4.3. Особливості цивільно-правової відповідальності на транспорті
4.3. Особливості цивільно-правової відповідальності на транспорті
Цивільно-правові делікти на транспорті мають специфічний об’єкт посягання — майнові відносини і виражаються в порушенні або невиконанні транспортних зобов’язань.
Цивільно-правова відповідальність, у тому числі і відповідаль-
ність за порушення транспортних зобов’язань, полягає в застосуванні до правопорушника (боржника) в інтересах іншої особи (кредитора) встановлених законом або договором санкцій майнового характеру: відшкодування збитків, виплати неустойки (штрафу, пені).
Цивільно-правова відповідальність носить компенсаційний характер, оскільки її мета — відновлення порушених майнових прав кредитора і тому розмір відповідальності повинен відповідати розміру завданих збитків.
Але, разом з цим, цивільно-правова майнова відповідальність за порушення транспортних засобів має свої особливості. Цю відповідальність можна назвати спеціальною у тому плані, що її правове регулювання здійснюється не тільки цивільним, а також і спеціальним законодавством, яке враховує специфіку діяльності транспорту. Загальні положення за невиконання або неналежне виконання зобов’язань перевезення передбачені в гл. 51 ст. 1187, ст. 1188 Цивільного кодексу, але при визначенні вини і притягненні до відповідальності перевізника за втрату, нестачу і пошкодження вантажу або багажу, порушенні строків доставки вантажу та багажу необхідно керуватися транспортними кодексами чи статутами (ч. ІІІ ст. 361, ч. ІІ ст. 362, ч. ІІІ ст. 364 ЦК України). Наприклад, відповідальність перевізника за деякі порушення або неналежне виконання зобов’язань перевозу вантажів і пасажирів передбачена ст. ст. 163, 175, 182, 183, 193, 194 Кодексу торгівельного мореплавства України; ст. ст. 191, 193, 195, 209, 219 Статуту внутрішнього водного транспорту; ст. ст. 92, 93, 94 Повітряного кодексу України.
Як зазначалось, формами цивільно-правової відповідальності є: відшкодування збитків і сплата неустойки. Перша застосовується у всіх випадках порушення зобов’язання при відсутності інших вказівок у законі, друга — лише тоді, коли вона встановлена для конкретного зобов’язання у нормативному порядку чи договором.
Транспортне законодавство використовує обидві ці форми, але переважною є форма сплати неустойки, причому розмір неустойки і спосіб визначення обсягу її стягнення різний і залежить від характеру порушення.
Необхідно зазначити, що за однакові за характером порушення зобов’язань на різних видах транспорту встановлюються різні види і розміри штрафу.
Особливості цивільно-правової відповідальності за порушення зобов’язань на різних видах транспорту розглядаються в наступних темах навчального курсу .
Проте, слід зазначити загальний порядок фіксації обставин, що мають бути підставою для притягання до цивільно-правової відповідальності суб’єктів транспортних правовідносин.
По-перше, такі обставини зазначаються у відповідних товарно-транспортних документах, а у випадках розбіжностей між відправником, перевізником або одержувачем — фіксуються актами встановленої форми.
По-друге, претензії, що випливають з договору перевезення, можуть бути пред’явлені перевізникові протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій — протягом сорока п’яти днів. Перевізник зобов’язаний розглянути заявлену претензію і повідомити заявника про задоволення чи відхилення її протягом трьох місяців, а щодо претензії з перевезення у прямому змішаному сполученні — протягом шести місяців. Претензії щодо сплати штрафу або премії мають бути розглянуті протягом сорока п’яти днів.
По-третє, якщо претензію відхилено або відповідь на неї не одержано в строк, заявник має право звернутися до суду протягом шести місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді.