4.3. Класифікація юридичних осіб у зарубіжних правових системах

4.3. Класифікація юридичних осіб у зарубіжних правових системах

У праві зарубіжних країн легалізовані різноманітні за характером діяльності та організаційною структурою юридичні особи. Їх класифікація здійснюється за різними підставами.

В усіх країнах у законодавстві та правовій доктрині, перш за все, розрізняють юридичні особи публічного права та юридичні особи приватного права.

Юридичні особи публічного права:

виникають на підставі публічно-правового акту (закону, адміністративного акту);

реалізують цілі публічного характеру, зазвичай, державні (владні) або суспільно корисні;

як правило, наділені владними повноваженнями;

передбачають особливий характер членства в них.

Питання організації, сфери діяльності, представництва таких юридичних осіб регулюються нормами публічного права. До них належать держава, адміністративно-територіальні одиниці, державні установи, торгові й промислові палати, а в деяких країнах окремі державні підприємства.

Юридичні особи приватного права

виникають на основі приватно-правового акту (установчого договору);

створюються відповідно до цивільного законодавства певної країни на розсуд приватних осіб;

реалізують цілі, які визначаються приватними особами, як правило, приватного характеру.

Матеріальну основу діяльності таких юридичних осіб також створюють приватні особи. Приватними юридичними особами можуть бути як різноманітні торгові товариства, так і установи чи інші утворення.

Варто зазначити, що юридичні особи публічного права як учасники цивільного (господарського) обороту дедалі більше підпорядковуються правовому режиму юридичної особи приватного права й наділяються такими ж правами і обов’язками, як і приватні.

Має певну практичну цінність поділ юридичних осіб й за іншими підставами[1]:

за формою власності: державні та недержавні;

за цілями діяльності: комерційні та некомерційні;

за складом засновників: такі, що створюються тільки юридичними особами, тільки державою, будь-якими учасниками цивільного обороту;

за характером правомочностей учасників стосовно самої юридичної особи: такі, в яких засновникам належить право влас­ності чи інші речові права; в яких засновники мають зобов’язальні права (торгові товариства, кооперативи); в яких зас­новники не мають зобов’язальних прав (наприклад, громадські об’єднання, фонди та ін.);

за способом утворення: такі, що утворюються дозвільним, явочним, нормативно-явочним способами;

за формою участі членів: об’єднання осіб (персональні — обов’язковою є участь засновників у діяльності товариства) та об’єднання капіталів (майнові — особиста участь засновників у діяльності товариства є можливою, але не обов’язковою);

за видами засновницьких документів: договірні, договірно-статутні, статутні;

за числом засновників: колективні та одноособові.

Важливе значення має поділ юридичних осіб на комерційні (торгові) та некомерційні (цивільні), а також на спілки (об’єд­нання) та установи.

Некомерційними (цивільними) є юридичні особи, діяльність яких регулюється цивільним законодавством і які за загальним правилом не мають на меті одержання прибутку. Комерційні (тор­гові, господарські) юридичні особи діють за нормами торгового права (у країнах із дуалістичною системою приватного права)
і мають на меті одержання прибутку.

Спілками є юридичні особи, що об’єднують на правах членства кількох фізичних чи юридичних осіб, які й вирішують питання виникнення, визначення цілей юридичної особи та засобів їх реалізації. Спілки можуть бути як комерційними, так і некомерційними.

Установами є юридичні особи, які мають некомерційні цілі (благодійні, культурні, освітні, наукові та ін.), виникнення, мета і зміст діяльності яких визначаються волею одного засновника, який виділяє для цього відповідні кошти. Особи, які користуються результатами діяльності установи (дестинатори), не перебувають з нею в яких-небудь правовідносинах. Установи можуть мати як публічний, так і приватний характер.