4.2. Основні рушійні.сили економічного прогресу

Кожне явище - це єдність протилежних сторін, які взаємно ви­ключають одна одну, суперечать одна одній і разом з тим передба­чають одна одну, не можуть існувати відокремлено і лише у взаємодії складають певну цілісність (явище). Тобто, кожне явище - це суперечлива сукупність (єдність), існування якої можливе лише в результаті подолання цих суперечностей. Але ж подолання одних суперечностей породжує інші. І так до безкрайності. Ці загальні положення є ядром закону єдності й боротьби протилеж­ностей, який виступає рушійною силою розвитку в природі й суспільстві. Основні принципи цього закону стосуються й економі­чного розвитку.

Зокрема, найбільш загальною рушійною силою розвитку еко­номічної системи - виробництва є суперечлива взаємодія виробниц­тва й споживання. Потреба1351 в споживанні породжує стимули до виробництва, але й сама потреба виникає з виробництва, породжу­ється виробництвом. Див. схему ЗО.

Схема ЗО

Суперечлива взаємозалежність виробництва та споживання

Ця суперечність виступає як загальна й природна основа розвитку виробництва.

У реальному житті взаємодія виробництва й споживання зав­жди виступає в певній суспільній формі - тобто вона проявляється лише через економічні відносини людей. Відбиваючись у виробни­чих відносинах, потреби людей набувають форми економічних інтересів і стимулів. Мова про них піде далі.

Загальна суперечність виробництва і споживання проявляється в більш конкре­тній суперечливій єдності продуктивних сил і виробничих відносин. Щоб зрозуміти ЇЇ суть і наслідки дії, звернемося до розвитку людського суспільст­ва. Що є рушійною силою цього процесу?

Примітивний характер знарядь праці первісних людей спону­кав їх об'єднуватися для спільної праці й полювання через те, що лише гуртом можна було добути засоби до існування. Це й зумови­ло колективізм відносин первісних людей. А відсутність додатко­вого продукту, знову ж таки через примітивні знаряддя праці, -відсутність експлуатації людини людиною.

Згодом виникають більш досконалі знаряддя праці. Зокрема, в східних стародавніх народів - складні іригаційні системи (Месопо­тамія, Вавилон). При примітивній, але масовій праці вони давали можливість виробляти додатковий продукт, що привело до пере­творення значної частини людей на рабів. За цих умов колективізм у відносинах став перешкодою використання їх у господарстві, що могло стримати подальший розвиток продуктивних сил. Ця суперечність породила виробничі відносини, що ґрунтувалися на деспотичній волі монархів, рабовласників, феодалів (рабство, кріпацтво) і поневолення праці. На основі цього виникла позаеко­номічна експлуатація, тобто експлуатація, яка передбачала особисту залежність раба, кріпака від свого власника.

Зародження великого машинного виробництва привело до ви­никнення нових форм організацій праці, форм, які виключають використання рабської або кріпацької праці. Тобто, поневолена праця, а отже, й відносини між людьми, породжені нею, стали гальмувати подальший розвиток продуктивних сил. Ця супереч­ність долається в результаті виникнення капіталістичних виробни­чих відносин, які характеризуються індивідуальною приватною власністю на засоби виробництва та найманою працею. За цих умов позаекономічна експлуатація безпосередніх робітників замінюється економічною експлуатацією.

Нарешті, сучасному господарству з його високим технічним рівнем, дуже складною внутрішньою організацією, розвинутим

Схема 31 Еволюція виробничих відносин

Отже, як видно з наведеної схеми 31, продуктивні сили зав­жди й повсюди ставлять певні вимоги до стану виробничих відносин. Тому кожному новому етапові розвитку продуктивних сил відповідає певний ступінь розвитку виробничих відносин, а в сукупності обновлені продуктивні сили та виробничі відносини складають новий спосіб виробництва.

З іншого боку, розвиток продуктивних сил повною мірою в остаточному підсумку залежить від виробничих відносин. У чому ж ця залежність полягає? В тому, що виробничі відносини являють собою не що інше, як ті суспільні форми, в яких відбува­ється розвиток продуктивних сил. Вони містять у собі основний механізм організації й функціонування продуктивних сил, границі їх розвитку, стимули й антистимули, суспільні форми, методи і способи господарської діяльності.

ПРИКЛАДИ

1. Спосіб поєднання робочої сили з засобами виробництва. В

умовах, коли робітник є власником або співвласником (акціонерне, пайове, кооперативне підприємство) засобів виробництва, ставлен­ня до роботи одне - робітник зацікавлений, проявляє ініціативу, прагне вдосконалити механізм виробництва, а отже, врешті решт сприяє розвитку продуктивних сил. В умовах, коли засоби вироб­ництва, а отже, й виготовлений продукт належать комусь іншому, а робітник бере участь у виробництві як наймана особа, ставлення до роботи інше. В кращому випадку, сумлінно виконуючи задану роботу, робітник не поспішає проявляти ініціативу, вдосконалюва­ти процес своєї роботи, бо результати цього дістануться не йому. Таке ставлення до роботи закладає зрештою основи гальмування розвитку продуктивних сил.

2. Форми, розміри та своєчасність оплати праці. Форми оплати праці, які пов'язані з кінцевим результатом праці, стиму­люють кращу роботу, й навпаки. Те ж саме можна сказати про розміри оплати праці. Більш високий рівень оплати праці кваліфі­кованих працівників стимулює, по-перше, бажання краще працю­вати, по-друге, постійно підвищувати свою кваліфікацію, й навпа­ки. А це знову ж таки, в остаточному підсумку, впливає на рівень розвитку продуктивних сил. Нарешті, своєчасність виплати заробітної плати працівникам утворює безпосередній зв'язок між працею та винагородою за неї, що позитивно впливай на ставлення працюючого до роботи. Затримка ж в оплаті праці цей зв'язок розриває. В робітника притуплюється усвідомлення того, що дана робота є джерелом його існування, добробуту. Це не може не позначитися негативно на його ставленні до роботи з усіма випли­ваючими звідси наслідками. Такий варіант особливо характерний для сучасного стану організації оплати праці в Україні. Багатомі-сячні затримки виплати заробітної плати аж ніяк не сприяють розвитку продуктивних сил.

Наведені приклади показують, що виробничі відносини як сус­пільні форми організації функціонування продуктивних сил можуть по-різному впливати на останні (продуктивні сили). Вони можуть: а)сприяти розвитку продуктивних сил; б)стимулювати й навіть гальмувати їх розвиток. Від чого це залежить?

Роль виробничих відносин у розвитку продуктивних сил зале­жить від міри їх відповідності рівневі й характеру розвитку продуктивних сил. Наявність такої відповідності зумовлює прогрес у розвитку продуктивних сил. Невідповідність приводить до виникнення між виробничими відносинами й продуктивними силами   суперечностей   і   конфліктів,   що   стає   перешкодою   для розвитку продуктивних сил.

Отже, суспільне виробництво функціонує ефективно лише тоді, коли між виробничими відносинами й продуктивними силами існує певна відповідність. А чи може така відповідність бути постійною? Відповідь на це питання дає аналіз природи та харак­теру взаємозв'язку продуктивних сил і виробничих відносин. Див. схему 32.

Схема 32

Неминучість суперечностей між виробничими відносинами та продуктивними силами

Щоб жити, людина повинна постійно задовольняти свої потре­би: матеріальні (їжа, одяг, житло), соціальні (право на працю, відповідну їй оплату, право на осв)ту, на відпочинок, охорону здоров'я, правовий захист і т.д.), духовні (доступ до цінностей культури, мистецтва тощо). Ці потреби не є раз і назавжди дани­ми. Природа, створюючи людину, заклала в неї генетичний код, який породжує все нові й нові потреби в міру задоволення попере­дніх. Закон зростаючих потреб є одним із загальних законів суспільного розвитку.

Задоволення потреб, як зазначалося раніше, відбувається шля­хом споживання матеріальних та інших благ, які необхідно виробити. Тому прагнення якнайповніше задовольнити зростаючі потреби наштовхується на необхідність розвивати виробництво, нарощувати його обсяги. Але щоб розвивати, вдосконалювати виробництво, люди насамперед повинні вдосконалюватися самі, Вчитися, набувати виробничого досвіду, підвищувати свою кваліфікацію, вдосконалювати засоби праці, за допомогою яких здійснюється процес виробництва. А все це разом є процес розвитку продуктивних сил.

Отже, висновок: продуктивні сили - це найбільш рухливий еле­мент способу виробництва. Вони знаходяться в постійному русі -розвиваються й вдосконалюються.

А як складаються справи з виробничими відносинами? Чи відбу­ваються в них постійні зміни паралельно зі змінами в продуктивних силах? Досить подивитися -на схему, щоб сказати, що ні. Основою виробничих відносин, про що мова йшла раніше і що видно зі схеми, є власність.на засоби виробництва. Зміни в ній, а отже, й у виробни­чих відносинах, відбуваються дуже повільно. Тисячоліття існувала рабовласницька власність, а продуктивні сили постійно розвивалися. Сотні років існує капіталістична власність без суттєвих змін, хоча продуктивні сили за час капіталізму зазнали величезних змін.

Висновок: виробничі відносини - відносно стабільний елемент способу виробництва.

А це означає, що суперечності між виробничими відносинами й продуктивними силами є неминучими. Чому? Тому, що виробничі відносини того чи іншого способу виробництва з часом починають відставати від продуктивних сил, які постійно розвиваються. Старі форми організації праці, її оплати, способи поєднання робочої сили із засобами виробництва починають гальмувати процес розвитку продук­тивних сил. Між ними виникають суперечності, які з часом перерос­тають у конфлікти тому, що зупинитися виробництво в своєму розвитку не може, бо це означатиме загибель людської цивілізації.

Рано чи пізно ці конфлікти з сфери економічної випліскуються в соціальну й політичну, де набувають форму боротьби суспільних сил, класів. А це приводить до - соціально-політичних революцій, які знищують старі,форми власності, а отже, й виробничі відносини, що гальмують розвиток продуктивних сил, і утверджують нові форми власності на засоби виробництва й відповідно нові виробничі відноси­ни, які відкривають простір для розвитку продуктивних сил.

Це і є об'єктивний економічний закон відповідності виробничих відносин рівню й характеру розвитку продуктивних сил суспільства. Його дія неминуче приводить до зміни способів виробництва. Вся історія розвитку людства є яскравим тому підтвердженням. Проте це не виключає й певних, іноді істотних змін у продуктивних силах, також у межах одного способу виробництва. Прикладом того є сучасний капіталізм, який пережив уже декілька етапів такого пристосування виробничих відносин до нового рівня розвитку продуктивних сил, що забезпечує й надалі його прогресивний

З чого ж починаються докорінні зміни у виробничих відноси­нах? Як уже зазначалося, вони починаються зі змін у формах власності (саме ці процеси відбуваються тепер в Україні). Але одного цього мало. Нові відносини власності повинні "обрости" відповідними їм організаційно-господарськими формами. Так, капіталізм довів свої переваги перед феодалізмом лише після того, як створив фабричну форму організації виробництва, привів у дію могутні важелі конкуренції. Точно так і в Україні - новий суспіль­ний лад, який народжується на уламках соціалізму, розкриє свої переваги лише за умови, що він створить такі форми організації виробництва й управління, господарський механізм яких буде відповідати новим формам власності.

Розглянуте вище дає підстави стве­рджувати, що роль виробничих відно­син у суспільному розвитку визначаль-

на. Але такої констатації недостатньо. Необхідно розглянути механізм, з допомогою якого виробничі відносини впливають на процес суспільного виробництва.

Головним у виробничих відносинах є те, що це завжди відно­сини між певними соціальними суб'єктами - виробниками та споживачами матеріальних благ. А ці суб'єкти мають певні потре­би й інтереси^36!, тобто, цілу гаму спонукальних мотивів до госпо­дарської діяльності.

Саме через інтереси як спонукальні мотиви й проявляються виробничі відносини. Тому інтереси розглядаються як рушійна сила економічного прогресу.

Економічні інтереси мають досить складну структуру. Це зумо­влено тим, що людина водночас виступає і як індивідуум, і як член певного колективу, і як представник певного класу й цілого суспільства. Отже, вона є одночасним носієм найрізноманітніших інтересів. Як у них розібратися? Важливим методологічним критерієм виділення різних груп інтересів є виявлення конкретних

f36! Інтереси економічні - категорія, що виражає об'єктивно зумовлені матеріальні (економічні) потреби людей, класів, суспільства.

Схема 33

Структура >економічних інтересів (критерій - суб'єкти інтересів)

Схема 34

Структура економічних інтересів (за іншими критеріями)

Поруч із реальними, об'єктивними інтересами існують наду­мані, сфальсифіковані, невірно зрозумілі інтереси. Вони реально проявляються в усіх формах життєдіяльності людей і теж висту­пають як спонукальні мотиви діяльності. Такого роду інтереси є результатом трансформації об'єктивних інтересів за певних умов. Див схему 35.

Така трансформація відбувається за умов, коли той чи інший вид інтересу реалізується -за рахунок інтересів інших видів.

Отже, всі види інтересів не діють в основному напрямку як спонукальні мотиви. Вони суперечливі й різноманітні й тому постійно породжують колізії, конфліктні ситуації, бо спонукають людей іноді навіть при досягненні одних і тих же цілей діяти в різних напрямках. Характерною в цьому плані є теперішня ситуація в Україні. Всі політичні сили виступають за забезпечення добробуту народу України, але їхні дії для досягнення цієї мети зовсім протилежні. Результатом цього є деградація виробництва та зубожіння основної маси населення країни. Без подолання конфлі­ктних ситуацій, які виникають у результаті різного розуміння об'єктивних інтересів, неможливий поступальний рух суспільства.

Для того, щоб інтереси виступали як спонукальні мотиви ефек­тивної діяльності суспільства, а не гальмували економічний прогрес, необхідно на них певним чином впливати, спрямовувати їх форму­вання. Принциповий механізм формування економічних інтересів людей на різних рівнях (держава, фірма) наведено у схемі 36.