Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

4.3. Маркетингова цінова політика підприємства

4.3. Маркетингова цінова політика підприємства

Маркетингова цінова політика складається з комплексу заходів щодо визначення цін, знижок, умов оплати за товари чи послуги з метою задоволення потреб споживачів і забезпечення прибутку підприємства. Вона є одним з основних елементів маркетингу, оскільки:

ціна належить до головних інструментів у конкурентній боротьбі;

за низького рівня доходів населення відповідна ціна дає змогу виробникам продати, а покупцям придбати товари чи послуги;

у ринковій економіці ціна є надійним зрівноважувачем попиту та пропонування товарів чи послуг.

Маркетинговий розрахунок цін є логічною послідовністю кроків (рис. 4.4). При цьому враховуються відповідні фактори, що зменшують чи розширюють можливий інтервал варіацій цін на той чи інший товар. Систему ціноутворювальних факторів показано на рис. 4.6 [46, c. 151].

Рис. 4.4. Алгоритм розрахунку ціни

Основними ціноутворювальними факторами є величина і динаміка попиту (кількість товарів, яку споживачі готові й бажають придбати за дану ціну, на даному ринку, протягом даного періоду) і пропонування продукції. Згідно із законом попиту на ринку існує зворотна залежність між цінами та кількістю товарів, на які є попит. Якщо товар дешевший, його купуватимуть більше (ефект заміни) і навпаки (рис. 4.5). Тому будь-які зміни попиту і пропозиції мають перебувати в центрі уваги сільськогосподарських підприємств, адже це позначається на рівні цін, обсягах продажу, а отже, і на кінцевому результаті роботи — рівні прибутковості та окупності витрат.

Рис. 4.5. Криві попиту та пропонування


 

 

 
Рис. 4.6. Система ціноутворювальних факторів


Слід ураховувати, що сільськогосподарська продукція належить до товарів з відносно нееластичним попитом. За даними американських учених, у розвинених країнах з ринковою економікою коефіцієнт еластичності на цю продукцію, розрахований як відношення відсоткової зміни обсягу реалізованої продукції до відсоткової зміни ціни на неї, становить лише 0,20—0,25. Коефіцієнт еластичності показує, на скільки відсотків змінюється обсяг продажу в разі зміни ціни на один відсоток.

Простежуються певні закономірності:

чим бідніше населення, тим більша частка його доходів витрачається на продовольчі цілі;

у групах з низькими доходами населення у процентному відношенні більше споживається низькокалорійних, низькобілкових продуктів (хлібопродуктів, картоплі, овочів). Так, частка витрат на хлібопродукти у загальних витратах на харчування в групі населення із середньодушовими сукупними витратами до 60 грн. за місяць у 2002 р. становила 29 %, з доходом 60—90 грн — 24 і понад 360 грн на душу — лише 12 %.

При плануванні цін на продукцію в процесі обґрунтування обсягів продажу підприємства можуть використовувати такі основні методи ціноутворення:

на основі витрат виробництва і реалізації продукції. При цьому ціна товару визначається шляхом добавлення націнки до собівартості товару. Перевагою цього методу є те, що витрати визначаються більш точно порівняно з такими факторами, як попит і пропозиція, а недоліком те, що цей метод орієнтує підприємство на максимально можливий випуск продукції, який забезпечує мінімізацію собівартості, і обмежений асортимент, а не на задоволення попиту споживачів. До того ж він не враховує дуже важливий ринковий фактор – цінову еластичність попиту;

з орієнтацією на рівень конкуренції. Підприємства, що використовують цей метод, змінюють ціни на свою продукцію тільки в тому разі, коли змінюють ціни конкуренти. Формами реалізації цього методу є метод поточної ціни і тендерне ціноутворення;

з орієнтацією на попит; при цьому враховується дія закону попиту і цінової еластичності;

параметричні методи, в основі яких лежить залежність ціни від різних параметрів виробів, серед яких важливіше значення мають показники якості товару.

Підприємства можуть використовувати різні стратегії ціноутворення [141, с. 127]:

стратегія закріплення на ринку. Передбачає встановлення низьких цін на нові види продукції з метою залучення більшого числа покупців і завоювання більшої частки ринку. Це забезпечує розширення виробництва даної продукції і зниження витрат на виробництво одиниці продукції;

стратегія «зняття вершків». Застосовується щодо нових видів продукції, але таких, які мають унікальні властивості й захищені патентами. На продукцію встановлюються завищені ціни, унаслідок чого і «знімаються вершки» з ринку. Зі зменшенням попиту ціни на цю продукцію знижують для залучення іншої групи споживачів, які не могли собі дозволити її раніше придбати;

стратегія знижок з цін (знижки за платежі готівкою, сезонні знижки, знижки за кількість закупленого товару), спрямована на прискорення обігу і збільшення обсягів продажу;

стратегія «опортуністичного ціноутворення». Застосовується щодо товарів, кількість яких у даний момент, у даному кон-
кретному місці недостатня, щоб задовольнити високий попит на них. У такому разі споживач не має вибору і готовий платити високу ціну за ці товари;

стратегія «географічної ціни». Використовується у тих випадках, коли ціна продукту значною мірою залежить від вартості витрат на її доставку до місць споживання і передбачає встановлення різних цін для споживачів у різних регіонах країни. Цю стратегію застосовують у першу чергу для тієї сільськогосподарської продукції, яка є малотранспортабельною і швидко псується (молоко, ягоди, окремі види овочів). Ціни у просторі (у регіонах) змінюються як функція витрат, пов’язаних із переміщенням сільськогосподарської продукції з регіонів виробництва в регіони споживання. Заслуговують на увагу принципи, що сформульовані спеціалістами міністерства сільського господарства США і які лежать в основі диференціації цін у регіонах:

— рівень цін на будь-якому ринку обумовлюється ціною виробництва в регіоні з найменшими витратами (зоні спеціалізованого виробництва);

— товаровиробники прагнуть продавати свою продукцію на тому ринку, який дає їм найбільший прибуток;

— ціна в регіоні виробництва продукції дорівнює ціні в районі споживання з відрахуванням витрат на транспортування й інших витрат, пов’язаних із відвантаженням продукції;

— цінова різниця між регіонами, що торгують між собою, дорівнює транспортним витратам з доставлення вантажу. На базі цих принципів у ринкових умовах формуються розміри ринків і кордони регіонів виробництва, орієнтовані на кінцеві ринки споживання продукції;

— зі зменшенням транспортних та торговельних бар’єрів (митних тарифів, різних торгових обмежень) розбіжність між регіональними цінами зменшується;

— зі збільшенням обсягів міжрегіональної торгівлі споживачі в регіонах, що закуповують сільськогосподарську продукцію, виграють від зниження цін, а товаровиробники у регіонах, де вироб­ляють цю продукцію, отримують вищі ціни. Останнє стимулює ріст виробництва і поглиблення спеціалізації регіонів на ринкових засадах.

Обов’язковою умовою ефективної маркетингової цінової політики підприємства є врахування поряд з цінами внутрішнього ринку сільськогосподарської продукції цін світового ринку. У ре­жимі відкритої економіки вплив на внутрішні ціни з боку світових цін тим відчутніший, чим більша питома вага експортно-імпортних угод. При прогнозуванні світових цін доцільно орієнтуватись на ціни ф’ючерсних контрактів, укладених на провідних світових спеціалізованих біржах, а також на дані авторитетних прогностичних фірм, таких як Американський дослідний інститут продовольчої та сільськогосподарської політики (FAPRY) та ін.

Вибору стратегії ціноутворення особливу увагу приділяють при бізнес-плануванні. Підприємець залежно від конкретних умов свого бізнесу може вибрати будь-яку із цих стратегій. Але в бізнес-плані необхідно пояснити, чому була вибрана саме ця стратегія і як вона співвідноситься зі стратегією ціноутворення основних конкурентів.