4.2. Фінансово-правові норми та фінансово-правові відносини
4.2. Фінансово-правові норми та фінансово-правові відносини
Відносини, що виникають у процесі мобілізації, розподілу і витрачання централізованих і децентралізованих фондів коштів державою та її органами, регулюються фінансово-правовими нормами.
Під фінансово-правовими нормами розуміють загальнообов’язкові правила поведінки (приписи), що встановлюються компетентними державними органами з приводу мобілізації, розподілу і використання коштів централізованих і децентралізованих фондів, які виражені в категоричній формі та забезпечені примусовою силою держави.
До особливостей фінансово-правових норм належать такі: вони регулюють відносини лише в сфері фінансової діяльності держави; вони містять приписи, що встановлюються державою з приводу мобілізації, розподілу і використання фондів грошових коштів; мають імперативний (загальнообов’язковий характер), оскільки вміщують державне веління; виражені в категоричній формі, що виключає зміну умов норм за волевиявленням суб’єктів.
Структура фінансово-правових норм, тобто їх внутрішня будова, складові не відрізняються від структури норм інших галузей права, але в їх елементах відображаються особливості суспільних відносин, які ними регулюються. Фінансово-правова норма складається з гіпотези, диспозиції та санкції.
Гіпотеза фінансово-правових норм визначає умови, за яких у суб’єктів фінансових правовідносин можуть виникати передбачені нормою юридичні права і обов’язки у галузі фінансової діяльності. Ці умови завжди виражені конкретно.
Диспозиція фінансово-правової норми — це основа норми, що вказує на те, якою саме повинна бути поведінка сторін фінансових відносин за наявності передбачених гіпотезою фактичних обставин. Вона містить вимоги норми, встановлює права і обов’язки суб’єктів фінансових відносин і завжди виражена в категоричній формі.
Санкція фінансової норми містить вказівки на невигідні для її порушника наслідки.
Залежно від характеру поведінки суб’єктів фінансово-правових відносин, що регулюються нормою фінансового права (активна чи пасивна), норми фінансового права поділяють на такі види: зобов’язуючі — приписують здійснити певні дії, спрямовані на мобілізацію або використання коштів державою; забороняючі — приписують не чинити дій, які порушують або підривають фінансову дисципліну; уповноважуючі — в них держава надає учасникам фінансових правовідносин повноваження на здійснення певних позитивних дій у передбачених межах. Категоричність у цих видах норм виявляється дещо своєрідно — їх імперативний характер сполучається з певними правомочностями, встановленими у чітко визначених межах.
За змістом фінансово-правові норми поділяють на матеріальні і процесуальні.
Матеріальні фінансово-правові норми визначають матеріальний зміст юридичних прав та обов’язків суб’єктів фінансових правовідносин (закріплюють види і обсяг коштів, які повинні надійти у централізовані та децентралізовані фонди коштів від фізичних та юридичних осіб, та обсяги видатків, які будуть профінансовані за рахунок цих фондів).
Процесуальні фінансово-правові норми визначають процедуру діяльності органів держави з мобілізації коштів у централізовані і децентралізовані фонди та порядок реалізації обов’язків по внесенню коштів і витрачанню їх з боку іншої сторони фінансових правовідносин — юридичних осіб.
Фінансово-правові відносини називають юридичною формою вияву і закріплення фінансових відносин.
До особливостей фінансово-правових відносин належать такі: вони виникають лише у сфері фінансової діяльності держави і пов’язані з мобілізацією, розподілом і використанням коштів централізованих і децентралізованих коштів грошових фондів, тобто завжди мають грошовий характер; однією стороною фінансово-правових відносин виступає держава в особі її уповноважених органів, що зумовлює нерівне положення суб’єктів цих правовідносин; вони виникають, змінюються та припиняються не за волевиявленням сторін, а пов’язані з фінансово-правовими актами.
Серед основних функцій, які виконують фінансові правовідносини в механізмі правового впливу на державні фінанси, розрізняють такі: 1) вони вказують на коло осіб, на яких у конкретний час поширюється дія фінансово-правових норм; 2) закріплюють конкретну поведінку суб’єктів у сфері мобілізації, розподілу і використання фондів коштів, якої вони повинні дотримуватися; 3) є умовою для можливості приведення в дію юридичних засобів забезпечення суб’єктивних прав та юридичних обов’язків суб’єктів фінансових правовідносин.
Матеріальним змістом фінансових правовідносин є поведінка суб’єктів, а юридичним — суб’єктивні юридичні права та обов’язки, встановлені фінансово-правовими нормами.
Об’єкт фінансових правовідносин — це фонди коштів, які формуються, розподіляються і використовуються внаслідок реалізації суб’єктивних прав і юридичних обов’язків. Об’єкт фінансових правовідносин пов’язаний з інтересом держави, яку представляє уповноважений орган.
Суб’єкти фінансово-правових відносин — це юридичні і фізичні особи, які на підставі правових норм можуть бути учасниками фінансово-правових відносин. Суб’єктами фінансово-правових відносин є держава, адміністративно-територіальні утворення (в особі їх органів), юридичні особи (як колективні суб’єкти), фізичні особи (як індивідуальні суб’єкти).