4.2. Види підприємств

 4.2. Види підприємств

Підприємства можна поділити на окремі види за різними ознаками.

1. За ознакою форми власності, на якій засновано підприємство їх поділяють на: приватні, колективні, державні та змішані. У відповідності до цього за діючим законодавством в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи;

колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства;

господарське товариство;

підприємство, яке засноване на власності об’єднання громадян;

комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади;

державне підприємство, засноване на державній власності, в тому числі казенне підприємство.

Державне підприємство, яке відповідно до законодавства України не підлягає приватизації, за рішенням Кабінету Міністрів України може бути перетворене в казенне підприємство. Рішення про перетворення державного підприємства в казенне приймається за однієї з умов:

підприємство провадить виробничу або іншу діяльність, яка відповідно до законодавства може здійснюватись тільки державним підприємством;

головним споживачем продукції підприємства (більш як 50 відсотків) є держава;

підприємство є суб’єктом природних монополій.

Управління казенним підприємством здійснюють органи, уповноважені управляти відповідним державним майном. Органами управління казенними підприємствами є міністерства та інші центральні органи виконавчої влади.

Міністерство або інший центральний орган виконавчої влади:

призначає на посаду та звільняє з посади керівника казенного підприємства за погодженням з Кабінетом Міністрів України;

затверджує статут казенного підприємства та зміни до нього, здійснює контроль за додержанням статуту та приймає рішення у зв’язку з його порушенням;

здійснює контроль за ефективністю використання майна, що є у державній власності і закріплене за казенним підприємством;

здійснює планування та фінансовий контроль за господарською діяльністю казенного підприємства, затверджує фінансовий план і план розвитку казенного підприємства та обов’язково укладає з ним державні контракти на поставку продукції (виконання робіт, надання послуг) для державних потреб;

визначає порядок використання чистого прибутку казенного підприємства шляхом встановлення обов’язкових нормативів розподілу такого прибутку;

затверджує умови та фонд оплати праці казенного підприємства з урахуванням умов, передбачених галузевою угодою.

Казенне підприємство відповідає за своїми зобов’язаннями коштами та іншим майном, що є в його розпорядженні, крім основних фондів. При недостатності у казенного підприємства таких коштів та майна відповідальність за його зобов’язаннями несе власник.

Казенні підприємства мають право вступати до асоціацій, консорціумів, концернів та інших об’єднань підприємств лише за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

2. За організаційними формами і змістом господарювання в Україні у відповідності з державним реєстром здійснюють діяльність наступні суб’єкти:

індивідуальні підприємства – засновані на особистій власності фізичної особи та виключно її праці;

сімейні підприємства – засновані на власності та праці громадян України – членів однієї сім’ї, які проживають разом;

приватні підприємства – засновані на власності окремого громадянина України, з правом найму робочої сили;

колективні підприємства – засновані на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської та релігійної організації;

державні підприємства – засновані на загальнодержавній власності;

державні комунальні підприємства – засновані на власності адміністративно-територіальних одиниць;

спільні підприємства – засновані на базі об’єднання майна іноземної юридичної або фізичної особи і суб’єктів господарювання (юридичні та фізичні особи) України;

підприємства, засновані на власності громадянин або юридичних осіб інших держав – повністю належать іноземному інвестору, тобто єдиним засновником і власником яких є окремі іноземні громадяни або юридичні особи інших держав;

кооперативи – вид підприємств, які створені громадянами України, що добровільно об’єднались на основі членства для спільного здійснення господарської та іншої діяльності;

орендні підприємства – створені на базі орендованого майна державного підприємства.

Оренда є заснованим на договорі строковим платним володінням і користуванням майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Об’єктами оренди є:

цілісні майнові комплекси державних підприємств, організацій чи їх структурних підрозділів (філіалів, цехів, дільниць);

окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, організацій.

Орендарями можуть бути організації орендарів, створені членами трудового колективу державного підприємства, організації, їх структурних підрозділів; міжнародні організації та особи без громадянства.

селянські (фермерські) господарства – форма підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатись її переробленням та реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їхні батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, котрі об’єдналися для роботи в цьому господарстві. Селянське (фермерське) господарство може бути створене однією особою;

споживчі товариства – самостійні демократичні організації громадян, які на основі добровільності членства і взаємодопомоги за місцем проживання або роботи об’єднуються для спільного господарювання з метою поліпшення свого економічного і соціального стану;

спілки споживчих товариств – об’єднання на добровільних заса-дах споживчих товариств. Взаємовідносини між споживчими товариствами та їх спілками будуються на договірних засадах. Товариства можуть делегу-вати спілкам частину своїх повноважень та виконання окремих функцій;

господарські товариства – підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об’єднання їхнього майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

До господарських товариств належать:

акціонерні товариства;

товариства з обмеженою відповідальністю;

товариства з додатковою відповідальністю;

повні товариства;

командитні товариства.

акціонерні товариства – товариства, які мають статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості і несуть відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства.

Акціонери відповідають за зобов’язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій.

Загальна номінальна вартість випущених акцій становить статутний фонд акціонерного товариства, який не може бути меншим суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення акціонерного товариства.

відкриті акціонерні товариства – вид акціонерного товариства, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах;

закриті акціонерні товариства – вид акціонерного товариства, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржах.

Закрите акціонерне товариство може бути реорганізоване у відкрите шляхом реєстрації його акцій у порядку, передбаченому законодавством про цінні папери та фондову біржу, і внесенням змін до статуту товариства.

товариства з обмеженою відповідальністю – товариство, що має статутний фонд, розподілений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів.

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється статутний фонд, розмір якого повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства з обмеженою відповідальністю.

товариства з додатковою відповідальністю – товариства, статутний фонд яких поділено на частки визначених установчими документами розмірів. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а за недостатністю цих сум – додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника.

Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах.

повні товариства – товариства, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном;

командитні товариства – товариства, в яких поряд з одним чи більшістю учасників, які несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном, є один або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (вкладників).

Якщо у командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть солідарну відповідальність за боргами товариства.

асоціації – договірні об’єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-якого з її учасників;

корпорації – договірні об’єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;

консорціуми – тимчасові статутні об’єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети;

концерни – статутні об’єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців;

об’єднання – інші об’єднання підприємств за галузевим, територіальним та іншими принципами;

дочірні підприємства – підприємства, єдиним засновником і власником яких є інші підприємства;

підприємці – фізичні особи, які є громадянами України, іноземними громадянами, особами без громадянства, що здійснюють підприємницьку діяльність;

організації, заклади, установи – організаційні структури, які не займаються підприємницькою діяльністю. Фінансування робіт, пов’язаних з їх діяльністю, здійснюється за рахунок асигнувань, що виділяються з державного бюджету або місцевого бюджету адміністративно-територіальних одиниць;

організації орендарів – організації, створені трудовим колективом державного підприємства, які мають переважне перед іншими фізичними та юридичними особами право на укладання договору оренди майна того державного підприємства, організації, де вони створені;

організації покупців – добровільні об’єднання громадян, які уклали угоду про спільну діяльність з метою придбання об’єктів приватизації;

політичні партії – об’єднання громадян, прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, які мають головною метою участь у визначенні державної політики, формуванні органів влади, органів місцевого та регіонального самоврядування та представництво у їх складі;

громадські організації – об’єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів;

релігійні організації – релігійні громади, управління та центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об’єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об’єднання представляються своїми центрами (управліннями).

Релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного і того ж культу, віросповідання, напрямку, течії, які добровільно об’єднались з метою спільного задоволення релігійних потреб.

філії – структурно відокремлені частини юридичної особи, що знаходяться поза межами розташування керівного органу юридичної особи та виконують таку ж діяльність (виробничу, наукову тощо), що й юридична особа в цілому. Філія має своє керівництво, яке підпорядковане керівному органу юридичної особи і діє на підставі довіреності, що отримується від відповідного керівного органу юридичної особи;

представництва – структурно відокремлені частини юридичної особи. Представництво діє за межами знаходження юридичної особи від її імені. Діяльність представництва обмежується виключно представницькими функціями (укладання угод, здавання–приймання продукції тощо);

організації, що не займаються підприємницькою діяльністю – організації, заклади, установи, для яких отримання прибутку не є основною метою їх діяльності.

Відповідно до обсягів господарського обороту підприємства і чисельності його працівників (незалежно від форм власності) воно може бути віднесено до категорії малих підприємств.

@ До малих підприємств належать новостворювані та діючі підприємства:

ü у промисловості та будівництві – з чисельністю працівників до 200 чоловік;

ü в інших галузях виробничої сфери – з чисельністю працівників до 50 чоловік;

ü у науці та науковому обслуговуванні – з чисельністю працівників до 100 чоловік;

ü у галузях невиробничої сфери – з чисельністю працівників до 25 чоловік;

ü у роздрібній торгівлі – з чисельністю працівників до 15 чоловік.

Особливості створення та діяльності малих підприємств встановлюються законодавством України.

З метою запровадження спрощеної системи оподаткування до суб’єктів малого підприємництва належать:

фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень;

юридичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких за рік середньооблікова чисельність працівників не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень.

Підприємство діє на підставі статуту. Статут затверджується власником (власниками) майна, а для державних підприємств – власником майна за участю трудового колективу.

У статуті підприємства визначаються власник та найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, його органи управління, порядок їх формування, компетенція та повноваження трудового колективу і його виборних органів, порядок утворення майна підприємства, умови реорганізації та припинення діяльності підприємства. У найменуванні підприємства визначаються його назва (завод, фабрика, майстерня та інші) і вид (приватне, колективне, державне) та інше.

До статуту можуть включатися положення, пов’язані з особливостями діяльності підприємства: про трудові відносини, що виникають на підставі членства; про повноваження, порядок створення та структуру ради підприємства; про знаки для товарів і послуг та інше.

В статуті підприємства визначається орган, який має право представляти інтереси трудового колективу (рада трудового колективу, рада підприємства, профспілковий комітет та інші).

Майно підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

Майно підприємства відповідно до законів України, статуту підприємства та укладених угод може належати йому на праві власності, повного господарського відання або оперативного управління.

Майно, що є у державній власності та закріплене за державним підприємством (крім казенного), належить йому на праві повного господарського відання.

Здійснюючи право повного господарського відання, державне підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та статуту підприємства.

Майно, що є у державній власності і закріплене за казенним підприємством, належить йому на праві оперативного управління.

Здійснюючи право оперативного управління, казенне підприємство володіє та користується зазначеним майном.

Казенне підприємство має право розпоряджатися закріпленим за ним на праві оперативного управління майном, що є у державній власності і належить до основних фондів підприємства, лише з дозволу органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном. Особливості розпорядження іншим майном казенного підприємства визначаються у його статуті.

Відчуження від держави засобів виробництва, що є державною власністю та закріплені за державним підприємством, здійснюється виключно на конкурентних засадах (через біржі, за конкурсом, на аукціонах) у порядку, що визначається Фондом державного майна України. Одержані в результаті відчуження зазначеного майна кошти направляються виключно на інвестиції.

В процесі господарської діяльності підприємство може здійснити реорганізацію шляхом: злиття, розподілу; перетворення; приєднання та виділення.

Злиття передбачає об’єднання двох (А, Б) і більше підприємств в нове підприємство (В), яке виникає в результаті їх злиття:

Розподіл  передбачає поділ підприємства (А) на два (Б, В) і більше нових підприємств з припиненням існування реорганізованого підприємства (А):

Перетворення передбачає припинення діяльності підприємства (А) і утворення на його базі нового підприємства (Б):

Приєднання передбачає приєднання діяльності підприємства (А), що припиняє своє існування, до складу іншого підприємства (Б), що продовжує свою діяльність (Б):

Виділення передбачає виділення зі складу підприємства (А) нового підприємства (Б) при продовженні діяльності реорганізованого підприємства (А):

Сума розмірів майна (активів) усіх підприємств до реорганізації повинна дорівнювати сумі розмірів майна (активів) усіх підприємств, що створені шляхом реорганізації.

Актуальним для підприємницької діяльності є створення дочірніх підприємств. Слід сказати, що у світовому бізнесі дочірні підприємства поширені як традиційна гнучка і налагоджена у правовому відношенні організаційна форма підприємництва. Чинним законодавством України порядок створення, правове положення, діяльність дочірніх підприємств не врегульовані.

В законодавстві тільки згадується, що господарські товариства, мають право створювати на території України та за її межами філії та представництва відповідно до чинного законодавства.

За економічним змістом “дочірнє підприємство” – це підприємство, створене як юридична особа іншим підприємством (установою) шляхом передачі йому частини свого майна в повне господарське відання. Засновник дочірнього підприємства затверджує статут підприємства, призначає його керівника і здійснює стосовно дочірнього підприємства інші права власника, передбачені законодавчими актами про підприємство та про власність.

На підставі цього визначення, мова йде про підприємство – юридичну особу, а, отже, основні економічно-правові ознаки і формально-юридичні реквізити цього суб’єкта є аналогічні як і для підприємств. Визначення “дочірнє” виключає лише повний статус самостійного товаровиробника, оскільки материнське підприємство як власник не тільки створює та реєструє своє дочірнє підприємство як юридичну особу, але й визначає шляхом затвердження статуту його цілі, предмет діяльності та межі статутної правоздатності. Однак материнське підприємство, якщо інше не передбачене статутом, не має права втручатися безпосередньо в господарську діяльність свого дочірнього підприємства.

Ініціатором створення дочірнього підприємства може бути посадова особа – керівник (голова правління) або директор товариства. Ініціатор організує підготовку техніко-економічного обгрунтування необхідності створення дочірнього підприємства, розробку положення про дочірнє підприємство, проекту статуту дочірнього підприємства і подає на розгляд правлінню, раді директорів або засновникам підготовлені документи одночасно з клопотанням про створення дочірнього підприємства.

Вищезазначені органи розглядають подані документи і у разі позитивного рішення дають про них висновок про включення до порядку денного наступних загальних зборів акціонерів або учасників питання про створення дочірнього підприємства.