про
припинення виробництва, господарство не матиме таких збитків, як в умовах його припинення з повним виробничим циклом
(в останньому випадку постійні виробничі витрати залишаються і після припинення виробництва).
Іншим моментом, пов’язаним з ризиком при прийнятті господарських рішень, є доцільність створення запасу потужностей виробництва. Наприклад, маючи техніки, потрібної для здійснення технологічних процесів, більше, ніж звичайно, менеджер страхується на випадок непогоди, коли необхідно провести польові роботи в короткі терміни (посів, догляд за посівами, збирання, підготовка ґрунту до посіву). Однак при цьому зростають виробничі витрати, пов’язані з амортизацією, ремонтом і утриманням зайвої техніки. Чи доцільні такі витрати? Для відповіді на це питання необхідно провести розрахунки виробничих витрат і доходів, що виникають у зв’язку з утриманням зайвої техніки та можливими втратами врожаю. Наступний приклад ¾ створення запасу кормів (сіна, зернофуражу, силосу, сінажу) та інших необхідних ресурсів на випадок виникнення непередбачених обставин (посухи, повені, вимерзання тощо).
Існує певний ризик і при прийнятті рішень стосовно реалізації продукції й купівлі необхідних ресурсів, тобто ринковий ризик. Так, в умовах високої інфляції недоцільно відразу реалізовувати продукцію за існуючими ринковими цінами на неї. Вигіднішою буде реалізація продукції через певний час за вищими цінами. Однак при цьому слід ураховувати виробничі витрати, пов’язані зі збереженням продукції (будівництво власного елеватора чи зерносховища, витрати на зберігання зерна у державному елеваторі або зерносховищі тощо). Ці витрати повинні бути нижчими за можливий приріст цін.
У нормальних умовах ринкової економіки, можливо, буде доцільніше заздалегідь укласти договори з покупцями продукції, обумовивши в них реалізаційну ціну, і таким чином застрахуватися від можливого зниження цін. З цією метою використовують форвардні та ф’ючерсні контракти на реалізацію продукції, тобто заздалегідь погоджуються ціна й обсяги реалізації продукції у майбутньому.
Ризик, що супроводжує сільськогосподарське виробництво, поширюється і на сферу фінансів. Так, однією з умов зменшення фінансового ризику є забезпечення високого рівня ліквідності виробничих фондів, тобто утримання фондів у такій формі, яка давала б можливість у будь-який момент перетворити їх на готівку. До такої форми фондів відносять запаси продукції, поголів’я тварин, гроші на поточному рахунку, а також державні облігації, сертифікати, акції. Знизити рівень ризику можна і шляхом входження до корпорації.
Дієвим заходом для зменшення ризику є страхування, яке формує відповідну статтю виробничих витрат підприємства. Стра-
хування ¾ це перекладення господарського ризику на страхову компанію. Здійснивши відносно невеликі витрати на страхування, можна запобігти досить значним втратам. При цьому обов’язковим є врахування фактора ймовірності певної події, від якої здійснюється страхування: псування майна (пожежі, стихійні лиха, аварії, крадіжки тощо), неврожаю, загибелі тварин через хворобу, нещасних випадків на виробництві. Страхуються також здоров’я, життя.