Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

4.3. Економічні ідеї соціалістів-утопістів

4.3. Економічні ідеї соціалістів-утопістів

Критичне сприйняття концепції класичної школи було харак­терне також для того напрямку суспільної думки, в основі якого лежала соціалістична ідея. Суть її полягала у переконанні в можливій побудові "суспільства всезагальної рівності і справедливості, вільного від засилля, гніту та злиднів. Очевидно, що ідея класичної школи про «природність» і незмінність порядків, які характерні ринковій економіці, вступала в протиріччя з подібним уявленням. Прибічники соціалістичної ідеї багато і переконливо критикували пороки сучасного їм суспільства, протиставляючи йому моделі соціальної структури, здатної забезпечити справедливість і рівно­прав'я для всіх членів общини. Пропоновані проекти носили чисто умоглядний характер і не були результатом попереднього аналізу закономірностей суспільного процесу. Це були скоріше фантазії на тему про можливість майбутнього щастя, засновані більше на вірі, ніж на раціональних доказах. Не випадково біля витоків цієї ідеї ле­жать релігійні уявлення про рух шляхом випробовувань і удоскона­лювань до реалізації божественного задуму. Результатом цього ру­ху повинно стати Боже царство, у якому установляться загальний мир і благоденство. Подібні вірування характерні для усіх світових релігій, особливо на ранніх етапах їхнього формування. Згодом ці ідеї відтворювалися в навчаннях релігійних єресей, які дорікали офіційній церкві у відступі від первісного божественного задуму, а в особі найбільш радикальних своїх представників ратували за побудову Божого царства на землі. Однак першим завершеним проектом соціалістичного суспіль­ного устрою, не пов'язаним з релігійними віровченнями, стала кни­га англійського мислителя, письменника і державного діяча Тома-саМора (1478-153-5). «Утопія» (повна назва: «Дуже корисна, а та­кож цікава, воістину золота книжечка про найкращий державний устрій і про новий острів Утопія»), яка вийшла у 1516 році. За фор­мою це — художній твір, розповідь якогось моряка Гітлодея про по­гляди, звичаї і спосіб життя, побачені ним на невідомому острові Утопія. Фантастичність і нереальність того, що описувалося, Мор підкреслює і назвою острова ("утопія" - грец. місце, якого немає) і ім'ям оповідача («гитлос» — грец. порожня балаканина). Він не претендує на реалізацію свого проекту на практиці. Мова йде лише про його уявлення про ідеальний суспільний пристрій. Але ці уяв­лення виявилися настільки типовими для соціалістичних проектів, що всі їх стали об'єднати поняттям «утопічні».

Однією з найхарактерніших рис цих проектів було негативне ставлення до приватної власності. У ній утопісти бачили джерело всіх бід і нещасть сучасних їм суспільств і пропонували замінити її колективними і суспільними формами власності.

Загальна власність припускала і відповідний спосіб розподілу: продукт, який належав усім, розподілявся централізовано за зрівняльним принципом, чим і досягалася бажана рівність.

Такий спосіб власності і розподілу природно породжував про­блему стимулів до праці. Якщо створений продукт належить всім і кожному гарантована рівна з іншими його частка, то відкіля візьметься зацікавленість у напруженій роботі для збільшення ба­гатства? Вихід вбачався в обов'язковості праці. У різних авторів соціалістичних проектів ця обов'язковість досягалася різними шля­хами. Т. Мор припускав наявність особливого стану наглядачів («сіфогрантів»), які зобов'язані були контролювати участь всіх гро­мадян у роботі. Більш пізні утопісти покладали основні надії на свідомість і почуття відповідальності, що роблять неможливим ухилення від суспільно корисної діяльності.

Творча праця на загальну користь, як і все життя суспільства, строго організовані, регламентовані і відбуваються за планом. Кож­ний виконує доручений йому вид праці, відповідно до завдань змінює вид діяльності (у того ж Мора кожен житель Утопії неза­лежно від роду занять зобов'язаний два роки відробити в сільсько­му господарстві), за строго визначеними нормами одержує належ­ну йому частку продукту. Планомірна організація виробництва, розподілу і споживання продукту виключала, як правило, товарно-грошову форму економічного зв'язку. Обмін замінявся безпосе­реднім централізованим розподілом; гроші або виключалися уза- " галі, або замінялися сурогатами-квитанціями, які дають право на отримання своєї частки із суспільних складів.

Утопічні проекти суспільного устрою з'являлися час від часу в різних країнах, як правило, у періоди загострення соціальних конфліктів (революції, повстання, війни), коли проблема нерівнос­ті і несправедливості ставала особливо актуальною. Італієць Том-мазо Кампанелла {«Місто Сонця»), англієць Джерард Уінстенлі («Закон волі»), французи Жан Мельє («Заповіт»), Жак Мореллі («Кодекс природи»), Габріель Маблі («Суспільне право, засноване на договорі») і ін. протягом XVII — першої половини XVIII ст. за­пропонували низку варіантів соціалістичного і комуністичного ус­трою суспільства. Не дивлячись на відмінності в дрібницях, ці мо­делі об'єднувало те, що економіка проектованих співтовариств ба­зувалася на «трьох китах» утопічного віровчення: суспільній влас­ності, зрівняльному розподілі продукту і планомірній організації виробництва.

Вершиною утопічної думки став період після Великої фран­цузької революції, коли зі своїми проектами суспільної перебудови виступили три видатних соціалісти-утопісти — Анрі Сен-Сімон, Шарль Фур'є і Роберт Оуен.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                

Клод Анрі Сен-Сімон де Рувруа (1760-1825), нащадок однієї з найдавніших аристократичних родин Франції, переживши бурхливі події Французької революції, дійде висновку, що проголошені нею ідеали свободи, рівності і братерства можуть бути реалізовані лише за умови докорінної перебудови суспільства на соціалістичних на­чалах. Свої уявлення про майбутнє суспільство загальної рівності і справедливості він виклав у низці праць, серед яких — «Листи же­невського жителя до сучасників», «Про індустріальну систему», «Нове християнство».

Сен-Сімон уперше спробував обгрунтувати об'єктивну необхід­ність руху до соціалізму посиланням на процес історичної ево­люції. Людство проходить ряд послідовних етапів у своєму розвит­ку, причому кожен наступний прогресивніший, ніж попередній. Оскільки сучасне йому суспільство було далеким від ідеалу, воно закономірно повинно було змінитися більш прогресивним суспіль­ним ладом. Рушійною силою зміни історичних етапів є боротьба класів. Саме боротьбою дворянства і третього стану пояснює він французьку революцію. Але вона не вирішила остаточно проблеми класових антагонізмів.

Сучасне йому суспільство складається з двох основних класів: дозвільних власників і трудящих індустріалів. Перші отримують паразитичні доходи — ренту, відсоток — шляхом експлуатації тих, хто одержує трудові доходи, до яких він відносить зарплату і при­буток.

У майбутнім суспільстві, яке Сен-Сімон називає індустріаль­ною системою, буде відсутнім паразитичне привласнення, оскільки буде ліквідована його основа — приватна власність. Праця буде за­гальною: усі будуть зайняті або фізичною, або розумовою працею і будуть брати участь у створенні достатку. Положення людей буде визначатися їхніми здібностями, а доход кожного — внеском у за­гальну справу.

На зміну анархії виробництва прийде планомірна його ор­ганізація, метою якої буде «можливо більш корисне поєднання всіх окремих робіт в області наук, мистецтв і ремесел». Регулюючим центром буде держава, яка поступово буде втрачати свої політичні функції, залишаючи за собою лише функції «управління речами», тобто виробництвом і розподілом.

Разом з тим для досягнення достатку варто заохочувати розви­ток усіх видів господарств, спонукуючи заповзятливість «спокусою приватних вигод». Приватна власність, таким чином, не ліквідуєть­ся беззастережно, а зберігається в тій мері, у якій вона стимулює ефективнішу працю.

Рух до нового суспільства буде реалізовуватися шляхом посту­пових мирних перетворень, на основі досягнення матеріального благополуччя, з одного боку, і духовного перевиховання силою пе­реконання й особистого прикладу, з іншого. Сен-Сімон звертається до Наполеона, потім до Людовика XVIII, закликаючи їх зрозуміти ті вигоди, які принесе індустріальна система і сприяти її впровад­женню, але розуміння не зустрів. Послідовники Сен-Сімона пере­творилися в релігійну секту, які намагалися представити його вчен­ня у вигляді нової релігії, але симпатіями і популярністю не корис­тувалися.

Інший варіант соціальної утопії представлений Шарлем Фур'є (1772-1837). Якщо Сен-Сімон спробував дати загальну картину майбутнього соціалістичного суспільства, то Фур'є зосередив свою увагу на деталях, докладно досліджуючи первинну ланку цього суспільства. У низці праць, серед яких виділяються «Трактат про домашню і землеробську асоціацію», «Новий господарський і соцієтарний світ», він скрупульозно описує всі деталі виробництва і побуту в таких осередках, називаних їм фалангами. Фаланги буду­ються за принципом асоціації, тобто добровільного об'єднання лю­дей, які живуть і працюють разом. Власність усуспільнена в мас­штабах асоціації, вихідний фонд коштів якої утворюються з внесків членів товариства.

Праця є загальною і обов'язковою, організованою на основі принципу зміни праці. Фур'є різко критикує пороки капіталістич­ної спеціалізації, яка робить працівника рабом його професії і пере­творює працю в монотонне й обтяжне заняття. Тому в майбутньому суспільстві передбачена часта зміна діяльності. Кожний член фа­ланги послідовно виконує ряд завдань (сеансів), працюючи в поле, у майстернях, на біржі, займаючись науками і мистецтвом. Настільки ж детально регламентований і побут: сон, дозвілля, прийом їжі. Споживання раціоналізоване й усуспільнене. Задоволь­няються лише розумні потреби в межах установлених норм і по можливості колективно. Домашнє господарство замінене громадсь­ким харчуванням і обслуговуванням. Індивідуальній розкоші про­тиставлена пишність суспільних споруд і свят.

Своєрідно організований в системі Фур'є розподіл створеного продукту. Він здійснюється у вигляді виплати дивідендів на акції, якими володіють усі члени асоціацій. Акції можуть бути трьох видів: отримані у вигляді винагороди за працю, за вкладену в співтовариство власність і за особливі здібності і таланти. Неми­нучу при такій системі нерівність у доходах Фур'є намагався ком­пенсувати більш високими дивідендами, які виплачувалися по тру­дових акціях.

З економічної точки зору модель Фур'є була обгрунтована до­сить слабко і непереконливо. При досить скромному і зрівняльному споживанні в членів фаланг будуть залишатися значні заощаджен­ня від їхніх доходів. Як вони будуть використовуватися — незро­зуміло. Яких-небудь відрахувань чи податків не передбачалося. Але тоді не зрозумілими були джерела створення суспільних фондів споживання, яким приділялася настільки важлива роль у цьому суспільстві. Не ясно також, як повинна вирішуватися проблема накопичення. При відсутності централізованих фондів кошти на накопичення могли утворюватися лише шляхом покупки акцій за Рахунок індивідуальних заощаджень. Але в такому випадку одер­жувачі великих доходів будуть мати можливість концентрувати у своїх руках більшу кількість акцій і про бажану рівність уже не могло бути і мови.

Крім того, не зовсім зрозуміло, чи були можливими взагалі купівля-продаж акцій, оскільки не визначеними були роль і мас­штаби товарно-грошових відносин усередині фаланг. З одного боку, фалангісти одержують усе необхідне із суспільних фондів шляхом колективного споживання. З іншого боку — вони одержують дохо­ди в грошовій формі, одним з видів занять є робота на товарній біржі.

Майже не торкається Фур'є і питання про взаємовідносини між фалангами. Між ними існує поділ праці й обмін, але ні державної влади, ні яких-небудь загальнонаціональних інститутів не передба­чалося, що дозволяло розглядати Фур'є як одного з попередників анархізму.

Ідеї утопічного соціалізму знайшли благодатний грунт не тільки в післяреволюційній Франції, яка роздиралася соціальними про­тиріччями, але й в Англії, де ці протиріччя були породжені наслідками промислового перевороту. Найяскравішою фігурою се­ред носіїв цих ідей став Роберт Оуен (1771-1858).

На відміну від інших утопістів він не тільки пропонував проек­ти соціальних перетворень, але і намагався реалізувати їх на прак­тиці. Спочатку він проводить експеримент на ткацькій фабриці в шотландському містечку Нью-Ленарці, яка належала йому. Ство­ривши робітникам елементарні людські умови праці і побуту (ко­ротший робочий день, стерпні житла, пенсії і допомоги, дитсадки і ясла для дітей), він досягає разючих результатів у вигляді росту ви­робництва і соціального оздоровлення. Потім він створює на тери­торії США колонію-комуну «Нова гармонія», де намагається ор­ганізувати виробництво і побут на комуністичних началах у відповідності зі своїми уявленнями про цей суспільний устрій.

Згідно з цими уявленнями суспільство повинне складатися з тру­дових кооперативних громад, де люди спільно працюють і спільно володіють засобами виробництва. Праця високопродуктивна і при­ваблива, оскільки базується на широкому використанні машин і новітніх досягненнях науки і техніки, які рятують її від важких і мо­нотонних операцій. У Роберта Оуена, як і у Фур'є передбачена зміна праці, участь у багатогранній діяльності громади, яка включає розу­мову і фізичну, промислову і сільськогосподарську працю.

Витрачена праця створює вартість, яка повинна розподілятися між учасниками господарського процесу відповідно до трудового внеску кожного. Працівник одержує еквівалент своїх трудових вит­рат. Капіталізм, як вважає Оуен, порушує принцип справедливого обміну по витратах праці, оскільки власники засобів виробництва ' бажають отримати прибутки і ренти. Вони не доплачують робітни­кам того, що їм належить, і засобом такого пограбування стають гроші. Це штучне мірило, будучи посередником при обміні, маскує порушення еквівалентності і дозволяє одним привласнювати части­ну результату праці інших. Щоб ліквідувати цю несправедливість, необхідно, по-перше, відмовитися від приватної власності, щоб не було мотиву погоні за прибутком, і, по-друге, ввести прямий обмін відповідно до затрат праці за квитанціями, на яких буде зазначена кількісна міра цих витрат. Ідея «робочих грошей» була досить ши­роко поширена серед прихильників трудової теорії вартості, але особливістю підходу Р. Оуена було те, що він пов'язував її ре­алізацію з обов'язковою ліквідацією приватної власності.

Спроба на практиці реалізувати свої ідеї в «Новій гармонії» закінчилася повним провалом. Зрівнялівка у розподілі підривала стимули до ефективної праці, а обмін відповідно до трудових вит­рат привів до надлишку одних продуктів, які не користалися попи­том, і дефіциту інших. Громада збанкрутувала економічно, погли­нувши майже весь особистий капітал Оуена і викликавши в бага­тьох розчарування в самій ідеї. Але сам він вважав, що невдача пов'язана з недостатньою духовною готовністю до нового способу життя. «Структура комуністичних поселень буде доти невдалою, — писав Оузн, — поки не удасться створити інші нрави».

Незважаючи на те, що експеримент у цілому не мав успіху, низ­ка починань Оуена втілилалася в конкретні форми, яким визначено було довге життя. Він стояв у витоків кооперативного руху, був ор­ганізатором однієї з перших британських профспілок, деякі його ідеї були використані в таких сучасних наукових напрямках, як ер­гономіка і соціальна інженерія.

У 20-х рр. XIX ст. в Англії з'явилася група соціалістів-утопістів, яка намагалася для обгрунтування своїх соціалістичних ідей залучити теорію трудової вартості Д. Рікардо. Найпомітніши­ми серед них були Вільям Томпсон, Джон Грей, Джон Френсіс Брей, Томас Годскін.

Якщо вартість створюється тільки працею, — міркували во­ни, — то прибуток і рента є відрахуванням з цієї вартості, яке на­лежить робітником як її творцям. Така система не може бути спра­ведливою і вічною, тому що побудована на порушенні природного права. Робітнику недоплачують при обміні праці на заробітну пла­ту — у цьому складається суть капіталістичної експлуатації. Вар­то реформувати сферу обігу так, щоб робітник міг одержувати по­вний продукт своєї праці. Вони широко підтримували ідею спра­ведливого обміну відповідно до трудових витрат, а деякі (Д. Грей) намагалися організувати спеціальний банк, через який такий обмін за «трудовими» квитанціями міг би здійснюватися. Доля цієї спро­би виявилася схожою з іншими їй подібними — банк швидко збан­крутував. Разом з тим саме ця група утопістів найближче підійшла до проблеми економічного обгрунтування соціалістичної ідеї, що було досить слабким місцем у всіх проектах представників цього напрямку.

Ідеї утопічного соціалізму поширилися не тільки в Західній Європі. Своєрідним варіантом цієї ідеї був розроблений представниками рево­люційно-демократичного напрямку російської суспільної думки: Олександром Івановичем Герценом, Миколою Платоновичем Ога-рьовим, Миколою Гавриловичем Чернишевським.

Відмінною рисою їхніх соціалістичних уявлень було те, що ство­рення суспільства рівності і справедливості вони пов'язували із се­лянською громадою, у природі якої, на їхню думку, були закладено ко­лективістські і соціалістичні начала. Тому проектований ними соціалізм, на відміну від західноєвропейського, був селянським, оскільки саме із селянством пов'язувалися надії на соціалістичні пере­творення.

Крім того, ці перетворення припускали більш радикальні спосо­би свого здійснення. Шлях до соціалізму лежав не через мирну про­паганду і силу приклада, а через селянську революцію, яка насиль­но повинна змести старі порядки, розчистивши шлях для нового суспільства.

Соціалісти-утопісти зіграли важливу роль у розвитку еко­номічної думки. Вони вперше звернули увагу на те, що економічні проблеми не можна розглядати ізольовано від проблем соціальних. Модель «економічної людини», запропонована класичною школою, не вичерпує всієї складності суспільних відносин. Існують інтере­си великих груп-людей — класів, — зіткнення яких визначає хід людської історії. Проходячи ряд етапів у своєму розвитку, людство рухається по шляху прогресу, переходячи від менш довершених до більш досконалих форм своєї організації.

Проекти побудови довершеного суспільства, які пропонувалися утопістами, були багато в чому наївні, фантастичні і не витримували перевірки практикою реального життя, але саме прагнення за­безпечити людям гідне життя, вільне від скитань і кричущої несправедливостей, було привабливим і викликало симпатії. Вони кликали у світ ілюзій і красивої казки. Наскільки це було виправда­ним? Французький поет XIX ст. Беранже, оцінюючи діяльність утопістів, писав:

Господа, если к правде святой  

Мир дорогу найти не сумеет,  

Честь безумцу, который навеет

Человечеству сон золотой...

Чи честь? Чи породжує золотий сон прагнення дійсно зробити світ кращим, чи катастрофа ілюзій спричиняє розчарування, апатію і як результат — появу одіозних форм суспільного устрою?

Спроби практичного втілення утопічних проектів або терпіли фіаско, або породжували щось прямо протилежне переслідуваним цілям: свобода оберталася казарменим чи табірним режимом; рівність — обтяжуючою бідністю більшості і неконтрольованістю правлячих еліт.

Невідповідність утопічних мрій і практики «реального соціаліз­му» була настільки разючою, що породила новий літературний жанр — антиутопії, автори яких спробували показати сірість і без-  вихідність того світу, що виникав із спроб реалізувати соціаліс­тичні утопії.

Серед найвідоміших антиутопій можна назвати романи Джорджа Оруелла «1984», Андрія Платонова «Чевенгур», Євгена Замятіна «Ми».

Соціалістична ідея в її утопічному варіанті залишалася приваб­ливою, але нездійсненною мрією і для того, щоб довести її життє­здатність потрібна була наукова теорія, здатна обґрунтувати мож­ливість і умови її практичної реалізації. Про спробу створення такої теорії мова йтиме в наступній главі. мірою науковою, оскільки вони торкалися поверхневого шару еко­номічних відносин, скоріше, реєструючи їх, ніж аналізуючи з ме­тою виявлення закономірностей. У той же час вони наштовхнули­ся на ряд закономірностей, властивих економічним процесам, які хоча і не змогли пояснити, але відзначили їхню наявність. Такі, на­приклад, формулювання чистої кількісної теорії грошей, наявність взаємозв'язку між рівнем кредитного відсотка й економічною ак­тивністю, констатація витіснення дешевими грішми дорогих («за­кон Грешема»).

Меркантилістські ідеї отримали широке розповсюдження прак­тично у всіх країнах, де відбувався перехід до ринкової економічної системи, і хоча вони були фрагментарні і найчастіше суперечливі, їхній вплив був досить помітним як в області господарської політи­ки, так і в теоретичному осмисленні явищ, які спостерігалися.