4.2. Форми та принципи соціального партнерства
Соціально-трудові відношення в залежності від способу їх регулювання, методів вирішення проблем класифікують по типах. Тип соціально-трудових відношень визначається їх характером, а саме тим, яким конкретно способом приймаються вирішення в соціально-трудовій сфері. Важливу роль у формуванні типів соціально-трудових відношень грають принципи рівності або нерівності прав і можливостей суб'єктів соціально-трудових відношень. Від того, якою мірою і яким способом комбінуються ці базисні принципи, залежить певний тип соціально-трудових відношень й інші принципи, що його визначають [8, c. 313].
Пріоритетність конкретних принципів існування соціально-трудових відношень, їх комбінація в процесі вирішення проблем у соціально-трудовій сфері характеризують тип соціально-трудових відношень. В цьому випадку основою соціально-трудових відношень можуть служити принципи солідарності і субсидіарності, відношення, побудовані за принципом “панування-підкора”; рівноправне партнерство, конфлікт, конфліктне співробітництво, конфліктне суперництво, дискримінація. Відповідно до цих принципів (характеристик) виділяють два полярних типи трудових відношень: патерналізм і соціальне партнерство. Можливі й інші типи соціально-трудових відношень, обумовлені сполученням принципів і методів їх регулювання.
Основний принцип системи соціально-трудових відношень – законодавче забезпечення прав у соціально-трудовій області, визначення об'єктів, суб'єктів, порядку їх взаємодій, охоплення сфер взаємовідносин суб'єктів, а також контроль за дотриманням цих прав.
Принцип солідарності – ідеал, вироблений людством у процесі його соціально-економічного розвитку, - припускає спільну відповідальність людей, засновану на особистій відповідальності і згоді, одностайності і спільності інтересів. Його суть зводиться до того, що згуртованість дозволяє виявляти й оцінювати однакові інтереси, типові для тієї або іншої групи населення, подібні загальні риси, а також подібний соціальний або економічний ризик. Це, у свою чергу, утворює конструктивну основу для того, щоб спільно захищати свої інтереси, протистояти небезпеці і ризику. Принцип солідарності дозволяє компенсувати монопольну регламентуючу роль держави в розвитку соціально-трудових відношень, стимулюючи прояв особистої ініціативи і відповідальності в кожного учасника соціально-трудових відношень [7, c. 338].
Принцип субсидіарності ґрунтується на особистій відповідальності. Однак відповідно до цього принципу допомоги з боку завжди варто віддавати перевагу “самозахисту”, а при можливості перенесення соціальної відповідальності на третю особу, наприклад, на державу, перевага повинна бути віддана “субсидіарній” допомозі. Принцип субсидіарності спрямований на збереження неослабного прагнення людини до самовідповідальності і самореализации і покликаний запобігати перенесенню відповідальності на суспільство. Очевидно, що в соціально-трудових відношеннях будь-якого суспільства почуття власної гідності, віра в себе і почуття особистої відповідальності громадян повинні стимулюватися; крім того, повинна бути забезпечена можливість їх реалізації.
Принцип партнерства припускає здійснення захисту своїх інтересів суб'єктами соціально-трудових відношень і їх самореалізацію в політиці узгодження взаємних пріоритетів.
Рольова функція держави в соціально-трудових відношеннях або практично повна їх регламентація формують тип соціально-трудових відношень, який називається державним матеріалом. Патерналізм може сформуватися і на рівні підприємства (організації) внаслідок використання жорсткої регламентації соціально-трудових відношень. Раніше саме такий принцип лежав в основі регулювання трудових відношень у нашій країні. Цей тип соціально-трудових відношень у визначених історичних і соціокультурних умовах може опинитися високоефективним. Прикладом є досвід внутрішньофірмових соціально-трудових відношень на підприємствах Японії. Водночас відомі і якісно інші наслідки цього типу відношень: пасивність у трудовій поведінці, мінімізація рівня домагань до якості життя в цілому і якості трудового життя зокрема. Небезпека побудови соціально-трудових відношень відповідно до цього принципу полягає в обмеженні самостійності суб'єктів відношень, у прояві ними пасивності й утриманства в трудовому і громадському житті.
Принцип загальності повинний бути визначальним у механізмі соціального захисту. Звуження кола захисту на користь найбільш нужденних малозабезпечених груп, буде викликати в них утриманські настрої. Необхідне поширення дії соціального захисту для всіх осіб : працюючих, безробітних, непрацездатних незалежно від соціального статусу.
У рамках реалізації механізму соціального захисту потрібен диференційований підхід, актуальність якого обумовлена усе більшою поляризацією суспільства в умовах кризи й економічної стагнації. Таким чином, диференціація норм і умов соціального захисту буде стимулювати самостійність учасників соціально-трудових відношень, а також враховувати причини і ступінь втрати працездатності [5, c.197].
Принцип адресності має актуальне значення на етапі реалізації соціального захисту. Законодавча практика найчастіше має декларативну форму. При цьому існує ряд законів і положень, практичне втілення яких відсутнє. Декларування різних положень і зобов'язань держави з соціального захисту не знімає гостроти проблем у цій області. Слідом за прийняттям законодавчих норм необхідні механізми й адресні програми їх реалізації.
Принцип інтегрированості містить у собі обов'язковість взаємозв'язку і взаємодії усіх форм, елементів і методів соціального захисту, організацію їх у єдину систему на всіх рівнях і структурних ланках суспільного життєзабезпечення. Мета соціального захисту в системі соціально-трудових відношень – забезпечення стабільності функціонування всієї соціально-трудової сфери і гідного рівня життя всім її учасникам.