Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

4.4. Розвиток міст і ремесла

Східнослов'янські міста творились з невеликих ремісничо-торгових поселень іще до утворення Давньоруської держави. За­лишки цих міст, городища, залишилися у північних землях України у великій кількості: на Київщині - 400, на Чернігів­щині - 150, на Волині - 350, на Поліссі - 250, в Галичині - більше 100. Скандінави справедливо назвали Слов'янщину "країною го­родів". Деякі з цих міст були невеликі, слугували для захисту однієї оселі, або були замком "нарочитого мужа", інші ж займа­ли велику територію, могли мати велику кількість захисників.

Міста в першу чергу мали оборонне значення. Вони забез­печували пограниччя від наступу степових орд. Але ще більшого значення набували міста в процесі творення слов'янської дер­жавності. Будівництво укріплень вимагало значних витрат і спільної праці великих груп людей. Населення, що спільними зусиллями будувало місто, творило єдину організацію, що ко­ристувалась укріпленнями, дбала про їх оборону, забезпечува­ла їх різноманітними засобами. З військовими потребами тісно пов'язувалися справи господарські. Місто ставало осередком всієї околиці, домінувало в ній, мало вирішальне слово у всіх справах: "що старшини вирішать, на це пригороди пристануть", - говорить літопис. З поширенням християнства на Русі міста почали виникати біля великих монастирів.

Соціальний склад міського населення Київської Русі був надзвичайно різноманітним, що є характерною рисою суспіль­ства середніх віків. Міське населення поділялося на дві ос­новні групи: міські низи і міську аристократію. До останньої належали князі, бояри, вище духовенство, купці. Міські низи (ремісники, дрібні торговці, рядове духовенство) становили найбільш численну категорію міського населення. Основна маса громадян була особисто вільною. Частина ремісників залежа­ла від своїх хазяїв - бояр, купців тощо. Особисто вільні реміс­ники (ковалі, гончарі, ювеліри, зброярі та ін.) і дрібні торговці у містах оподатковувалися або відробляли, беручи участь у будівництві та ремонті міських укріплень, наглядали за їх ста­ном. На кошти міського населення будувалися церкви, утри­мувалася церковна парафія.

Вільне ремісниче населення не було однорідним за своїм складом. Із загальної маси ремісників виділялися більш заможні майстри, в яких були залежні від них підмайстри або учні.

Ремесло почало зароджуватись в патріархальних сім'ях як домашні промисли, з метою забезпечення себе і своїх родичів в найпростіших виробах повсякденного вжитку: в тканинах з льону, шкірі, посуду, взуття тощо. Ці вироби не виходили за межі сім'ї і не поступали в продаж. В процесі подальшого суспільного поділу праці домашні промисли виділяються в окрему галузь народного господарства - ремісниче виробницт­во. Ремісники поступово починають виготовляти продукцію не тільки для внутрішнього споживання патріархальної сім'ї, але і для обміну. Вони вже менше приділяють уваги землероб­ству, із часом втрачають зв'язок з сільським господарством, переходячи в міське населення.

Майстри сім'ями селились в містах окремими посадами, слободами, вулицями за зазначеним галузевим принципом: слободи — гончарів, ковалів, зброярів і т. ін.

Свого розвитку ремісниче виробництво досягло в ХІ-ХІІ ст., коли на Русі нараховувалось декілька десятків спеціальностей. За наявності високого попиту на вироби із заліза (знаряддя праці для сільського господарства, зброя для воїнів) перше місце в ремісничому виробництві займала гірнича металургія, яка в ті часи часто об'єднувалась з металообробкою. Асортимент виробів із заліза налічував близько 150 назв, а давньоруські ковалі опа­нували всіма відомими тоді технічними і технологічними прийо­мами його обробки: куванням, зварюванням, гартуванням, інкру­стацією кольоровими металами.